Постанова
Іменем України
14 травня 2021 року
місто Київ
справа № 438/690/17
провадження № 61-16265св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Тетяна Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 15 травня 2018 року у складі судді Слиша А. Т. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2019 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Крайник Н. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, з урахуванням уточнень просила суд визнати недійсним договір дарування 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, укладений 06 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О., зареєстрований у реєстрі № 431; скасувати реєстрацію права власності на 2/3 частини спірної квартири за ОСОБА_2, номер реєстрації прав власності на нерухоме майно 431, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати у справі.
Позивач обґрунтовувала позов тим, що у спірній квартирі проживає з 1979 року. Цю квартиру отримав чоловік позивача, ОСОБА_3, який помер у 2015 році. У шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4, 1971 року народження, та дочка ОСОБА_5, 1973 року народження. У 1991 році дочка ОСОБА_5 народила сина ОСОБА_6 (відповідач у справі), але згодом була позбавлена стосовно нього батьківських прав. У листопаді 1998 року рішенням Бориславського міськвиконкому позивача призначено опікуном на той час неповнолітнього ОСОБА_2, якого вона разом з чоловіком ОСОБА_7 виховували до повноліття.
Після одруження у 2013 році онук ОСОБА_8 змінився і практично всю свою увагу віддавав своїй сім`ї. Через шість місяців після смерті її чоловіка онук повідомив позивача про те, що треба зняти з рахунку в "Ощадбанку" пенсію її покійного чоловіка, але для цього вона повинна підписати довіреність на його дружину ОСОБА_9, що вона і зробила. Тоді вона і гадки не мала, що відповідач за допомогою цієї довіреності оформляв спадщину (частку) її покійного чоловіка на позивача, укладав від її імені й інші угоди. Зі слів онука, позивачка розуміла, що поки не перепише на нього свою частку квартири, він не буде допомагати їй, не буде сплачувати комунальні послуги тощо. У вересні 2017 року стан здоров`я позивача погіршився і вона була госпіталізована до Центральної міської лікарні. ОСОБА_2 рідко приходив до неї.
Після повернення у жовтні 2017 року позивача з лікарні додому прийшла нотаріус, яка принесла якісь документи. Позивач стверджує, що не пам`ятає дати підписання цих документів, які вона підписувала лежачи у ліжку; що їй не зачитували їх зміст і що свідком такого підписання була її сусідка ОСОБА_10 . Пам`ятає, як нотаріус сказала відповідачу, що він повинен доглядати її до кінця її життя. За позивачем продовжували доглядати в будні сусіди, а на вихідні приїжджала онука ОСОБА_11 . Поступово стан її здоров`я покращувався, вона почала підніматися з ліжка. Чим краще ставало позивачці, тим гірше до неї відносився ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_12 . Стверджує, що із договором дарування позивачка ознайомилася лише у червні 2017 року. Укладення договору не відповідало її внутрішній волі, було пов`язане з необхідністю отримати піклування та догляд, супроводжувалося складними для неї життєвими обставинами. Під час підписання договору вважала, що забезпечує собі гарантію догляду, тобто укладає договір довічного утримання взамін належного їй нерухомого майна.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з мотивів необґрунтованості таких вимог.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з дотримання під час укладення правочину сторонами передбачених статтею 203 ЦК України загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину; недоведеності укладення правочину під впливом обману або помилки. Судом встановлено, що намір подарувати спірні 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 у позивача ОСОБА_1 виник задовго до укладення спірного правочину та з метою його реалізації позивач протягом певного періоду часу вчиняла різні правочини, необхідні для цього. Ураховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним не довела на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які доводять помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення, а тому її позов задоволенню не підлягає.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, додатково зазначив, що договір дарування, що оспорюється, посвідчувала приватний нотаріус Кучеренко Т. О., яка у суді першої інстанції давала свої пояснення, згідно з якими вона позов ОСОБА_1 вважає безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає, оскільки вона давно знайома з позивачкою, яка неодноразово консультувалася у неї, як у приватного нотаріуса, та укладала різні правочини, які посвідчувалися нею. Зокрема, у травні 2014 року вона посвідчувала довіреність ОСОБА_1, якою вона уповноважувала свого чоловіка подарувати належні їм частки у спірній квартирі онуку - відповідачу ОСОБА_2 . Проте, ані у позовній заяві ОСОБА_1, ані у її апеляційній скарзі не міститься доводів, щодо яких саме умов договору дарування вона помилялася та якими доказами це підтверджується. Натомість, абсолютну більшість доводів як позовної заяви, так і апеляційної скарги становлять аргументи стосовно того, що після укладення договору дарування, який оспорюється позивачем, відповідач ОСОБА_2 та його дружина змінили своє ставлення до позивача, що втім не може бути правовою підставою для визнання недійсним договору дарування з підстав помилки, яка мала існувати саме на момент вчинення такого правочину. Відтак, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі у сукупності та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому дійшов висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, необхідно залишити без задоволення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належну оцінки наявним у справі доказам. Суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позивач подала до суду цей позов лише через те, що відповідач зі своєю дружиною вигнав з квартири її онучку ОСОБА_1 та сусідів. Зазначене не відповідає дійсності, оскільки насправді підставою для звернення до суду стало те, що вона не отримала від відповідача обіцяного догляду, який відібрав у неї ключі від спірної квартири, закривав її одну на цілий день у квартирі і сусіди через балкон передавали їй їжу та ліки, що і стало причиною того, що за її скаргами було відкрито кримінальне провадження.
Наполягає на тому, що під час укладення договору вона помилялася щодо істотних його умов, оскільки щойно повернулася у тяжкому стані з хірургічного відділення лікарні. Також судами не надано належної оцінки показанням свідків, які підтвердили обставини, на які вона посилалася як на обґрунтування позову. Вважає неправомірним посилання суду на те, що окрім часток у спірній квартирі позивач має у власності ще й житловий будинок у c. Уріж Дрогобицького району Львівської області, а також вважає, що суд не дав належної оцінки доказам про технічний стан цього будинку та наявним у ньому житлово-побутових умовах, які унеможливлюють її, як особи з інвалідністю 1 групи, проживання у цьому будинку. Вважає, що суд неправомірно не застосував правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду в аналогічних спорах та викладені у цілому ряді ухвалених ним постанов.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві відповідач, третя особа просили касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 25 листопада 2005 року, виданого виконкомом Бориславської міської ради згідно з розпорядженням від 25 листопада 2015 року за № 8979, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, належала на праві приватної спільної власності ОСОБА_3 та членам його сім`ї ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Позивачу ОСОБА_1 належала 1/3 частина квартири на праві власності на квартиру на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконкомом Бориславської міської ради 25 листопада 2005 року згідно з розпорядженням від 25 листопада 2005 року № 8979, та 1/3 частина у праві власності на квартиру належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О. 12 квітня 2016 року за реєстровим № 313.
За договором, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О. 13 вересня 2016 року та зареєстрованим у реєстрі за № 790, відбулося припинення права спільної сумісної власності на 2/3 частини у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, та набуття ними права спільної часткової власності на цю квартиру.
06 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування часток в праві власності на квартиру, відповідно до якого позивач передала у власність безоплатно (в дар) відповідачу 2/3 частини у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Підписанням договору дарування від 06 жовтня 2016 року сторони договору засвідчили, що текст договору прочитаний ними особисто, кожна із сторін однаково розуміє значення, умови договору та його правові наслідки, які відповідають їх дійсним намірам та реальній домовленості, питання, які залишилися б нез`ясованими і незрозумілими для них, а також заперечень щодо кожної з умов договору, відсутні, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі.
Із договору дарування від 06 жовтня 2016 року випливає, що у зв`язку з хворобою ніг ОСОБА_1 договір посвідчено у неї вдома за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім цього, відповідно до умов укладеного договору, зокрема пунктом 17 договору сторони підтвердили, що укладення цього договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, сторони не мали та не мають наміру укласти договір довічного утримання (догляду) або спадковий договір, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Згідно з пунктом 3.1 договору обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься символічна передача речі. Підписання обдаровуваним цього договору свідчить про те, що передача дарунку, а саме 2/3 (двох третіх) часток в праві власності на квартиру, обдаровуваному відбулася.
Відповідно до пункту 4.5 договору сторони підтверджують, що текст договору прочитаний ними особисто; кожна із сторін однаково розуміє значення, умови договору та його правові наслідки, які відповідають їх дійсним намірам та реальній домовленості; питань, які залишилися б не з`ясованими і не зрозумілими для них, а також заперечень щодо кожної з умов договору, немає, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі.
Судом також встановлено, що після укладення спірного договору відповідач ОСОБА_2 переоформив на своє ім`я всі особові рахунки з оплати комунальних послуг за адресою спірної квартири, які раніше було оформлено на ім`я позивача ОСОБА_1, і як новий власник спірної квартири відповідач звертався із заявами про призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за адресою спірної квартири на його ім`я та оплачував вартість всіх наданих комунальних послуг, про що позивачу ОСОБА_1 достовірно було відомо, оскільки з часу укладення спірного договору дарування часток у праві власності на квартиру від 06 жовтня 2016 року позивач не несла витрати на оплату житлово-комунальних послуг у цій квартирі і квитанції з оплати житлово-комунальних послуг надходили вже на ім`я відповідача ОСОБА_2 .
Судами встановлено, що намір подарувати 2/3 частини спірної квартири у позивача ОСОБА_1 виник задовго до укладення спірного правочину та з метою його реалізації позивач протягом певного періоду часу вчиняла різні правочини, необхідні для цього.
Зокрема, згідно з довіреністю від 22 травня 2014 року, посвідченою приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О. та зареєстрованої у реєстрі за № 287, позивач ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 (свого чоловіка) подарувати від її імені на ім`я відповідача належну їй частину у праві спільної власності на спірну квартиру.
11 лютого 2016 року позивач видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О. та зареєстровану у реєстрі за № 158, якою уповноважила дружину відповідача ОСОБА_9 бути її представником з питань оформлення її спадкових прав на майно, що залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_3
12 квітня 2016 року на ім`я позивача приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 квітня 2016 року, реєстровий № 6/2016.
13 вересня 2016 року позивач видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Кучеренко Т. О. зареєстровану в реєстрі за № 791, якою уповноважила відповідача ОСОБА_2 представляти її інтереси в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в тому числі органах нотаріату, з питань, які будуть стосуватися державної реєстрації на її ім`я права власності на частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач, як пенсіонер отримувала щомісячний дохід - пенсію за віком у розмірі станом на жовтень 2016 року - 1 367, 00 грн, за станом здоров`я позивач не потребувала догляду і сторонньої допомоги, інвалідності на той час не мала, оскільки особою з інвалідністю І групи стала 30 червня 2017 року, тобто значно пізніше укладення спірного договору.
Згідно із листом Комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" від 24 травня 2017 року № 467 у період 2016 року до ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, швидка медична допомога не виїжджала.
Також встановлено, що позивачу належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 45, 1 кв. м, у тому числі житловою 22, 0 кв. м, у якому проживають дочка та четверо неповнолітніх дітей; у кімнатах тепло, прибрано і порушень житлово-побутових умов проживання дітей не виявлено.