ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В. В, Єленіної Ж. М., Сімоненко В. М., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року провадження (№ 11-171сап20) за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 12 березня 2020 року № 740/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2019 року № 3412/3дп/15-19 про притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»
Короткий виклад історії справи
25 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі -ВРП) від 12 березня 2020 року № 740/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2019 року № 3412/3дп/15-19 про притягнення судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) має бути скасоване з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), оскільки склад ВРП, який ухвалив оскаржуване рішення, не мав повноважень його ухвалювати; скаржниця не була належним чином повідомлена про засідання ВРП; рішення не містить посилань на визначені законом мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а визначення ВРП підстав для притягнення її до дисціплінарної відповідальності самостійно без посилання на такі порушення у скаргах та за відсутності належно оформленої скарги не відповідають Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 року.
Скаржниця вказала, що при прийнятті оскаржуваного рішення ВРП та її дисциплінарний орган порушили принцип неприпустимості притягнення судді до відповідальності за судове рішення, враховуючи, що це рішення не є остаточним та підлягає оскарженню. Крім цього, скаржниця стверджувала, що порушення у застосуванні норм процесуального права під час розгляду справ допущені нею внаслідок добросовісної суддівської помилки, а не грубої недбалості.
На думку скаржниці, при обранні виду дисциплінарного стягнення було порушено принцип пропорційності, який передбачає врахування справедливого співвідношення між характером порушення та застосованого виду дисциплінарного стягнення у відповідності до характеру скоєного проступку та його кваліфікації.
Крім цього, ОСОБА_1 вказала на те, що відповідач розглядав її скаргу за правилами, встановленими Законом № 1798-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX«Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі - Закон № 193-IX). Проте Конституційний Суд України Рішенням від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 визнав неконституційними, зокрема частину третю статті 24, статтю 28-1, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом № 193-IX.
За наслідками розгляду цієї скарги, Велика Палата Верховного Суду 25 березня 2021 року ухвалила постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 12 березня 2020 року № 740/0/15-20, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 11 грудня 2019 року № 3412/3дп/15-19, залишила без задоволення, рішення ВРП від 12 березня 2020 року № 740/0/15-20 залишила без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Одним з мотивів такого рішення зазначено, що зважаючи на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1 під час розгляду справи № 200/5719/18, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що дії судді суперечать засадам і правилам судочинства, підривають суспільну довіру до суду та впевненість суспільства в чесності та непідкупності суддів, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності серед інших підстав ,притягнення до відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі- Закон № 1402-VIII) (допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).
Разом з тим, з таким висновками Великої Палати Верховного Суду погодитись повною мірою не можна, оскільки вони висловлені без врахування змісту визначених законом підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та суті порушень допущених суддею.
Відповідно до частини третьої статті 34 Касаційного адміністративного судочинства України (далі- КАС України) викладаємо свою окрему думку.
Підстави та мотиви окремої думки
Відповідно до частини першої статті 2 КАСУкраїни завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя.
Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).
На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_1 , а тому відповідач зробив непереконливий висновок про наявність підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення.
Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або грубого нехтування обов`язками, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Рекомендації КМРЄ) державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.
Подібна позиція висловлена Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
Крім того, необхідно зазначити, що у Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі № 1-4/2011 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» Конституційний Суд України наголосив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної чи касаційної інстанції. Така оцінка до винесення суддею остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.
Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ) як джерело права.
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду повно та всебічно перевіряє оскаржувані рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.
Щодо розгляду скарги
ОСОБА_2 У доводах скарги ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 звернувся до ВРП зі скаргою на дії судді через свого представника Грунську М. О., при цьому доказів на підтвердження повноважень представника до скарги не було додано, а підпис ОСОБА_2 викликає сумніви щодо достовірності, тому що не надано доказів перебування скаржника на території України в день підписання скарги.
За правилами частин першої, другої та шостої статті 107 Закону № 1402-VIII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників, Комісія з питань доброчесності та етики - через її голову або членів Комісії.
Дисциплінарна скарга подається у письмовій формі та повинна містити такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв`язку; 2) прізвище, ім`я, по батькові та посада судді (суддів), щодо якого (яких) подано скаргу; 3) конкретні відомості про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, який відповідно до частини першої статті 106 цього Закону може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді; 4) посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені скаржником відомості.
Дисциплінарна скарга підписується скаржником із зазначенням дати її підписання. Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за скаргою, що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
У разі наявності обставин, що спричиняють виникнення сумнівів у існуванні або достовірності підпису особи, яка подала дисциплінарну скаргу, відповідний орган Вищої ради правосуддя має право запросити таку особу для підтвердження скарги.
Разом з тим дисціплінарний орган на зазначені зауваження позивачки уваги не звернув, належним чином не перевірив дійсність подання скарги зазначеною особою, належним чином не мотивував і не спростував доводи позивачки щодо відсутності волевиявлення скаржника на подачу скарги на дії судді.
Щодо дій судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 200/5719/18 матеріалами справи встановлено наступне.
30 березня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики, якій присвоєно номер 200/5719/18 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 30 березня 2018 року передано для розгляду судді ОСОБА_1
Позовна заява обґрунтована тим, що 20 листопада 2012 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (позичальники) укладено договір позики на загальну суму три мільйони доларів США, які мали бути повернуті позивачу до 20 листопада 2017 року.
У позовній заяві позивач просив стягнути суму боргу із ОСОБА_6 , який проживає у АДРЕСА_5, що свідчило про підсудність справи Бабушкінському районному суду міста Дніпропетровська.
До позовної заяви ОСОБА_5 долучив квитанцію від 23 березня 2018 року про сплату судового збору за подання позовної заяви до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Суддя Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 ухвалою від 04 квітня 2018 року відкрила загальне позовне провадження у цивільній справі та призначила підготовче засідання на 13 квітня 2018 року.
У судовому засіданні 18 квітня 2018 року суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника позивача - адвоката Іващенка Р. В. від 13 квітня 2018 року про залучення до участі у справі інших співвідповідачів
Ухвалою від 18 квітня 2018 року суд залишив без руху уточнену позовну заяву від 13 квітня 2018 року за підписом представника позивача - адвоката Іващенка Р. В. та надав час для усунення недоліків позовної заяви, зокрема для усунення розбіжностей у прізвищі позивача.
Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2018 року (головуючий суддя ОСОБА_1) призначено підготовче судове засідання у цивільній справі № 200/5719/18.
12 червня 2018 року до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська надійшла заява про затвердження мирової угоди, згідно з якою відповідачі, які є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Ік актив», відступали в рахунок визнаної ними заборгованості за договором позики належні їм корпоративні права зазначеного товариства на користь позивача.
У судовому засіданні 12 червня 2018 року до участі у справі як представника відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 суддя ОСОБА_1 допустила ОСОБА_12 , повноваження якого, на думку судді, підтверджувалися наявними в матеріалах справи копіями довіреностей, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О.
Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про відвід судді ОСОБА_1, мотивованої тим, що представники сторін подали до суду мирову угоду, підписану всіма учасниками процесу, однак суд вимагає від сторін надання додаткових доказів у справі, чим порушує вимоги частини сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі- ЦПК України), згідно з якою суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Водночас суд задовольнив заяву про самовідвід від розгляду справи з огляду на недовіру до неї позивача. Справу передано до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу справ між суддями.
ВРП та її дисциплінарний орган установили, що в фотокопіях матеріалів справи № 200/5719/18 наявна квитанція про сплату судового збору на розрахунковий рахунок Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. При цьому матеріали вказаної справи не містять документа про сплату судового збору за подання позовної заяви до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, що свідчить про невиконання суддею ОСОБА_1 вимог статті 185 ЦПК України щодо залишення позовної заяви без руху та прийняття суддею до свого провадження позовної заяви, яка не відповідає вимогам закону.
Крім того, у фотокопіях матеріалів справи № 200/5719/18 відсутні відомості про надіслання всім учасникам справи копії ухвали про відкриття провадження та судових повісток про виклик у підготовче судове засідання, а також інформація про їх вручення, що свідчить про порушення суддею ОСОБА_1 вимог статей 8, 12, 128, 190, 223 ЦПК України.
Із протоколу та запису судового засідання від 13 квітня 2018 року вбачається, що питання щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, причини його неявки в судове засідання і можливість проведення засідання за відсутності відповідача суддею ОСОБА_1 не вирішувалося.
Окрім того, суддя ОСОБА_1, дізнавшись у судовому засіданні від представника позивача про те, що прізвище позивача вказано з помилкою, а саме « ОСОБА_5 » замість правильного « ОСОБА_14 », не вчинила жодних дій для з`ясування належності позивача. Натомість за відсутності відповідача, про причини неявки якого не було відомо, без постановлення ухвали про можливість проведення розгляду справи за відсутності відповідача перейшла до вирішення клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, у результаті чого відклала розгляд підготовчого судового засідання для надання позивачу часу на підготовку пакета документів щодо уточнення прізвища позивача та залучення до участі у справі співвідповідачів.
Суддею ОСОБА_1 було повторно здійснено порушення, яке полягало у проведенні судового засідання без повідомлення учасників справи, а саме в судовому засіданні від 18 квітня 2018 року, коли суддя без з`ясування обставин повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, без ухвалення рішення про можливість проведення підготовчого засідання за відсутності відповідача та відомостей про належне повідомлення його про час і місце розгляду справи вирішила питання про залучення до участі у справі співвідповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
У Єдиному державному реєстрі судових рішень та фотокопіях матеріалів справи відсутня ухвала про залучення до участі у справі співвідповідачів та докази її надіслання учасникам, що свідчить про недотримання суддею ОСОБА_1 вимог статей 51, 198 ЦПК України та Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право».
Суддя ОСОБА_1, залучаючи до участі у справі співвідповідачів, три з яких є громадянами Турецької Республіки, не з`ясувала питання щодо їхнього реального місцезнаходження, незважаючи на те, що у договорі позики місцем їхнього проживання вказано Турецьку Республіку, а у заяві про залучення до участі у справі зазначена така адреса для листування: АДРЕСА_1 , та на те, що достовірність вказаних у матеріалах справи адрес жодним чином не підтверджувалася.
Під час розгляду справи № 200/5719/18 суддя ОСОБА_1 не з`ясувала, чи належним чином повідомлений про судове засідання 13 та 18 квітня 2018 року первинний відповідач у справі, а про судові засідання 12 та 21 червня 2018 року - решта учасників справи, що є порушенням статей 128, 130 ЦПК України. Не з`ясувавши таких обставин, суддя ОСОБА_1 на порушення вимог частин першої, другої статті 223 ЦПК України здійснювала розгляд справи без участі сторін, хоча зобов`язана була відкласти розгляд справи через неявку у судове засідання учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час і місце судового засідання, внаслідок чого порушено права сторін на справедливий суд.
У фотокопіях матеріалів справи № 200/5719/18 наявні чотири копії довіреностей від імені ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (довірителі), посвідчені приватним нотаріусом Тригуб Є. О., якими уповноважено ОСОБА_12 та ОСОБА_15 (повірені) представляти їхні інтереси. При цьому на всіх копіях довіреностей відсутні підписи довірителів.
Із запису судового засідання від 12 червня 2018 року (файл 20180612-111714, 1:46-3:40) установлено, що судді ОСОБА_1 в судовому засіданні надано нотаріально завірені копії довіреностей, однак оригінали довіреностей представник відповідачів судді не надав. На запитання судді: «Чи є у Вас оригінал довіреності?» представник відповідачів відповів: «Вибачаюсь, Ваша честь, нема».
25 липня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тригуб Є. О. посвідчила заяву ОСОБА_12 , у якій він зазначив, що не брав участі у розгляді судової справи № 200/5719/18 у Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська як представник ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10 , а також не подавав до зазначеного суду жодних заяв, у тому числі і мирових угод. Цього самого дня нотаріус Тригуб Є. О. повідомила, що не посвідчувала довіреностей від імені ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та їх копій.
ВРП, сприймаючи критично посилання судді ОСОБА_1 на те, що нею не допущено як грубих порушень ЦПК України, так і засад і правил судочинства, оскільки реальної можливості перевірити зазначені факти не мала, погодилася з висновками Третьої Дисциплінарної палати ВРП, що суддею під час розгляду справи № 200/5719/18 не виконано покладений на неї обов`язок щодо вжиття заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами, оскільки суддя не звернула уваги на ознаки зловживання позивачем процесуальними правами, яке полягало у штучному створенні видимості підсудності справи Бабушкінському районному суду міста Дніпропетровська через подання позову до відповідача, місце проживання якого знаходиться в межах територіальної юрисдикції зазначеного суду, а згодом залучила до участі у справі осіб, юрисдикція Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська на яких не поширювалася, чим порушила вимоги статей 28, 31, 187 ЦПК України. З огляду на очевидне зловживання учасниками справи процесуальними правами суддя зобов`язана була припинити такі зловживання із вжиттям відповідних заходів реагування, зокрема шляхом постановлення щодо осіб, які надають суду документи, що містять ознаки підробки, ухвал про залишення позову без руху, відмову у задоволенні клопотань тощо. Натомість суддя ОСОБА_1 самоусунулася від розгляду справи шляхом задоволення заяви про самовідвід, до того ж без наведення належних мотивів задоволення самовідводу в ухвалі від 21 червня 2018 року, що суперечить обов`язку судді забезпечу