Постанова
Іменем України
14 травня 2021 року
м. Київ
справа № 520/16388/18
провадження № 61-16588св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Петренка В. С., від 20 cічня 2020 року про закриття провадження у справі та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
Комлевої О. С., від 09 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), який в подальшому уточнив та просив суд стягнути з Фонду на свою користь 166 012, 07 грн, з яких: пеня 54 798, 03 грн, інфляційні збитки 51 908, 44 грн, три проценти річних 10 346,41 грн, нанесений збиток (відшкодування упущеної вигоди)
43 496,85 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000 грн та поштові витрати у розмірі 462,34 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018 року відмовлено у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 до ФГВФО про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення коштів. Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з цим позовом в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2018року скасовано, а справу № 520/16388/18 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року визначено про перехід до розгляду справи № 520/16388/18 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У січні 2020 року до суду надійшло клопотання представника Фонду про закриття провадження у справі, на підставі пункту 1 частини першої
статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2020 року клопотання представника ФГВФО задоволено, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції виходив з того, що спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому, судом застосовано висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №761/11256/17.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 cічня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками районного суду, що вимоги ОСОБА_1 стосуються правомірності дій Фонду, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, а тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 520/16338/18, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 cічня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/16388/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, в той час як застосуванню підлягали висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду
від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16,
від 13 березня 2019 року у справі № 636/99/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16 та
від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, і постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та від 30 березня
2016 року у справі № 6-2168цс15.
ОСОБА_1 наголошує на тому, що спірні правовідносини не стосуються виплати гарантованої суми відшкодування за вкладами, яку він вже отримав, а стосуються лише вимоги про відшкодування шкоди, яка в силу вимог
частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України) підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "Банк Михайлівський" укладено договір про надання та використання платіжної картки "Депозит вклад" № 200517472, а 23 травня 2016 року договір банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" № 980-016-000251273, відповідно до умов якого внесено грошові кошти в розмірі 190 153 грн.
23 травня 2016 року на підставі рішення Правління Національного банку України №14/БТ Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення
№ 812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський".
На момент введення тимчасової адміністрації на рахунках позивача у
ПАТ "Банк Михайлівський" знаходилися грошові кошти в сумі
191 738, 93 грн, які підлягали виплаті (поверненню) позивачу в порядку, встановленому Законом України № 4452-VI від 23 лютого 2012 року "Про систему гарантуванні вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
15 липня 2016 року почались виплати гарантованої суми вкладникам
ПАТ "Банк Михайлівський" через банки - агенти.
10 серпня 2016 року ОСОБА_1 уклав договір банківського вкладу "Депозит Online Строковий" № НОМЕР_1 в ПАТ "БМ Банк" на суму
191 223 грн з нарахуванням 22,75% річних та відстрочкою внесення грошових коштів, для того щоб розмістити отримані від Фонду кошти на цьому рахунку.
04 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Фонду та зобов`язання вчинити певні дії (справа № 815/2594/17).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня
2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано бездіяльність уповноваженої особи Фонду протиправною щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Зобов`язано уповноважену особу Фонду Волкова О. Ю. внести додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, стосовно гарантованої суми у розмірі 191 223, 66 грн.
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду
м. Одеси з позовом до ФГВФО, в якому з урахуванням поданих уточнень просив суд стягнути з Фонду на його користь заподіяні йому збитки в сумі
166 012, 07 грн з яких: пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за період з 09 травня 2017 року по 08 травня 2018 року у розмірі 54 798, 03 грн; інфляційні втрати за період з липня 2016 року по травень 2018 року у розмірі 51 908, 44 грн; 3 % річних за період з 15 липня 2016 року по 08 травня
2018 року у розмірі 10 346, 41грн; нанесений збиток (упущена вигода) у розмірі 43 496, 85 грн; моральна шкода у розмірі 5 000 грн; поштові витрати у розмірі 462, 34 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку; є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з Фонду на свою користь збитки на загальну суму 166 012, 07 грн, які включають у себе пеню -
54 798, 03 грн, три відсотки річних - 10 346, 41грн, інфляційні втрати -
51 908, 44 грн, упущену вигоду - 43 496,85 грн та моральну шкоду - 5 000 грн, тобто кошти за порушення строків виконання грошового зобов`язання, визначених статтею 26 Закону № 4452-VI та поштові витрати у розмірі
462, 34 грн.
При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, у справі № 815/2594/17 його адміністративний позов було частково задоволено, зобов`язаноуповноважену особу Фонду Волкова О. Ю. внести додаткову інформацію щодо нього до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, стосовно гарантованої суми у розмірі 191 223, 66 грн. Однак лише 21 липня 2017 року йому було виплачено кошти в сумі 1 585, 93 грн та 08 травня 2018 року - в сумі 190 153 грн
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Водночас за змістом частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 зазначеного закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 цього закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 цього Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 761/10730/18.
Відповідно до матеріалів справи правовими підставами для стягнення з відповідача передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) трьох відсотків річних та інфляційних втрат, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу та моральної шкоди є несвоєчасна виплата Фондом гарантованого державою відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку.
Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов`язання звернені позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження
№ 14-158цс20), постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження
№ 61-31354сво18) та постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 761/34868/19 (провадження № 61-3904св20), від 09 липня 2020 року у справі № 761/39229/19 (провадження № 61-2818св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46680/19 (провадження № 61-6563св20),
від 19 березня 2021 року у справі № 761/19040/19 (провадження
№ 61-15819св20) та від 08 квітня 2021 року у справі № 761/46122/19 (провадження № 61-9118св20), суть якого зводиться до того, що з огляду на акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Оскільки основні вимоги стосуються стягнення боргу на відшкодування збитків (адміністративні правовідносини), які за рішенням адміністративного суду стягнуто з суб`єкта владних повноважень, а тому заявлені вимоги на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої
статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання, за своєю природою виникають зі спору щодо несвоєчасної виплати Фондом коштів за відповідним вкладом у межах гарантованої суми відшкодування та стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, та враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), дійшов правильного висновку, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня
2019 року у справі № 639/5960/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 826/12003/16,
від 13 березня 2019 року у справі № 636/99/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16 та
від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, і постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та від 30 березня
2016 року у справі № 6-2168цс15, підлягають відхиленню з огляду на те, що зазначені судові рішення ухвалені за інших встановлених фактичних обставин справи.
Твердження заявника про належність спору до цивільної юрисдикції зводяться до помилкового тлумачення ним норм процесуального права та змісту окремих постанов касаційного суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених ухвали районного суду та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду