Постанова
Іменем України
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 205/4253/17
провадження № 61-14512св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк",
третя особа - Комунальне підприємство "Центр Державної Реєстрації",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2018 року у складі судді Скрипник К. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") про визнання незаконною державної реєстрації права власності, скасування рішення державного реєстратора.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 листопада 2007 року між нею та ПАТ "ПУМБ" укладений кредитний договір № 5886520, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати їй кредит у розмірі 77 000,00 дол. США, зі сплатою 10,99 % за користування кредитом, на строк до 28 листопада 2027 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 28 листопада 2007 року між нею та банком укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого вона надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності.
05 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. вчинено виконавчий напис за реєстровим номером № 2262, яким запропоновано звернути стягнення на вказане житло, яке належить їй на праві приватної власності.
26 червня 2017 року державний реєстратор Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Чернецький М. А. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35867571 від 26 червня 2017 року та змінив власника вказаного нерухомого майна на ПАТ "ПУМБ".
Вказувала на те, що вона вважає державну реєстрацію права власності та рішення державного реєстратора незаконною, оскільки банк вже звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса, а тому звернення іпотекодержателя до державного реєстратора суперечить частині третій статті 33 Закону України "Про іпотеку", за якою звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено або шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому відповідач, звернувшись до державного реєстратора, не повідомив його про існування виконавчого напису нотаріуса та подав договір іпотеки за відсутністю виконавчого напису нотаріуса, який на час звернення іпотекодержателем до державного реєстратора не визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, банк, який набув право власності на спірну квартиру на підставі рішення державного реєстратора, адміністративний збір не сплатив.
Зазначала, що спірна квартира передана в іпотеку банку на забезпечення кредиту в іноземній валюті та використовується нею як місце її постійного проживання, а тому державний реєстратор, з урахуванням положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", мав відмовити у державній реєстрації прав та зміні власника вказаного нерухомого майна, тобто у позасудовому зверненні стягнення на предмет іпотеки.
Також вказувала на те, що в матеріалах реєстраційної справи відсутня оцінка предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка б відповідала дійсній вартості квартири, тому дії державного реєстратора суперечать частині третій статті 37 Закону України "Про іпотеку".
Крім того, на момент реєстрації за ПАТ "ПУМБ" права власності на предмет іпотеки сума заборгованості за основним зобов`язанням не була безспірною.
При цьому банк не надав державному реєстратору документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя. Іпотекодавцем не було отримано письмову вимогу про усунення порушень, що суперечить частині першій статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просилавизнати незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Чернецького М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер від 26 червня 2017 року 35867571 14:54:26 щодо державної реєстрації права власності ПАТ "ПУМБ" на квартиру АДРЕСА_1, обтяження іпотекою вказаної квартири, номер запису від 28 листопада 2007 року 21108340 17:26:22 та обтяження її арештами, номери записів від 17 січня 2011 року 21108199 09:42:02 та від 25 лютого 2010 року 21108083 12:04:47.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 липня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 24 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ "ПУМБ".
Скасовано рішення державного реєстратора Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Чернецького М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 35867571 від 26 червня 2017 року щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ "ПУМБ".
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що державна реєстрація за ПАТ "ПУМБ" права власності на предмет іпотеки за неподання для цього документів, передбачених пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 18 та 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому рішення державного реєстратора від 26 червня 2017 року № 35867571 про реєстрацію права власності є незаконним. Спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", що дає підстави для висновку про неможливість звернення стягнення шляхом відчуження квартири, незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення, оскільки ОСОБА_1, як власник, не надавала на це своєї згоди.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 липня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції розглянув позов, пред`явлений до неналежного відповідача.
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-15539св19).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 серпня 2020 року, апеляційну скаргу ПАТ "ПУМБ" залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване ним, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки державна реєстрація за ПАТ "ПУМБ" права власності на предмет іпотеки здійснена без дотримання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2020 року АТ "ПУМБ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності не є примусовою дією щодо примусового стягнення, а сам державний реєстратор не є органом примусового виконання, а тому неправильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким передбачена заборона саме на примусове стягнення нерухомого житлового майна.
Крім того, згідно з пунктом 1.4 (8) договору іпотеки предмет іпотеки не є для іпотекодавця та членів його сім`ї єдиним можливим місцем проживання.
При цьому суди не врахували, що банк, будучи іпотекодержателем, надав державному реєстратору всі документи, передбачені законом, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Також суди не встановили та не зазначили у рішенні суду яка саме із підстав мала б слугувати як відмова для реєстрації речового права за банком.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17) та від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц (провадження № 61-30624св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 листопада 2007 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5886520, згідно з умовами якого банк зобов`язувався видати позичальнику кредит у сумі 77 000,00 дол. США на строк до 28 листопада 2027 року, з цільовим призначенням кредиту - для придбання нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання умов кредитного договору 28 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 5888466, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належала останній на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_2, що посвідчений 28 листопада 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чалою В. О. за реєстровим № 535.
05 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер 2262.
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 21 листопада 2011 року у справі № 2-509/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "ПУМБ" про визнання виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 05 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В., таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними кредитного договору від 28 листопада 2007 року, договору іпотеки від 28 листопада 2007 року та договору поруки від 28 листопада 2007 року відмовлено.
У подальшому банк звернувся до державного реєстратора Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Чернецького М. А. з метою задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
26 червня 2017 року державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Чернецьким М. А. зареєстровано за ПАТ "ПУМБ" право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності за вказаною вище реєстраційною дією вказано: договір іпотеки № 5888466, серія та номер 540, виданий 28 листопада 2007 року; кредитний договір № 5886520 від 28 листопада 2007 року; вимога, серія та номер 4415/33, видана 07 грудня 2015 року, видавник ПАТ "ПУМБ"; рекомендоване повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 07 грудня 2015 року, видавник: Укрпошта.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";
- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
У пункті 4.2 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Пунктом 4.4 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення умов кредитного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов`язки, письмову вимогу про усунення порушення.
З наведеного слідує, що реалізація предмета іпотеки повинна проводитися на підставі договору іпотеки з дотриманням положень статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку № 1127.
Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не надано суду належних доказів направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання, документів, що підтверджують її отримання позивачем, документів, що підтверджують завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем зазначених вимог, зокрема, повідомлень про направлення рекомендованої (цінної) кореспонденції, фіскальних чеків про оплату послуг за направлення вказаної кореспонденції визначеним суб`єктам за належними адресами та ін.
Відтак, державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ "ПУМБ" проведена з порушенням вимог Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку № 1127.
Верховний Суд дійшов висновку, що іпотекодержателем не надано належного підтвердження виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження №14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18) та правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що квартира АДРЕСА_1, є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчим кредитом, оскільки згідно з пунктом 1.2 кредитного договору від 28 листопада 2007 року цільовим призначенням кредиту є придбання нерухомого майна, та використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1 та членів її родини та ОСОБА_1 використовує вказану адресу для листування. Загальна площа не перевищує 140 кв. м.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Колегія суддів вважає, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірне домоволодіння за ПАТ "ПУМБ".
Такі висновки узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
З огляду на це та враховуючи те, що у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, безпідставними є посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17) та від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц (провадження № 61-30624св18).
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), § 2).
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.