ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
справа №520/10608/19
адміністративне провадження №К/9901/11897/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року (головуючий суддя: Бегунц А.О., cудді: Старостін В.В., Рєзнікова С.С.)
у справі №520/10608/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУНП в Полтавській області) щодо невиплати на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 14 липня 2017 року по 30 липня 2019 року;
- стягнути з ГУНП в Полтавській області середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні працівника з вини власника за період з 14 липня 2017 року по 30 липня 2019 року;
- стягнути з ГУНП в Полтавській області середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 14 липня 2017 року по час вирішення вказаного спору.
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2017 року по 30 липня 2019 року. Зобов`язано перерахувати та сплатити суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 березня 2019 року по 30 липня 2019 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду від 1 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом від 11 листопада 2015 року №170 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду старшого оперуповноваженого УЗЕ в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України з 7 листопада 2015 року.
7. Згідно з наказом у Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 11 лютого 2016 року №29 о/с ОСОБА_1 звільнений з посади старшого оперуповноваженого УЗЕ в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України та направлений для подальшого проходження служби до Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України.
8. Починаючи з 11 лютого 2016 року позивач проходив службу в Департаменті протидії наркозлочинності Національної поліції України на посаді старшого оперуповноваженого відділу організаційно - аналітичної роботи управління з обслуговування Сумської, Харківської та Полтавської областей.
9. Наказом Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України від 1 березня 2017 року №34 о/с старшого оперуповноваженого відділу організаційно - аналітичної роботи управління з обслуговування Сумської, Харківської та Полтавської областей ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Полтавській області.
10. Починаючи з 1 березня 2017 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків управління протидії наркозлочинності ГУНП в Полтавській області.
11. Наказом ГУНП в Полтавській області від 14 липня 2017 року №289 о/с старшого оперуповноваженого сектору викриття правопорушень у сфері легального обігу наркотиків УПН ГУНП в Полтавській області переведено для подальшого проходження служби до ГУНП в Харківській області.
12. Наказом ГУНП в Харківській області від 18 липня 2017 року №446 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Липецького відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області з 14 липня 2017 року.
13. З 30 серпня 2017 року по 30 грудня 2017 року позивач відряджений до ГУНП в Луганській області згідно з наказом №1194 від 28 серпня 2017 року. Однак, 23 листопада 2017 року при виконанні службових обов`язків з позивачем стався нещасний випадок, в наслідок чого він отримав черепно-мозкову травму.
14. Наказом ГУНП в Харківській області від 19 березня 2019 року №77 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Липецького відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) Закону України "Про Національну поліції України".
15. Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. З метою оформлення пенсії за інвалідністю, позивач надіслав заяви до Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, ГУНП в Полтавській області, ГУНП в Харківській області щодо надання довідок про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до Інструкції про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та з інших соціальних питань, затвердженої наказом МВС від 17 вересня 2018 року №760 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2018 року №1152/32604.
16. Позивачем 13 червня 2019 року направлено заяву до Голови ліквідаційної комісії Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України щодо надання довідки для нарахування пенсії про отримані доходи за час проходження служби з 1 березня 2017 року (включно) до дати переведення в ГУНП в Полтавській області
17. Листом від 25 червня 2019 року №50 и/03/40-2019 позивача повідомлено про те, що грошове забезпечення йому нараховувалося до дати переведення, тобто до 28 лютого 2017 року включно.
18. Позивачем направлено заяву до ГУНП в Полтавській області в якій зазначено, що згідно з отриманими відповідями з ліквідаційної комісії Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України грошове забезпечення з 1 березня 2017 року нараховується ГУНП в Полтавській області, оскільки ОСОБА_1 переведений для подальшого проходження служби до ГУНП в Полтавській області з 1 березня 2017 року згідно з наказом №34 о/с Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України.
19. Листом від 25 липня 2019 року №П398115/12/02-2019 за підписом заступника начальника Управління кадрового забезпечення ГУНП в Полтавській області позивача повідомлено, що за результатами розгляду звернення, наказом ГУНП в Полтавській області від 24 липня 2019 року №379 о/с внесено зміни до наказу ГУНП в Полтавській області від 7 квітня 2017 року №128 о/с в частині дати призначення ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого УПН ГУНП в Полтавській області.
20. Відповідно до змін до наказу, УФЗБО ГУНП в Полтавській області 30 липня 2019 року здійснило донарахування грошового забезпечення за один робочий день - 1 березня 2017 року у розмірі 353,43 грн на рахунок позивача.
21. Позивач зазначає, що ГУНП в Полтавській області здійснило нарахування та виплату грошового забезпечення за 1 березня 2017 року не в день звільнення 14 липня 2017 року, а 30 липня 2019 року.
22. Листом від 16 вересня 2019 року №П-468115/12/02-2019 за підписом заступника начальника управління кадрового забезпечення було відмовлено у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
23. Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
24. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом і підстави для його поновлення відсутні.
25. Також апеляційний суд зауважив, що позивач просить визнати протиправними дії та бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо невиплати на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 14 липня 2017 року по 30 липня 2019 року, однак позивач звільнений лише 19 березня 2019 року, до цього часу позивача переводили з посади на посаду, що підтверджується матеріалами справи.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
26. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
27. Зазначає, що згідно з наказом ГУНП в Полтавській області від 14 липня 2017 року №289о/с його звільнено на підставі статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" з посади оперуповноваженого сектору викриття правопорушень в сфері легального обігу наркотиків Управління протидії наркозлочинності ГУНП в Полтавській області з 14 липня 2017 року. Отже, саме з цієї дати були розірвані трудові відносини між ним та відповідачем та не було проведено остаточного розрахунку. Вважає, що судом першої інстанції відбулась підміна понять його звільнення.
28. Скаржник вказує, що його звільнення зі служби в поліції відбулось 19 березня 2019 року, а звільнення з органу поліції шляхом переведення до іншого органу поліції відбулось 14 липня 2017 року. Процедура звільнення працівника шляхом переведення регулюється положенням частини дев`ятої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 5 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, де в обох нормативних актах йде мова про звільнення працівника з посади шляхом переведення до іншого органу поліції, а саме до ГУНП в Харківській області, яке є іншою самостійною юридичною особою, створеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України №730 від 16 вересня 2015 року, що і підтверджує факт звільнення з ГУНП в Полтавській області саме з 14 липня 2017 року. Тож, остаточний розрахунок з ним мав бути проведений 14 липня 2017 року.
29. Тому висновок суду першої інстанції, що він був звільнений 19 березня 2019 року, а до цього часу його переводили з посади на посаду є помилковими. Вважає, що його звільнення з ГУНП в Полтавській області відбулося 14 липня 2017 року, а остаточний розрахунок проведено лише 30 липня 2019 року.
30. Також скаржник звернув увагу на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із займаної посади та переведенні до іншого органу, який є самостійною юридичною особою не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
31. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, що регулює оплату праці поліцейських не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, виникає необхідність застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
32. При цьому посилається на правову позицію висловлену в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі №806/535/16 та від 1 березня 2018 року у справі №806/1899/17.
33. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з касаційною скаргою позивача, вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
34. Наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції, при цьому зазначає, що спірні правовідносини пов`язані зі звільненням саме з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають виключно положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
35. Відповідач наголошує, що вказана категорія спорів (звільнення з публічної служби та здійснення при цьому повного розрахунку) відрізняється від інших трудових спорів спеціальним суб`єктом таких відносин - службовцем публічної служби.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
37. Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
38. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
39. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
40. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
41. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
42. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
43. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
44. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
45. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
46. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
47. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
48. Оскільки ОСОБА_1 проходив службу в поліції та звільнений з неї відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) Закону України "Про Національну поліції України, то цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.
49. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
50. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
51. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
52. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
53. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
54. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
55. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
56. Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
57. За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
58. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки.
59. Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
60. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
61. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
62. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
63. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року в справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах та погодився з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
64. Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке.
65. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
66. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
67. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
68. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
69. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, УФЗБО ГУНП в Полтавській області здійснило донарахування грошового забезпечення за один робочий день - 1 березня 2017 року у розмірі 353,43 грн. на рахунок позивача 30 липня 2019 року.
70. Разом із тим, з вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду через систему "Електронний суд" 9 жовтня 2019 року, яка зареєстрована Харківським окружним адміністративним судом 10 жовтня 2019 року, тобто фактично більше ніж через два місяці відколи отримав належні йому при звільненні кошти.
71. Ураховуючи викладене, висновок апеляційного суду щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
72. У постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
73. Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
74. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
75. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом.
76. Також апеляційний суд зауважив, що позивач просить визнати протиправними дії та бездіяльність ГУНП в Полтавській області щодо невиплати на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 14 липня 2017 року по 30 липня 2019 року, однак позивач звільнений лише 19 березня 2019 року, до цього часу позивача переводили з посади на посаду, що підтверджується матеріалами справи.
77. Правові підстави та порядок переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції передбачені статтею 65 Закону України "Про Національну поліцію", в той час, як підстави звільнення поліцейського зі служби в поліції передбачені статтею 77 Закону України "Про Національну поліцію".
78. Тобто, поняття переміщення (переведення) та звільнення не є тотожними. Якщо поліцейський на підставі статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" переведений з однієї посади на іншу - його служба в поліції продовжується. Натомість, при звільненні відповідно до статті 77 цього ж Закону поліцейський припиняє службу в поліції.
79. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
80. Частиною першою статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
81. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
82. За змістом частин третьої-четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
83. За таких обставин, а також за відсутності обґрунтованих підстав для поновлення процесуального строку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, скасувавши рішення суду першої інстанції.
84. Що стосується вимог касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що в результаті його перегляду в апеляційному порядку постановою апеляційного суду зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, а тому підстави для його перегляду Верховним Судом як судом касаційної інстанції в адміністративних справах у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ чинної редакції КАС України, відсутні.
85. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
86. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
87. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд