Постанова
Іменем України
14 травня 2021 року
місто Київ
справа № 461/3663/18
провадження № 61-12857св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2018 року у складі судді Лялюк Є. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у травні 2018 року звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради та ОСОБА_3, просили:
- визнати недійсною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 в частині затвердження ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передачу йому у власність земельної ділянки площею 0, 0184 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року, серія НН № 386981, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0, 0184 га, з кадастровим номером земельної ділянки 4610136300:02:004:0036, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 4610101000103076 від 29 грудня 2012 року та скасувати його державну реєстрацію.
Позивачі обґрунтовували свої вимоги тим, що ухвалою Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано у власність для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 земельну ділянку, площею 0, 0184 га.
Стверджували, що під час постановлення цієї ухвали допущено порушення норм права, які регулюють ці правовідносини, а також не було з`ясовано, зокрема яким є статус земельної ділянки, що обслуговує суміжні будинки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1, чи приймалося раніше рішення виконкому Львівської міської ради про надання в користування земельної ділянки, її розмір та цільове призначення і для якого будинку вона виділялася.
Позивачі зазначили, що під час прийняття оспорюваної ухвали Львівської міської ради безпідставно та необґрунтовано враховано протокол узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 25 січня 2012 року № 18 в частині рекомендації щодо погодження межі між земельними ділянками будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1 та приведення її у стан відповідно до плану земельної ділянки, виготовленого Львівським міським бюро технічної інвентаризації станом на 16 червня 1999 року (ділянка АДРЕСА_4 квартал № НОМЕР_1 ). Межа земельної ділянки згідно з планом 1999 року безпідставно та необґрунтовано затверджена як узгоджувальною комісією, так і ухвалою Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931, встановлена лише для того, щоб урахувати самовільно збудовані дерев`яні споруди (веранду і сарай), які знаходяться на відстані 1, 65 м від їх будинку і є небезпечними для проживання позивачів.
ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_2 та співвласники квартири АДРЕСА_3 ще до прийняття оскаржуваної ухвали Львівської міської ради, 17 серпня 2012 року, надали письмову заяву до Львівської міської ради, в якій просили відповідно до статті 14 Конституції України надати їм безоплатно у власність земельну ділянку, площею 418, 00 кв. м для будівництва та обслуговування будинку.
Вважали, що під час прийняття оскаржуваної ухвали Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року стосовно ОСОБА_3 порушено не тільки їхні права на користування частиною спірної земельної ділянки, необхідної їм для обслуговування будинку, безпечного в ньому проживання, безперешкодного проїзду до нього пожежної машини в разі потреби, іншого транспорту для обслуговування будинку, а також створено перешкоди у реалізації їхнього конституційного права на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування будинку.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Відповідачі заперечували проти задоволення позову.
ОСОБА_3 зазначив, що позов є безпідставним та необґрунтованим, оскільки оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради не порушено прав та інтересів позивачів. Оскаржувана ухвала органу місцевого самоврядування не породжує прав та обов`язків для них.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правової допомоги в розмірі 2 250, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правової допомоги в розмірі 2 250, 00 грн.
Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що ухвалою Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 будь-які права та інтереси позивачів відповідачами не порушуються, це рішення Львівської міської ради відповідає вимогам закону та не стосується позивачів, не породжує для них прав та обов`язків, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 необхідно відмовити.
Оскільки позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку і скасування його державної реєстрації є похідними від позовних вимог про визнання частково недійсною та скасування ухвали Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931, суд вважав, що в задоволенні цих вимог також необхідно відмовити.
Враховуючи, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідач поніс витрати з надання йому правової допомоги у розмірі 4 500, 00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення цих витрат з позивачів на користь відповідача в рівних частинах по 2 250, 00 грн з кожного позивача.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2018 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 500, 00 грн витрат за надання правничої допомоги. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення спору по суті позовних вимог.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, враховуючи складність справи, час, який використала адвокат для надання правничої допомоги ОСОБА_3, участь представника відповідача у судових засіданнях, матеріальний стан позивачів, тяжке захворювання ОСОБА_1, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачами відповідачу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку до Верховного Суду у червні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги скарги неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.
ОСОБА_1 зазначає, що:
- суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а обставини, які суд вважав встановленими, є недоведеними, висновки суду не відповідають обставинам справи;
- суд безпідставно та незаконно допустив повторне з`ясування і дослідження обставин справи, які раніше встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили (рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 жовтня 2014 року у справі № 461/4322//13-ц);
- суд неправильно витлумачив висновки Галицького районного суду м. Львова, зроблені у справі № 461/4322/13-ц та викладені у рішенні від 15 жовтня 2014 року;
- ОСОБА_3 не звертався в установленому законом порядку для вирішення земельного спору про визнання недійсною відмови у підписанні позивачами акта встановлення і показу меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, від 30 листопада 2011 року. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого;
- Львівська міська рада під час постановлення оскаржуваної ухвали щодо затвердження ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою та надання йому у власність земельної ділянки безпідставно та помилково врахувала протокол узгоджувальної комісії від 25 січня 2012 року як рішення органу місцевого самоврядування;
- на розгляд Львівській міській раді були надані недостовірні та неналежним чином, а також неповно оформлені документи;
- Львівська міська рада не надала до суду документів, на підставі яких прийнято оскаржувану ухвалу, а суд не розглянув клопотання позивачів про витребування таких доказів;
- помилковими є висновки суду про відсутність самочинного будівництва на земельній ділянці, наданій у власність ОСОБА_3, а також про дотримання правил ДБН;
- суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин правила статей 8, 14, 19 Конституції України, статей 5, 12, 78, 118, 152, 158, 186-1, 198 ЗК України, пункт 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, статей 18, 23, 29 Закону України "Про планування та забудову територій", статті 10 Закону України "Про пожежну безпеку", пунктів 1.2, 1.3, 2.1-2.4, 3, 3.1-3.3, підпунктів 3.3.1, 3.3.2, пунктів 3.7, 6.2 Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів, пунктів 3.25, 3.26, 3.30 ДБН (360-92), пункту 1.2 додатка 3.1 до ДБН (протипожежні вимоги);
- усупереч правилам статті 259 ЦПК України 03 жовтня 2018 року після закінчення судового розгляду не було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, запропоновано заявнику отримати текст судового рішення наступного дня;
- суд першої інстанції безпідставно та без урахування обставин справи ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у ній матеріалами;
- перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не зосередив свою увагу на законності прийняття Львівською міською радою оскаржуваної ухвали та на тому, які документи стали підставою для прийняття органом місцевого самоврядування такого рішення;
- апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання заявника про витребування доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 01 липня 2011 року та свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 21 червня 2011 року.
Згідно з архівним витягом за будинком АДРЕСА_4 (сучасна назва - АДРЕСА_4) рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 20 серпня 1953 року № 1157 залишено присадибну ділянку площею 522, 50 кв. м.
Відповідно до довідки № 3/460, виданої 31 січня 2013 року ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", на земельній ділянці площею 522, 5 кв. м, яка закріплена за будинком АДРЕСА_4, фактично розташовані житлові будинки АДРЕСА_4 і АДРЕСА_4 .
Згідно з довідкою Управління Держкомзему у м. Львові від 24 січня 2012 року № 40/01-14/207 земельна ділянка на АДРЕСА_1 відноситься до земель, що не надані у власність чи користування; за категорією земель відноситься до земель житлової та громадської забудови.
ОСОБА_3 звернувся до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, площею 0, 0184 га.
У зв`язку з відсутністю згоди суміжних землекористувачів на погодження (встановлення) меж земельної ділянки узгоджувальною комісією для вирішення земельних спорів Львівської міської ради прийнято рішення, викладене у протоколі від 25 січня 2012 року № 18, яким рекомендовано межу земельної ділянки привести відповідно до плану земельної ділянки, виготовленого Львівським міським бюро технічної інвентаризації станом на 16 червня 1999 року (ділянка АДРЕСА_4 квартал НОМЕР_1).
У серпні 2012 року ОСОБА_1 зверталася до Львівської міської ради із заявою щодо безоплатної передачі їм у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду цієї заяви Управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин заявником скеровано лист від 04 вересня 2012 року № 2403-3 вих. № 1740, у якому Управління зазначило про необхідність подання відповідного переліку документів для вирішення питання щодо приватизації землі.
Ухвалою Львівської міської ради від 14 листопада 2012 року № 1931 ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано у власність для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 земельну ділянку, площею 0, 0184 га. Право власності ОСОБА_3 на спірну ділянку засвідчується виданим державним актом на право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2012 року, серії ЯН № 386981.
Оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради ОСОБА_3 надана лише частина земельної ділянки, закріпленої рішенням виконавчого комітету міської ради від 20 серпня 1953 року № 1157 за будинком АДРЕСА_5, а саме 184 кв. м, тоді як площа іншої частини зазначеної земельної ділянки становить 338, 5 кв. м, якою і користуються позивачі.
Лише 18 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів щодо погодження межі між земельними ділянками на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з протоколу № 62 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 18 січня 2013 року.
Доказів того, що на момент прийняття оспорюваної ухвали (а саме 14 листопада 2012 року) чи в подальшому позивачем ОСОБА_1 подано до Львівської міської ради повний перелік документів, необхідних для розгляду цього питання, до позовної заяви не долучено.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 жовтня 2014 року у справі № 461/4322/13-ц встановлено, що необхідного переліку документів для реалізації свого права на отримання земельної ділянки у власність до Львівської міської ради позивач ОСОБА_1 не подавала.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2015 року у справі № 461/4322/13-ц встановлено, що: позивач ( ОСОБА_1 ) з 25 жовтня 2006 року є власником квартири АДРЕСА_6 на підставі договору довічного утримання від 06 липня 2001 року; Львівським ОДКБТІ та ЕО станом на 03 жовтня 2003 року виготовлено технічний паспорт на будинок АДРЕСА_4 (співвласники ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ), у якому зазначено загальну площу земельної ділянки 300, 70 кв. м.
Документи, які б підтверджували б виникнення у позивачів права власності на житловий будинок АДРЕСА_1, у матеріалах справи відсутні.
Розглядаючи справу № 461/4322/13-ц, суд, перевіривши відповідність оскаржуваного протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 25 січня 2011 року № 18 в частині рекомендування приведення межі земельної ділянки відповідно до плану земельної ділянки, виготовленого Львівським міським бюро технічної інвентаризації станом на 16 червня 1999 року вимогам чинного законодавства, виходячи з встановлених обставин, дійшов висновку, що такий не порушує прав позивача, а тому складений в межах компетенції, є правомірним.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не взяв до уваги посилання позивачів щодо наявності самовільно збудованих і небезпечних для проживання позивачів добудов до будинку АДРЕСА_1, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 у 2013 році зверталася зі скаргою до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради з приводу демонтажу, на її думку, самовільно влаштованого (впритул до житлового будинку на АДРЕСА_1 ) дерев`яного сараю та вбиральні.
Відповідно до відповіді Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 23 травня 2013 року № 32 під час вивчення матеріалів компетентними особами встановлено, що житловий будинок та земельна ділянка площею 0, 0184 га на АДРЕСА_1 знаходиться у приватній власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок та державного акта на право власності на земельну ділянку.
У результаті обстеження встановлено, що до житлового будинку прилягає дерев`яний тамбур розміром 1, 60м х 2, 60 м та сарай розміром 2, 70 м х 3, 50 м. Ці споруди зазначені у технічному паспорті на будинок на АДРЕСА_1, який виготовлений 05 квітня 2011 року ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", а також в плані Міжміського бюро технічної інвентаризації станом на 1954 та 1999 роки.
Відмітка про самочинне будівництво за зазначеною адресою у технічному паспорті відсутня.
Не підтвердилися під час перевірки відомості про наявність дворової вбиральні біля будинку на АДРЕСА_1 .
Такі обставини також встановлені рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2017 року у справі № 462/3331/14-ц.
Таким чином, не підтверджуються матеріалами справи доводи позивачів про те, що прибудова тамбура до будинку відповідача та зведення господарських споруд проведені з порушенням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, зведені на чужій земельній ділянці і є самочинними.
ОСОБА_2, допитаний в судовому засіданні як свідок, пояснив, що двоквартирний будинок АДРЕСА_1 збудований в 1936 році як домоволодіння і розташований на відведеній у встановленому порядку для його будівництва земельній ділянці на підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 20 серпня 1953 року № 1157. Згідно зі схематичним плану будівельного кварталу НОМЕР_1 м. Львова станом на 29 липня 1953 року загальна площа присадибної ділянки №5 (тепер АДРЕСА_1 за фактичним користуванням становить 522, 50 кв. м. Станом на 1939 рік будинок розміром 5, 3 м на 15, 4 м, який розташований на цій земельній ділянці як відокремлена будівля, на яку архівних даних немає і тепер належить ОСОБА_3, будь-якого номера не мав і зводився як господарська нежитлова будівля в складі домоволодіння, про що свідчить план на забудову. Зазначив, що саме за будинком АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка площею 522, 5 кв. м, що встановлено рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 жовтня 2014 року у справі № 461/4322/13-ц за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання частково недійсним протоколу узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради та зобов`язання вирішити земельний спір відповідно до закону, яке залишене в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2015 року. Пояснив, що протокол узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради від 25 січня 2012 року № 18 в частині рекомендації щодо погодження межі між земельними ділянками будинків АДРЕСА_4 і АДРЕСА_1 безпідставно врахований при прийнятті оскаржуваної ухвали, оскільки прийнятий з порушенням Положення про узгоджувальну комісію для вирішення земельних спорів. Оспорюваною ухвалою порушено права позивачів на користування частиною спірної земельної ділянки, необхідної їм для обслуговування будинку, безперешкодного проїзду до нього пожежної машини та створено перешкоди у реалізації права на отримання у власність земельної ділянки для обслуговування будинку. Крім того, зазначив, що оспорювана ухвала Львівської міської ради прийнята всупереч вимогам статті 14 Конституції України, статей 5, 12, 78, 118, 152, 158, 186, 198 ЗК України, статей 23, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", статті 10 Закону України "Про пожежну безпеку", вимогам Положення про Узгоджувану комісію для вирішення земельних спорів, вимогам ДБН.