ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 560/3771/18
адміністративне провадження № К/9901/15990/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н.В.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Ковальчук О. К. від 24.01.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменко Л. В., суддів: Курка О. П., Совгири Д. І. від 07.05.2019
у справі №560/3771/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі також - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 та неврахування при перерахунку з 01.08.2018 приписів постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.01.2017; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018 відповідно до довідки Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2018 і приписів постанови Хмельницького міськрайонного суду від 03.01.2017 з урахуванням раніше проведених виплат, а також просив стягнути на його користь з відповідача 20000,00 грн моральної шкоди.
2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2019 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо непроведення перерахунку довічного грошового утримання ОСОБА_2 з 01.02.2018; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 01.02.2018 з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2019 скасовано, прийнято нове, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 01.01.2018 з розрахунку 90% грошового забезпечення судді Апеляційного суду Хмельницької області відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03.01.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум. У решті позовних вимог відмовлено.
4. 05.06.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019, в якій просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
5. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
6. 02.07.2019 від позивача надійшло клопотання, в якому просить передати справу на розгляду Великої Палати Верховного Суду.
7. 11.07.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні у повному обсязі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 (далі також - Закон №2453-VI).
9. Зі змісту довідки від 03.08.2018 №06-183/18, виданої Апеляційним судом Хмельницької області, вбачається, що розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на січень 2018 року, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 32626,37 грн, у тому числі: посадовий оклад - 19382,00 грн; доплата за вислугу років (60%) - 11629,20 грн; матеріальна допомога на оздоровлення, яка виплачується судді при наданні відпустки в розмірі посадового окладу, із зазначенням її місячної частки - 1615,17 грн (підстава: постанова Хмельницького міськрайонного суду віл 03.01.2017 у справі №686/23330/16-а, залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017).
10. 17.09.2018 ОСОБА_1 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області заяву про перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій просив врахувати розмір суддівської винагороди, вказаної у довідці Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2018 №06-183/18, та провести виплату заборгованості щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2018 по 31.09.2018 включно, а з жовтня 2018 року щомісячне довічне грошове утримання просив виплачувати, виходячи з 90% суддівської винагороди, зазначеної в довідці Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2018.
11. Відповідач листом від 28.09.2018 №2214/В-8 відмовив позивачу у проведенні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 з урахуванням місячної частки матеріальної допомоги на оздоровлення, яка виплачується судді при наданні відпустки відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", посилаючись на те, що Закон України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" набрав чинності з 22.07.2018, а матеріальна допомога на оздоровлення не є складовою суддівської винагороди і не враховується при обчисленні довічного грошового утримання.
12. 12.11.2018 Апеляційний суд Хмельницької області надіслав до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довідку за №06-242/18 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1, відповідно до якої станом на січень 2018 року його суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 31 011,20 грн, у тому числі: посадовий оклад - 19 382,00 грн; доплата за вислугу років - 11 629,20 грн. Крім зазначеної довідки Апеляційний суд Хмельницької області надіслав також довідку за №06-245/18 про те, що з 01.01.2018 допомога на оздоровлення, яка виплачується судді при наданні відпустки в розмірі посадового окладу, становить 19382,00 грн, а її місячна частка складає 1615,17 грн.
13. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 відповідно до довідки Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2018 і постанови Хмельницького міськрайонного суду від 03.01.2017 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку з внесенням Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" від 15.05.2018 №2415-VIII (далі також - Закон №2415-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) змін до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 06.12.2016 №1774-VІII, яким в абзаці другому пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення слово та цифри " 1600 гривень" замінені словами та цифрами "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року", звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 з урахуванням усіх складових, зазначених у довідці Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2018. Однак відповідач протиправно відмовив йому у здійсненні перерахунку такого. Крім того зазначив, що протиправною бездіяльністю відповідача йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні честі та гідності, у тому числі через неможливість домогтися від державного органу та його посадових і службових осіб перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2018 у встановленому законом і судом порядку та неможливість реалізувати право мирно володіти відповідною частиною майна.
15. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що Закон України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" набрав чинності з 22.07.2018, тому перерахунок щомісячного грошового утримання позивачу за результатами розгляду його заяви проведений з 01.08.2018. З урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 підстав для застосування норм вказаного закону до правовідносин, які виникли до набрання ним законної сили, немає. Внаслідок виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у повному обсязі постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.01.2017 у справі №686/23330/16-а, відсутні підстави щодо врахування при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення. Підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди також відсутні, оскільки відповідач правомірно здійснив перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що Законом №2415-VIII передбачено, що з 01.01.2017 як розрахункова величина для визначення суддівської винагороди застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року. Таким чином, дія Закону поширена на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, починаючи з 01.01.2017. На підставі заяви позивача у зв`язку із зміною з 01.01.2018 розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок довічного грошового утримання з 01 числа, наступного за місяцем, у якому змінився розмір суддівської винагороди, а саме з 01.02.2018. Таким чином, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у проведенні перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання з 01.02.2018 є протиправною. Чинне законодавство на час звернення до пенсійного фонду передбачало чіткий перелік складових, що входять в обчислення суддівської винагороди та відповідно щомісячного довічного грошового утримання судді, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення. Правова оцінка, надана правомірності неврахування матеріальної допомоги на оздоровлення для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання в судовому рішенні у справі №686/23330/16-а від 03.01.2017, не є преюдиційною для суду у цій адміністративній справі. Відсутність у рішенні №686/23330/16-а від 03.01.2017 кінцевої дати виплати пенсії з урахуванням перерахунку не породжує у відповідача обов`язок довічно здійснювати виплату позивачу пенсії у розмірах, встановлених цим судовим рішенням. Позивачем не доведено завдання йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що у даному випадку самим законодавцем дію Закону України від 15.05.2018 №2415-VIII "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат поширено на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом, а саме, починаючи з 01.01.2017. Виходячи зі зміни складових розміру суддівської винагороди, визначених Законом №2415-VІІІ, право позивача на перерахунок його довічного грошового утримання судді у відставці виникло з 01.01.2018, тобто з моменту підвищення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 1762,00 грн, який є розрахунковою величиною у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII для обчислення грошового забезпечення призначених суддів. За таких обставин колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції в частині визнання протиправною відмови відповідача у перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, однак вважала, що раніше призначене довічне грошове утримання судді у відставці підлягає перерахунку не з 01.02.2018, а саме з 01.01.2018. Також колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням розміру матеріальної допомоги на оздоровлення працюючого судді, оскільки станом на час звернення позивача до відповідача щодо перерахунку довічного грошового утримання форма довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці затверджена Порядком №3-1, в редакції від 20.03.2017, відповідно до якої складовими суддівської винагороди є: посадовий оклад, доплата за вислугу років, доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Саме спеціальним законом врегульовано питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та визначено складові суддівської винагороди, які враховуються при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, де матеріальна допомога на оздоровлення відсутня. В ході розгляду справи суд апеляційної інстанції дослідив матеріали пенсійної справи позивача та встановив, що відповідачем не виконано постанову Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.01.2017 у справі №686/23330/16-а в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання з розрахунку 90% грошового утримання судді, а відтак обґрунтованими є доводи позивача у цій частині. Позивачем в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди не надано жодного доказу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, відтак колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування позивачу моральної шкоди.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
18. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, посилаючись на те, що зміст спеціальних законів не містить жодних положень, які давали б підстави для єдиного категоричного висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, яка виплачується суддям при наданні відпустки і з якої нараховуються та сплачуються страхові внески на обов`язкове державне пенсійне страхування, не входить до складу суддівської винагороди. Постанова Хмельницького міськрайонного суду від 03.01.2017 у справі №686/23330/16-а, залишена без зміни ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017, якою орган Пенсійного фонду України зобов`язано здійснити перерахунок призначеного позивачу основного щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення, набрала законної сили ще 28.02.2017 та є обов`язковою до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами на всій території України, а також обов`язковою для урахування для інших судів. Судами під час ухвалення судових рішень не враховано положень статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Урахування матеріальної допомоги на оздоровлення при обчисленні розміру пенсії державним службовцям законодавчої і виконавчої гілки влади та неврахування матеріальної допомоги на оздоровлення при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання державним службовцям судової гілки влади є порушенням конституційного принципу рівності та дискримінацією суддів у відставці за ознакою приналежності до цієї гілки державної влади. Встановлення нової форми довідки, яка обмежує права судді у відставці, та інформація у довідці від 12.11.2018 за №06-242/18 не може скасувати вимог закону та відомостей, зазначених у довідці суду від 03.08.2018, яку позивач надав відповідачу, і не може скасувати приписи рішення суду від 03.01.2017, яке набрало законної сили. Суди повинні були застосувати саме висновки Верховного Суду України, наведені у постановах від 17.12.2013 у справі №21-445а13, від 17.06.2014 у справі №21- 91а14, від 20.01.2015 у справі №21-251а14, від 31.05.2016 у справі №21-451а16 та висновки Верховного Суду у постановах від 06.02.2018 у справі №815/1522/17, від 23.01.2018 у справі №495/6612/16-а, від 30.01.2018 у справі №638/20628/16-а, від 18.12.2018 у справі №816/301/16. Що стосується постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №800/448/15 з висновками про можливість відійти від наданої судами в межах розгляду іншої справи правової оцінки певних юридичних фактів, то вона, по-перше, була прийнята за наслідками розгляду справи із зовсім іншим предметом спору і у ній йдеться про зовсім іншу оцінку юридичних фактів, по-друге, станом на час ухвалення рішення у цій справі - 24.01.2019 не набрала законної сили, оскільки була оскаржена до Великої Палати в апеляційному порядку, а тому у судів нижчих інстанцій не було жодних підстав посилатися на неї в обґрунтування своїх висновків щодо застосовності положень частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Сам факт порушення прав внаслідок протиправної бездіяльності відповідача є очевидним і не може не спричиняти незручностей та душевних страждань. Судом апеляційної інстанції не враховано, що в обґрунтування підстав для стягнення коштів у відшкодування моральної шкоди позивач навів висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 13.03.2019 у справі №308/4431/17. Як видно з мотивувальної частини постанови від 07.05.2019 у цій справі суд апеляційної інстанції фактично визнав протиправною бездіяльність, яка полягає у непроведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01.01.2018. У зв`язку з цим, суд був зобов`язаний в резолютивній частині зазначити свій висновок про задоволення позову в цій частині. Однак, скасувавши рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийнявши нову постанову, в її резолютивній частині він не ухвалив рішення про визнання зазначеної бездіяльності протиправною, а лише зобов`язав відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з вказаної дати, при цьому прийняв рішення у решті позовних вимог відмовити.
19. У відзиві на касаційну скаргу відповідач не погоджується із доводами, викладеними у ній, та зазначає, що рішення судів в оскаржуваній частині є законними, обґрунтованими та не підлягають скасуванню.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
21. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
23. Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
24. Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
25. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
26. У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
27. Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24.06.1999 № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).
28. З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
29. Колегія суддів зауважує, що Конституція України у частині другій статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
31. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб`єктів до відповідальності.
32. Як вбачається із касаційної скарги, позивач не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, а відтак суд касаційної інстанції, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень у цій частині.
33. Відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (чинної, на момент подання позивачем заяви про звільнення з посади судді у відставку) та статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі також - Закон №1402-VIII, чинної, на момент звернення позивача з заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
34. Згідно з нормами статті 134 Закону №2453-VI та статті 136 Закону №1402-VIII та суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
35. Статтею 141 Закону № 2453-VI визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
36. Зважаючи на наведене, спеціальним законом, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.
37. За такого правового регулювання матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а відтак колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, щодо незгоди із таким висновком.
38. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.02.2018 у справі №738/1343/17, від 19.11.2020 у справі № 686/7743/17, від 10.12.2020 у справі №635/3244/17, від 16.12.2020 у справі №751/4619/17, від 14.01.2021 у справі №747/484/17, від 29.01.2021 у справі №554/8466/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
39. Також безпідставними є доводи позивача, згідно з якими встановлення нової форми довідки, яка обмежує права судді у відставці, та інформація у довідці від 12.11.2018 за №06-242/18 не може скасувати вимог закону та відомостей, зазначених у довідці апеляційного суду від 03.08.2018, яку позивач надав відповідачу, і тим більше не може скасувати приписи рішення суду від 03.01.2017, яке набрало законної сили, оскільки відповідні висновки відсутні у рішенні суду апеляційної інстанції. Натомість суд дійшов правильного висновку, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, чітко визначені складові суддівської винагороди, які враховуються при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, однак матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до вказаних норм не є складовою суддівської винагороди.
40. Щодо посилань позивача на положення статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та статті 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично були нараховані та сплачені страхові внески або збір на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, враховується у заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, колегія суддів зазначає, що такі в цьому випадку не застосовуються, оскільки їх застосування можливе у разі призначення пенсії, а не щомісячного довічного грошового утримання, яке визначено спеціальним законом - Законом України "Про судоустрій та статус суддів".
41. Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм права висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.06.2018 у справі №592/7834/17, від 23.11.2018 у справі №727/4730/17 і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку.
42. Щодо посилань позивача на прояви у даному випадку дискримінації суддів у відставці порівняно з пенсіонерами - державними службовцями інших гілок влади, яким у складі заробітної плати для обчислення пенсії враховується матеріальна допомога на оздоровлення, колегія суддів касаційного суду зазначає наступне.
43. Гарантована Конституцією України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
44. Принцип рівності має універсальний характер, і його однаковою мірою повинні дотримуватися у своїй діяльності всі суб`єкти владних повноважень, які забезпечують виконання функцій держави, зокрема у сфері соціального захисту. При цьому, згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
45. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
46. Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
47. Згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України", параграфи 48-49, Заява № 10441/06).
48. Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
50. З огляду на наведені норми колегія суддів констатує, що дискримінація має місце лише тоді, коли порушення прав відбувається з причини певної ознаки особи. Таке тлумачення у повній мірі відповідає положенням частини першої статті 24 Конституції України і статті 14 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, а також практиці європейського суду з прав людини у справах про дискримінацію.
51. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
52. Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях, а також в однаковий спосіб до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.
53. Колегія суддів зазначає, що перебування на посаді державного службовця та перебування на посаді судді є різними видами служби, зі своїми особливостями та специфікою, які регулюються різними нормативно-правовими актами. При цьому частина четверта статті 5 Закону України "Про державну службу" зазначає, що особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
54. Тобто, статус державного службовця і статус судді є різними, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що врегулювання законодавством різних умов соціального забезпечення вказаних осіб є проявом дискримінації (різним ставленням до особи за притаманною їй певною персональною ознакою).
55. З огляду на вказане, різне регулювання умов соціального захисту державних службовців та суддів у відставці не свідчить про наявність дискримінації позивача.
56. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2019 у справі №686/24089/16-а.
57. Також безпідставними є доводи позивача щодо помилкового незастосування судом до спірних правовідносин висновків, викладених у постановах від 17.12.2013 у справі №21-445а13, від 17.06.2014 у справі №21-91а14, від 20.01.2015 у справі №21-251а14, від 31.05.2016 у справі №21-451а16 та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.01.2018 у справі №495/6612/16-а, від 30.01.2018 у справі №638/20628/16-а, від 06.02.2018 у справі №815/1522/17, від 18.12.2018 у справі №816/301/16, оскільки такі ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до тих, що виникли у спірних правовідносинах у цій справі. Так, предметом позову у справі №21-445а13 було здійснення перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України "Про прокуратуру"; у справі №21-91а14 - проведення перерахунку та виплати недоплаченої суми заробітної плати, відпускних, інших виплат, що підлягають виплаті, виходячи з посадового окладу, зобов`язання здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років відповідно до статті 44 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ "Про статус суддів"; у справі №21-251а14 - скасування вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією цільового та законного використання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в частині проведення розрахунку сум індексації щомісячних страхових виплат потерпілим особам та особам, які мають на це право; у справі №21-451а16 - визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; стягнення з Державного бюджету України заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість; у справах №495/6612/16-а та №638/20628/16-а - зобов`язання пенсійного органу здійснити перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу"; у справі №815/1522/17 - стягнення заборгованості по відшкодуванню виплат різниці між сумою пенсії, призначеної науковим працівникам відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих норм; у справі №816/301/16 - зобов`язання нарахувати та виплатити надбавку за вислугу років, недоплачені суми заробітної плати за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, доплату за кваліфікаційний клас, премії, індексації доходу, інші нарахування. Натомість у цьому випадку предметом позову є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому спеціальним законом визначено склад суддівської винагороди, який застосовується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
58. Що стосується доводів позивача про помилковість посилання суду першої інстанції на рішення Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №800/448/15, оскільки таке було прийнятим за наслідками розгляду справи із іншим предметом спору та у ній йдеться про іншу оцінку юридичних фактів, а також станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі не набрало законної сили, оскільки було оскарженим до Великої Палати Верховного Суду в апеляційному порядку, а відтак у судів нижчих інстанцій не було підстав посилатися на нього в обґрунтування своїх висновків, колегія суддів погоджується із такими та водночас зауважує, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.01.2019 скасовано та прийнято нове, під час ухвалення якого висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №800/448/15, не враховувались.
59. Твердження позивача про той факт, що питання наявності у нього права на включення до довічного грошового утримання сум отриманої ним матеріальної допомоги на оздоровлення вже вирішувалось в іншому судовому процесі, а відтак не потребує окремого доказування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судовими рішеннями у справі №686/23330/16-а вирішувались вимоги позивача за певні періоди до моменту виникнення спірних у цій справі правовідносин, а резолютивні частини зазначених судових рішень не містять зобов`язання для відповідача виконувати їх (рішення) при подальших перерахунках довічного грошового утримання позивача.
60. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 1.380.2019.004972.
61. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, щодо помилковості рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
62. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
63. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
64. За загальним правилом, яке встановлено у статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
65. Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
66. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).
67. Натомість суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи встановили, що завдання моральної шкоди не підтверджене позивачем відповідними доказами. Водночас до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права, відтак колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо помилковості відповідних висновків судів попередніх інстанцій.
68. Також колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення рішення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.03.2019 у справі №308/4431/17, оскільки така ухвалена за інших фактичних обставин, які не є подібними до тих, що виникли у спірних правовідносинах у цій справі. Зокрема, під час розгляду цієї справи судами встановлено, відсутність доказів щодо завдання позивачу моральної шкоди. Натомість з постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №308/4431/17 не вбачається встановлення судами подібних обставин.
69. Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі в частині вирішення позовних вимог про здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням розміру матеріальної допомоги на оздоровлення працюючого судді та стягнення моральної шкоди є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
70. Водночас колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату довічного грошового утримання ОСОБА_1 з 01.01.2018 з розрахунку 90% грошового забезпечення судді Апеляційного суду Хмельницької області відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03.01.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум та фактично визнавши протиправною бездіяльність, яка полягає у непроведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01.01.2018, у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, помилково відмовив у задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невчинення таких дій, а відтак абзац четвертий резолютивної частини оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом його доповнення фразою "та визнати бездіяльність відповідача щодо невчинення цих дій протиправною".
71. В решті позовних вимог рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в силу приписів статті 341 КАС України в цій частині касаційний перегляд рішення суду апеляційної інстанції не здійснюється.
72. Вирішуючи клопотання позивача про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключних правових проблем та для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів виходить з наступного.
73. Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
74. З огляду на викладене, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
75. Щодо формування єдиної правозастосовної практики Верховний Суд зазначає, що таке формування необхідне у разі наявності різної судової практики з одного й того ж питання. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово надавалася оцінка правовідносинам, подібним до тих, які склалися у межах розгляду цієї справи, про що й зазначено у тексті цієї постанови.
76. Як встановлено судом касаційної інстанції правовідносини, що є предметом дослідження у цій справі, не є подібними до правовідносин, які виникли у справах, зазначених позивачем у касаційній скарзі.
77. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
78. Проаналізувавши зазначені в клопотанні підстави, якими позивач обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні такого, оскільки суд не вбачає в спірних відносинах виключної правової проблеми, а такі правовідносини врегульовано нормами права, які в повній мірі дозволяють вирішити спір. Одночасно колегія суддів зауважує, що передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, у випадку, якщо останній дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є правом, а не обов`язком суду.
79. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
80. З огляду на наведене, враховуючи положення статей 350, 351 КАС України, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 зміні шляхом викладення абзацу четвертого резолютивної частини в новій редакції, в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 змінити, доповнивши абзац четвертий її резолютивної частини фразою: "та визнати бездіяльність відповідача щодо невчинення цих дій протиправною".
3. В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2019 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.