УХВАЛА
11 травня 2021 року
м. Київ
справа 1-15/2002
провадження № 13-51зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів Британчука В. В., Гриціва М. І., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
розглянула заяву адвоката Новікова Ярослава Анатолійовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2002 року та ухвали Верховного Суду України від 28 листопада 2002 року щодо останнього і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2002 року ОСОБА_1 було засуджено за пунктами "а", "г", "е", "з", "і" ст. 93, ст. 69 Кримінального Кодексу України 1960 року, ч. 1 ст.15, ч. 2, ст. 185, ч. 1 ст.15, ч.1 ст.153, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 263 Кримінального Кодексу України (далі - КК) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Верховний Суд України ухвалою від 28 листопада 2002 року вирок залишив без зміни.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2017 року, залишеною 04 квітня 2018 рокубез змін Апеляційним судом Дніпропетровської області, відмовлено у задоволенні клопотання засудженого про приведення призначеного вироком суду покарання у відповідність з діючим кримінальним законом.
11 березня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), у якому констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, захисник Новіков Я. А. звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених рішень щодо засудженого.
Зазначене звернення через недотримання його автором вимог ст. 462 КПК ухвалою судді Великої Палати від 13 квітня 2021 року було залишено без руху та надано строк для усунення допущених недоліків.
У межах визначеного строку захисник подав нову заяву до Великої Палати, в якій, посилаючись на рішення ЄСПЛ, постановлене 11 березня 2021 року на користь ОСОБА_1, просить скасувати згадані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. На переконання заявника, засуджений ОСОБА_1 має право на перегляд рішень національних судів на підставі прямої дії норм Конвенції та Конституції України. Вважає, що сама по собі відсутність у КК та КПК механізму умовно-дострокового звільнення особи не може слугувати підставою для незастосування положень Конвенції, якщо того вимагає відповідний міжнародний договір. Стверджує, що скасування судових рішень та повернення справи на новий судовий розгляд зможуть повною мірою забезпечити право засудженого на справедливий суд та захистити його права, порушення яких констатовані ЄСПЛ у рішенні "Дембо та інші проти України"
Велика Палата, перевіряючи заяву, виходить з такого.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Дембо та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб,засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь засудженого та 46 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскаржених проваджень на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, як під час повторного розгляду справ.
З огляду на викладене правові підстави для відкриття провадження за заявою захисника Новікова Я. А. про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом відсутні.
Ураховуючи наведене, у відкритті провадження за заявою Новікова Я. А. слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, та п. 15 розд. ХІ "Перехідні положення" КПК Велика Палата Верховного Суду