ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 813/3654/16
адміністративне провадження № К/9901/31692/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2016 року у складі суддів: Хоми О.П., Грень Н.М., Кравціва О.Р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бруновської Н.В., Кузьмича С.М., Шавеля Р.М., у справі № 813/3654/16 (876/3512/17) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо не включення до системи електронного адміністрування податку на додану вартість та зобов`язання відобразити у системі електронного адміністрування податок на додану вартість.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо не включення до системи електронного адміністрування податку на додану вартість суми, на яку фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних у розмірі 722 598 грн.
Зобов`язано Державну фіскальну службу України відобразити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суми, на яку фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних величину від`ємного значення у розмірі 722 598 грн.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України (ЄДРПОУ 39292197) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2756 (дві тисячі сімсот п`ятдесят шість) грн 00 коп судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що ДФС України, не відобразивши в системі електронного адміністрування ПДВ суму від`ємного значення з ПДВ в розмірі 722598,00 грн здійснила це необґрунтовано, чим порушила вимоги чинного податкового законодавства та передбачені статтею 2 КАС України принципи.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Галицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, зареєстрований платником ПДВ 30.09.1997.
10.07.2015 ОСОБА_1 подав в ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, уточнюючий додаток № 1 та уточнюючий додаток № 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2015 року, в результаті чого з`явилось від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду в розмірі 722 598 грн.
19.08.2015 позивач подав в податковий орган податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2015 року, в якій суму 722 598 грн відображено в рядку 31 розділу IV та в додатку 2 до податкової декларації з ПДВ.
У податковій декларації за серпень 2015 року, прийнятій 18.09.2015 сума 722 598 грн перейшла в рядок 20.2 та відповідно, рядок 24 декларації, проте, кошти в сумі 722 598 грн не зарахувались на електронний рахунок.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що право позивача не порушене відповідачем, оскільки ФОП ОСОБА_1 самостійно допустив помилку, не задекларувавши у податковій декларації за червень 2015 року відповідну суму від`ємного значення з податку на додану вартість та відобразивши коригування показників січня 2015 року аж у липні 2015 року. Крім того, скаржник вказував, що адміністративний позов було подано не в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом. Так, збільшення показників формули відбулось разово 03.08.2015 у звітній декларації за червень 2015 року, отже строк звернення до суду закінчився 03.02.2016, проте ухвалу про відкриття провадження у цій справі було винесено 25.10.2016, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом.
Позивачем не було подано до Суду відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).
Предметом розгляду цієї справи є правомірність дій відповідача щодо не включення до системи електронного адміністрування податку на додану вартість суми, на яку фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних у розмірі 722 598 грн.
29.07.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість" від 16.07.2015 року №643-VІІІ, яким підрозділ 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України доповнено пунктом 34, яким встановлено, що станом на третій робочий день після дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість" зареєстрованим платникам податку значення суми податку (позитивне або від`ємне), на яку такий платник має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначене пунктом 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу, та значення усіх її складових, визначених цим Кодексом, дорівнюють нулю, крім значень її складових S НаклОтр, S НаклВид та S Митн, що були сформовані починаючи з 1 липня 2015 року.
Підпунктом 4 пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ "Прикінцеві положення" ПК України встановлено, що зареєстрованим платникам податку таке значення автоматично збільшується контролюючим органом до 31 липня 2015 року для платників податків, що застосовують звітний (податковий) період місяць, без проведення перевірок, передбачених статтею 200 цього Кодексу, на суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, та суму непогашеного від`ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду, що зазначено в податковій звітності з податку на додану вартість, у якій відображаються розрахунки з бюджетом та/або відображаються операції, що стосуються спеціального режиму оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, за червень 2015 року. На таку суму платником податку збільшується розмір суми податкового кредиту за звітний (податковий) період (липень 2015 року).
Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом, яке міститься у статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), початок перебігу строку для звернення до адміністративного суду законодавець пов`язав з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Винятки з цього правила мають бути передбачені законом.
Проте судами попередніх інстанцій не досліджено обставин дотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду з цим позовом, не враховано положень статті 100 та статті 155 КАС України.
Указані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, при цьому колегія суддів уважає, що оцінка таким доводам відповідача та наявним у справі доказам є необхідним та першочерговим для вирішення справи. Крім того, з урахуванням такого висновку залежить висновок щодо правильності дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.
Статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Частиною 2 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Беручи до уваги те, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини у справі, а також додатково перевіряти докази, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень) щодо законності і обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування таких судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на наведене, касаційна скарга Державної фіскальної служби України підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,