Постанова
Іменем України
14 травня 2021 року
м. Київ
справа № 569/307/19
провадження № 61-1923св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Національний природний парк "Дермансько-Острозький",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С., від 21 січня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля) звернулось до суду із позовом до
ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у період із 07 листопада 2014 року
по 13 травня 2015 року ОСОБА_1 перебував напосаді виконуючого обов`язків директора Національного природного парку "Дермансько-Острозький" (далі - НПП "Дермансько-Острозький", Парк) та був наділений організаційно-розпорядчими повноваженнями. Так, згідно пункту 3.5 Положення про НПП "Дермансько-Острозький" директор Парку несе персональну відповідальність за виконання покладених на Парк завдань, у тому числі за збереження закріпленого за Парком державного майна і за створення належних соціально-побутових і виробничих умов для працівників Парку.
Посилаючись на те, що внаслідок бездіяльності ОСОБА_1, який перебуваючи на посаді виконуючого обов`язки директора НПП "Дермансько-Острозький" та отримавши матеріальні цінності за актом приймання-передачі від 27 квітня 2015 року, не забезпечив належний порядок збереження ввіреного йому майна (саджанців), не визначив матеріально відповідальну особу за збереження цього майна, частина з якого майна була втрачена, чим завдано шкоди в розмірі 31 876 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2020 року провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції, застосувавши висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, виходив з того, що Міндовкілля як суб`єкт владних повноважень, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, як особи, що перебувала на посаді в.о. директора НПП "Дермансько-Острозький", про відшкодування шкоди, завданої внаслідок виконання ним службових/посадових обов`язків, що виключає можливість розгляду цього спору у порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу Міндовкілля задоволено, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що посада директора
НПП "Дермансько-Острозький" не віднесена до посад державної/публічної служби, а директор Парку не є суб`єктом владних повноважень та не наділений публічно-владними управлінськими функціями, дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відсутній публічно-правовий спір. Заявлений Міндовкілля позов випливає з обставин виконання відповідачем посадових обов`язків, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року скасувати, залишивши в силі ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2020 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
01 лютого 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У березні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду, який, приймаючи оскаржену постанову, не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року в справі № 818/1688/16. ОСОБА_1 наголошує на тому, що спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, як такий, що виник між Міндовкілля, як суб`єктом владних повноважень та
ним, як особою, яка перебувала на посаді виконуючого обов`язків директора НПП "Дермансько-Острозький" про відшкодування завданої шкоди, завданих внаслідок виконання ним службових/посадових обов`язків.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив НПП "Дермансько-Острозький" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому представник Парку просить залишити постанову Рівненського апеляційного суду
від 21 січня 2021 року без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи
У січні 2019 року Міндовкілля звернулось до суду із позовом до
ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням службових обов`язків.
Посада директора НПП "Дермансько-Острозький" не належить до посад державної/публічної служби, директор Парку не є суб`єктом владних повноважень, не наділений публічно-владними управлінськими функціями.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду першої інстанції про закриття провадження після їх перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є відшкодування шкоди, завданої, на думку позивача, відповідачем за час виконання ним обов`язків директора НПП "Дермансько-Острозький".
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
При цьому пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року в справі № 320/2654/19 (пункт 38) вказала, що для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18) сформулювала висновок, згідно якого у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням, на думку позивача, відповідачем шкоди при виконанні обов`язків директора НПП "Дермансько-Острозький" у період із 07 листопада 2014 року до 13 травня 2015 року.
Верховний Суд враховує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно Положення про НПП "Дермансько-Острозький", затвердженого наказом Міндовкілля № 273 від 04 серпня 2011 року, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення):
- Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно- освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання
(пункт 1.2 Положення);
- Парк є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунок і утримується за рахунок коштів бюджету (пункт 1.3. Положення);
- Парк підпорядкований Міндовкілля (пункт 1.4 Положення);
- Управління Парком здійснюється відповідно до вимог законодавства спеціальною адміністрацією (далі - Адміністрація). Адміністрацію очолює директор, який в установленому порядку призначається на посаду та звільняється з посади на контрактній основі Міндовкілля
(пункт 3.1 та 3.2 Положення);
- Директор несе персональну відповідальність за виконання покладених на Парк завдань, у тому числі за організацію та проведення науково-дослідних робіт, збереження закріпленого за Парком державного майна і забезпечення протипожежної безпеки його об`єктів, за створення належних соціально-побутових і виробничих умов для працівників Парку тощо (пункт 3.5 Положення).
Повноваження директора Парку визначені в пункті 3.6 Положення, згідно якого директор Парку:
- забезпечує виконання завдань, визначених у пункті 2.2 Положення;
- представляє Парк в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, судових органах, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності;
- розпоряджається за погодженням із Мінприроди коштами та майном Парку у порядку, встановленому законодавством;
- відповідає за результати діяльності перед Мінприроди;
- видає в межах своєї компетенції накази та розпорядження;
- визначає функціональні обов`язки працівників Парку;
- здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.
ОСОБА_1 перебував на посаді в.о. директора парку у період із
07 листопада 2014 року до 13 травня 2015 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі, оскільки під час перебування ОСОБА_1 на посаді
в.о. директора парку у період із 07 листопада 2014 року до 13 травня
2015 року вказана посада не належала до публічної служби в розумінні
пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
При цьому сам по собі статус позивача - Міндовкілля, як центрального органу виконавчої влади, в даному випадку не впливає на визначення юрисдикції заявленого спору про відшкодування шкоди.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року в справі № 818/1688/16 та узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року в справі № 320/2654/19.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскарженій постанові, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду