Постанова
Іменем України
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 359/3935/19
провадження № 61-8231св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство обслуговування повітряного руху України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії "Украерорух", Всеукраїнська профспілка "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії "Украерорух" та Всеукраїнська профспілка "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України", про визнання незаконними наказів та поновлення на роботі.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив: визнати незаконним наказ державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 22 березня 2019 року № 281/о "З особового складу"; визнати незаконним наказ державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 квітня 2019 року № 407/о "З особового складу", з урахуванням змін, які були внесені до нього наказами державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 02 травня 2019 року № 447/о, від 13 травня 2019 року № 486/о, від 27 травня 2019 року № 537/о, від 19 червня 2019 року № 640/о, від 05 липня 2019 року № 721/о, від 16 липня 2019 року № 773/о, від 23 липня 2019 року № 807/о, від 30 липня 2019 року № 831/о, від 12 серпня 2019 року № 880/о, від 06 вересня 2019 року № 967/о та від 19 вересня 2019 року № 1007/о; визнати незаконними накази державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Про внесення змін до наказу" від 02 травня 2019 року № 447/о, від 13 травня 2019 року № 486/о, від 27 травня 2019 року № 537/о, від 19 червня 2019 року № 640/о, від 05 липня 2019 року № 721/о, від 16 липня 2019 року № 773/о, від 23 липня 2019 року № 807/о, від 30 липня 2019 року № 831/о, від 12 серпня 2019 року № 880/о, від 06 вересня 2019 року № 967/о та від 19 вересня 2019 року № 1007/о; поновити ОСОБА_1 на посаді директора авіакомпанії "Украерорух" державного підприємства обслуговування повітряного руху України.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що 24 жовтня 2014 року державним підприємством обслуговування повітряного руху України (скорочене найменування - Украерорух) позивача було призначено на посаду директора авіакомпанії "Украерорух" державного підприємства обслуговування повітряного руху України, яка є структурним підрозділом Украероруху та не має статусу юридичної особи.
05 червня 2015 року було видано наказ № 193 "Про проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності авіакомпанії "Украерорух", яким позивача було відсторонено від виконання обов`язків на період проведення перевірки. Цей наказ ОСОБА_1 оскаржив до суду і рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2015 року позов було задоволено та визнано незаконним відсторонення позивача від виконання обов`язків. Вищевказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
В подальшому наказами т.в.о. директора Украероруху Касьяненка І. С. до позивача було застосовано догану (наказ від 10 серпня 2015 року) та звільнено (наказ від 14 серпня 2015 року), які позивач оскаржив до суду.
06 вересня 2016 року Солом`янським районним судом міста Києва було винесено рішення, залишене в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 травня 2017 року, яким визнано незаконними накази про оголошення позивачу догани та про звільнення, а також поновлено позивача на роботі.
12 червня 2017 року ОСОБА_1 фактично приступив до виконання посадових обов`язків, крім того, в червні 2017 року він звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 20 грудня 2017 року Апеляційним судом Київської області було винесено постанову, якою частково задоволено вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнуто на користь позивача з відповідача 251 863,84 грн.
У грудні 2017 року посаду директора авіакомпанії було включено до переліку посад, що потребують доступу до державної таємниці, в зв`язку із чим позивач пройшов перевірку Служби безпеки України та отримав допуск до державної таємниці.
ОСОБА_1 в позові також зазначав, що раніше посада директора авіакомпанії існувала понад 25 років без включення до такого переліку, а з моменту включення та до моменту звільнення позивача, понад 2 роки, йому не було повідомлено чи довірено жодної державної таємниці.
В січні 2019 року позивачу зателефонували з відділу кадрів Украероруху та повідомили, що його допуск було скасовано з тих підстав, що позивач влітку 2018 року під час відпустки виїхав за кордон без попереднього письмового повідомлення.
22 березня 2019 року відповідач виніс наказ № 281/о "З особового складу", яким позивача було відсторонено від роботи. Зокрема, в пункті 1 наказу про відсторонення зазначено: " ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух", відсторонити від роботи на підставі пункту статті 46 КЗпП України з 22 березня 2019 року, у зв`язку зі скасуванням йому допуску до державної таємниці, до вирішення питання можливості переведення на іншу роботу, не пов`язану з державною таємницею, а у разі неможливості такого переведення - звільнити".
Жодної з перерахованих в статті 46 КЗпП України підстав для відсторонення позивача від виконання обов`язків директора авіакомпанії "Украерорух" не існувало. Єдиною зазначеною в наказі підставою відсторонення позивача від виконання обов`язків директора авіакомпанії "Украерорух" є скасування допуску до державної таємниці, однак така підстава відсторонення працівника від роботи чинним законодавством не передбачена, а тому позивач вважає незаконним відсторонення його від виконання обов`язків директора авіакомпанії "Украерорух".
З 23 квітня 2019 року до 26 квітня 2019 року позивач був тимчасово непрацездатним, оскільки захворів та перебував на стаціонарному лікуванні згідно листка непрацездатності серії АДЧ № 332173. Разом з тим, всупереч вимог закону, 23 квітня 2019 року під час тимчасової непрацездатності позивача ОСОБА_1 відповідачем винесено наказ № 407/о "З особового складу", яким звільнено позивача з 23 квітня 2019 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України (за підписом т.в.о. заступника директора з адміністративно-господарських питань).
На момент звільнення позивач був членом первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії "Украерорух", яка входить до Всеукраїнської профспілки "Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України". Украерорух звертався до профспілки з листом від 24 січня 2019 року № 1-16-401 "Про надання згоди на звільнення" позивача, в чому профспілка відмовила, про що направила директору Украероруху письмове повідомлення від 08 лютого 2019 року № 23.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що звільнення ОСОБА_1 було здійснене відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, що є підставою для задоволення позову, скасування наказів та поновлення позивача на роботі на попередній посаді.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним наказ державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 22 березня 2019 року № 281/о "З особового складу", яким ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух" відсторонено від роботи на підставі статті 46 КЗпП України з 22 березня 2019 року у зв`язку зі скасуванням йому допуску до державної таємниці.
Визнано незаконним наказ державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 квітня 2019 року № 407/о "З особового складу", яким з врахуванням змін, які були внесені в нього державним підприємством обслуговування повітряного руху України наказами від 02 травня 2019 року № 447/о, від 13 травня 2019 року № 486/о, від 27 травня 2019 року № 537/о, від 19 червня 2019 року № 640/о, від 06 вересня 2019 року № 967/о та від 19 вересня 2019 року № 1007/о, ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух", звільнено з роботи з 19 вересня 2019 року.
Визнано незаконними накази державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Про внесення змін до наказу" від 02 травня 2019 року № 447/о, від 13 травня 2019 року № 486/о, від 27 травня 2019 року № 537/о, від 19 червня 2019 року № 640/о, від 06 вересня 2019 року № 967/о та від 19 вересня 2019 року № 1007/о, якими внесені зміни до пункту 1 наказу від 23 квітня 2019 року № 407/о в частині дати звільнення та компенсації за невикористану щорічну відпустку щодо ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора авіакомпанії "Украерорух" державного підприємства обслуговування повітряного руху України з дати фактичного звільнення з 19 вересня 2019 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Стягнуто з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.
Стягнуто з державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості в цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, державне підприємство обслуговування повітряного руху України, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
29 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази.
Заявник зазначає, що звільнення позивача було проведено з дотриманням встановленого законом порядку.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 9901/66/19, від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що наказом в.о. директора державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 24 жовтня 2014 року № 551/о ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Украероруху з 27 жовтня 2014 року на посаду директора авіакомпанії "Украерорух".
Рішенням від 06 вересня 2016 року у справі № 2-478/16 Солом`янський районний суд міста Києва, частково задовольняючи позов ОСОБА_1, зокрема, визнав незаконним наказ т.в.о. директора державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 14 серпня 2015 року № 401/о "Про звільнення ОСОБА_1" та поновив ОСОБА_1 на посаді директора авіакомпанії "Украерорух" державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 14 серпня 2015 року (т. 1 а. с. 23 - 37).
Розпорядженням центрального управління Служби безпеки України від 04 січня 2019 року № 9д директору авіакомпанії "Украерорух" ОСОБА_1 . скасовано допуск до державної таємниці.
Наказом т.в.о. директора державного підприємства обслуговування повітряного руху України Мельнікова В. А. від 22 березня 2019 року № 281/о "З особового складу" ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух", ухвалено відсторонити від роботи на підставі статті 46 КЗпП України з 22 березня 2019 року у зв`язку зі скасуванням йому допуску до державної таємниці, до вирішення питання можливості переведення на іншу роботу, не пов`язану з державною таємницею, а у разі неможливості такого переведення - звільнити (т. 1 а. с. 130).
В оскаржуваному наказі від 22 березня 2019 року № 281/о зазначено, що він прийнятий на виконання Закону України "Про державну таємницю", висновків Служби безпеки України, викладених у листі від 04 січня 2019 року № 26/2/1-336ДСК, враховуючи обов`язкову наявність допуску до державної таємниці при виконанні посадових обов`язків.
23 квітня 2019 року був виданий наказ т.в.о. заступника директора з адміністративно-господарських питань державного підприємства обслуговування повітряного руху України Єрошкіної А. В. за № 401/о "З особового складу", згідно з яким ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух", звільнено з роботи 23 квітня 2019 року, в зв`язку із скасуванням допуску до державної таємниці на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 131).
У вказаному наказі підставою для звільнення зазначено: службова записка начальника режимно-секретного відділу Філіної Г. Ю. від 24 січня 2019 року № 14-02-13, лист Служби безпеки України від 04 січня 2019 року № 26/2/1-336ДСК, попередження про наступне вивільнення від 24 січня 2019 року № 1-23-394, лист голови ППО ПАКУ Шевердіна С. М. від 08 лютого 2019 року № 2, лист т.в.о. директора Украероруху Доценка О. А. від 24 січня 2019 року № 116-401, листки непрацездатності АДС № 977704 та АДС № 863161.
Наказами державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Про внесення змін до наказу" від 02 травня 2019 року № 447/о, від 13 травня 2019 року № 486/о, від 27 травня 2019 року № 537/о, від 19 червня 2019 року № 640/о, від 06 вересня 2019 року № 967/о та від 19 вересня 2019 року № 1007/о були внесені зміни до пункту 1 наказу від 23 квітня 2019 року № 407/о в частині дати звільнення та компенсації за невикористану щорічну відпустку ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 132, 133, 134, 135, 198, 214).
Останнім наказом державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 19 вересня 2019 року за № 1007/о "Про внесення змін до наказу" внесено зміни до пункту 1 наказу від 23 квітня 2019 року № 407/о в частині дати звільнення та компенсації за невикористану відпустку, а саме викладено його в такій редакції: "1. ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух", звільнити з роботи 16 вересня 2019 року, в зв`язку із скасуванням допуску до державної таємниці, пункт 2 статті 40 КЗпП України". Підставою для видачі наказу є листок непрацездатності серії АДТ № 258424. Одночасно в пункті 2 наказу зазначено, що наказ Украероруху від 06 вересня 2019 року № 967/о є таким, що втратив чинність (т. 1 а. с. 198).
ОСОБА_1 з 04 лютого 2019 року перебував на лікарняному (т. 1 а. с. 46, 101, 102, 103, 104, 105, 119, 211, 212, 213, 216, 217).
Станом на день видачі наказу від 19 вересня 2019 року за № 1007/о ОСОБА_1 перебував на лікарняному згідно листа непрацездатності серї АДТ №250885 (т. 1 а. с. 212).
Первинна профспілкова організація працівників авіакомпанії "Украерорух" листом від 08 лютого 2019 року № 23 за підписом її голови ОСОБА_3 не надала згоди на звільнення ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 137).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.
Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.
Таким чином, відсторонення особи від роботи можливе за наявності передбачених законодавством обставин.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 185/676/18 (провадження № 61-8219св19).
Суспільні відносини, пов`язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України врегульовані Законом України "Про державну таємницю".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну таємницю" допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.
Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про державну таємницю" спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
Частиною другої статті 26 Закону України "Про державну таємницю" передбачено, що скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України в разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Пунктом 3 частини другої статті 23 Закону України "Про державну таємницю" визначено, що у наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено.
Закон України "Про державну таємницю" не містить положень щодо можливого відсторонення працівника від роботи.
Враховуючи викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що наказ т.в.о. директора державного підприємства обслуговування повітряного руху України Мельнікова В. А від 22 березня 2019 року № 281/о "З особового складу", яким позивача ОСОБА_1, директора авіакомпанії "Украерорух", відсторонено від роботи, є незаконним, оскільки статтею 46 КЗпП України, статтею 23 Закону України "Про державну таємницю", будь-якими іншими нормами чинного законодавства не передбачено відсторонення працівника від роботи з підстав скасування допуску до державної таємниці.
Разом з тим, наведені положення Закону "Про державну таємницю" кореспондуються із приписами пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно з якими трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на працівника обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 9901/755/18 (провадження № 11-183заі19).
При цьому частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Отже, можна зробити висновок, що звільнення працівника з підстави скасування допуску до державної таємниці можливе лише, якщо неможливо перевести цього працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що оскаржуваний позивачем наказ державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 23 квітня 2019 року № 407/о "З особового складу" прийнятий з порушенням вищенаведених вимог статей 40, 43 КЗпП України, зробив правильний висновок про задоволення позову в цій частині, оскільки оскаржуваний наказ був виданий без згоди первинної профспілкової організації працівників авіакомпанії "Украерорух", членом якої є позивач, позивачу не було запропоновано вакантні посади на підприємстві та звільнення відбулося у період його тимчасової непрацездатності позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції було застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 9901/66/19, від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.