ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2021 року
м. Київ
справа № 826/13362/17
адміністративне провадження № К/9901/1152/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 у складі судді Скочок Т. О. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у складі колегії суддів: Земляної Г.В., Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І. О. в адміністративній справі № 826/13362/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 43973-1305, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 43973-1305.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2018 позовні вимоги задоволено.
2.1. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, одним із видів її діяльності за КВЕД-2010 є 31.02 "виробництво кухонних меблів", 95.24 "ремонт меблів".
3.2. Здійснення позивачем указаного виду господарської діяльності та відповідна реєстрація підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.10.2017 № 1003083191.
3.3. Головним управлінням ДФС у місті Києві 28.04.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення № 43973-1305, яким, відповідно до пункту 287.5 статті 287 та підпункту 288.7 статті 287 Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 32 606,64 грн (нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,02076 га).
3.4. Позивач не погодився із винесенним податковим повідомленням-рішенням та звернувся до суду із відповідних позовом.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач є власником будівлі, споруди (її частини) та використовує її для здійснення господарської діяльності.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
5.1. Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає про те, що положеннями Земельного та Податкового кодексів України врегульовано порядок сплати та розміри ставок за використування землі суб`єктами господарювання. Окремо відповідач наголошує на тому, що згідно з даними інформаційних систем "Податковий Блок" та ПК "кадастр" за позивачем обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням, а тому визначення суми податкового зобов`язання та винесення податкового повідомлення-рішення є правомірним.
6. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Відповідно до визначень, врегульованих підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
8. Положеннями підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
9. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
10. Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
11. Крім того, за пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
12. Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
13. Водночас, у частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
14. За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.
15. Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
16. Тобто, вищевказаними нормами врегульовано хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
17. Аналіз зазначених положень свідчить про те, що обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.
18. Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
19. За пунктом 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
20. Положеннями пункту 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
21. Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
22. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а встановлює інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
23. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена.
24. За змістом вищевказаних норм ПК України обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
25. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа № 820/5485/17 від 08.08.2018.
26. Водночас, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
27. Згідно з частиною першою статті 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
28. Суд наголошує, що у даному випадку судами попередніх інстанцій обгрунтовано вказано на можливість використання податковим органом лише інформації, відображеної у державному земельному кадастрі.
29. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначено дані ІС "Податковий Блок" та ПК "Кадастр", згідно з якими за ОСОБА_2 обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,02076 га.
30. Водночас, згідно з пунктом 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 №1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі:
- Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача;
- Мін`юст - про землевласників або землекористувачів, зокрема про найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), назву, номер та дату правовстановлюючого документа, кадастровий номер земельної ділянки, площу відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дату державної реєстрації речового права, цільове призначення, місцезнаходження земельної ділянки (у разі наявності такої інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), розмір частки у праві спільної власності на земельну ділянку (у разі коли майно належить на праві спільної часткової власності), а також про об`єкти незавершеного будівництва.
31. Проте, на підтвердження наявності у позивача обов`язку із сплати земельного податку, встановленого оскаржуваним податковим повідомленням-рішення відповідачем надано суду лише інформацію з бази даних ПК "Кадастр" по фізичних особах на 07.04.2017 (ділянки, право користування по яких не оформлене).
32. При цьому, судами попередніх інстанцй встановлено, що згідно з викладеною Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві у листі від 21.11.2017 № 31-26.0.22-8321/2-17 інформацією, станом на момент надання вказаної відповіді відомості щодо державної реєстрації земельних ділянок в державному земельному кадастрі на території м. Києва та рішення про передачу їх у власність/користування гр. ОСОБА_2 в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві відсутні.
33. Суд наголошує, що згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
34. За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
35. Матеріалами справи також підтверджено, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на будівлю, споруду (їх частину), розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
36. Водночас доказом відсутності у власності та в користуванні позивача земельної ділянки під нежитловим приміщенням, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,02076 га, є долучена позивачем Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
37. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає обгрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності визначення ОСОБА_2 податкового зобов`язання по сплаті земельного податку.
38. Доводи викладені у касаційній скарзі не підтвердили порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального або недотримання норм процесуального права.
39. Верховний Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержавнням норм матеріального і процесуального права.
41. Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах касаційної скарги та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
42. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -