ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 580/3244/19
адміністративне провадження № К/9901/2796/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №580/3244/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора І. Момота, військова частина 9930
про визнання протиправним і скасування наказу, стягнення грошового забезпечення
за касаційною скаргою адвоката Бойка Олега Вікторовича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року (постановлену у складі: головуючого судді Білоноженко М.А.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (ухвалену у складі: головуючого судді Ісаєнко Ю.А., суддів Земляної Г.В., Собківа Я.М.)
І. Історія справи
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернувся до суду з позовом до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора І. Момота, військова частина 9930 (далі також - "Головний центр підготовки ОС ДПС України ім. генерал-майора І. Момота"), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного центру підготовки ОС ДПС України ім. І. Момота полковника Коцеруби Дмитра Михайловича №177-ос від 25 квітня 2019 року про призначення ОСОБА_1 на посаду старшого техніка-інструктора відділу підготовки з технічного обслуговування та ремонту засобів виявлення зброї масового знищення Головного центру підготовки ОС ДПС України ім. І. Момота (далі - "Наказ №177-ос від 25 квітня 2019 року");
- стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за період з 25 квітня 2019 року до 11 вересня 2019 року.
Черкаський окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 18 жовтня 2019 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху, надавши позивачеві строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску такого строку.
У встановлений судом строк позивач надіслав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про існування оскаржуваного наказу від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 стало відомо 14 травня 2019 року, однак копію оскаржуваного наказу відповідач йому не видав, що унеможливило його своєчасне оскарження. Крім того, ОСОБА_1 вказав, що 15 травня 2019 року звернувся з рапортом до посадової особи відповідача про скасування оскаржуваного наказу, за результатами розгляду якого отримав відмову, викладену у листі відповідача від 11 вересня 2019 року. Тому позивач вважає, що днем, коли він дізнався про порушення його прав, є 11 вересня 2019 року, з огляду на що, місячний строк для подачі позовної заяви слід обраховувати з указаної дати. Посилаючись на викладене, позивач просив визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними і поновити цей строк.
Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 6 листопада 2019 року повернув позовну заяву ОСОБА_1, оскільки дійшов висновку про недостатність вказаних причин пропуску строку звернення до суду для визнання їх поважними. Зокрема суд зазначив, що: (1) позивач дізнався про зміст оскаржуваного наказу 14 травня 2019 року, що підтверджується відміткою про ознайомлення з ним, а отже саме з цього дня розпочався перебіг місячного строку звернення до суду. Натомість із позовом ОСОБА_1 звернувся 11 жовтня 2019 року, тобто із пропуском встановленого процесуальним законом строку понад 4 місяці; (2) досудове врегулювання спору у цій категорії справ не передбачено, а тому у цьому випадку застосовується місячний строк звернення до суду, тоді як жодних перешкод для вчасного подання позову суд не встановив, оскільки обставини, на які послався позивач, виникли з його волі і залежали від нього.
Ця ухвала залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року.
У касаційній скарзі адвокат Бойко О.В., діючи в інтересах позивача, просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норми матеріального і процесуального права, зокрема статті 55 Конституції України, статей 5, 121, 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").
Скаржник вважає, що суди необґрунтовано дійшли висновку про неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду. Вказує на те, що з оскаржуваним наказом він ознайомився 14 травня 2019 року, але його копії не отримав, тому не мав можливості його оскаржити. Крім того, оскільки він не погоджувався з наказом від 25 квітня 2019 року, то 15 травня 2019 року подав рапорт до начальника Головного центру підготовки ОС ДПС України ім. І. Момота з проханням скасувати оскаржуваний наказ, проте відповідь на рапорт від 15 травня 2019 року ОСОБА_1 отримав лише 11 вересня 2019, в якому відповідач вказав на відсутність підстав для скасування наказу від 25 квітня 2019 року. Тому позивач вважає, що саме з 11 вересня 2019 року необхідно обраховувати строк звернення до суду.
Також скаржник звертає увагу на те, що у резолютивній частині ухвали про повернення позовної заяви відсутнє рішення судді щодо відмови у поновленні пропущеного строку, що свідчить про порушення судом вимог частини шостої статті 121 КАС України.
Крім того, скаржник зауважує, що у позові заявив вимогу про стягнення грошового забезпечення за період з 25 квітня 2019 року до 11 вересня 2019 року, оскільки грошове забезпечення до 11 вересня 2019 року йому не виплачувалося, а отже порушення його прав відбувалося до 11 вересня 2019 року, що також вказує на цей день як на час набуття підстав для звернення до суду з цим позовом.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю погоджується з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та викладеними у них мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зокрема, зазначає, що позивач не звертався зі скаргою щодо Наказу №177-ос від 25 квітня 2019 року до вищого керівництва, як це передбачено статтею 111 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (звернувся до тієї ж посадової особи, яка видала цей наказ), і не звертався із рапортом про надання копії оскаржуваного наказу. Також наводить доводи щодо законності Наказу №177-ос від 25 квітня 2019 року.
Окрім іншого, відповідач подав до Верховного Суду клопотання від 17 грудня 2020 року про долучення до матеріалів справи витягів з наказів начальника Головного центру підготовки ОС ДПС України ім. генерал-майора І. Момота від 20 березня 2020 року №123-ОС і від 17 квітня 2020 року №161-ОС для врахування їх при розгляді справи. Однак у задоволенні цього клопотання Верховний Суд відмовляє, оскільки в силу частини другої статті 341 КАС України не має права приймати до розгляду нові докази.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу частково з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Частиною першою статті 121 КАС України (тут і далі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною шостою вказаної статті про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
За статтею 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Згідно частини четвертої вказаної норми якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Верховний Суд зауважує, що інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом своїх прав і законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що перебіг строку звернення до суду для оскарження Наказу №177-ос від 25 квітня 2019 року розпочався з моменту, коли ОСОБА_1 ознайомився із ним, а саме: 14 травня 2019 року.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто незалежними від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними доказами.
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 11 жовтня 2019 року, тобто з пропуском установленого строку звернення до адміністративного суду. Натомість доказів, які б підтверджували труднощі в реалізації ним свого права на звернення до суду у встановлений законом строк, не надав. Одночасно ОСОБА_1 не був позбавлений права звернутися до відповідача із заявою про надання йому копії наказу від 25 квітня 2019 року, проте цим правом не скористався.
Суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, обґрунтовано не взяв до уваги доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду про визнання протиправним і скасування Наказу №177-ос від 25 квітня 2019 року.
Так, отримання ОСОБА_1 11 вересня 2019 року відповіді на його рапорт від 15 травня 2019 року, в якому позивач просив скасувати оскаржуваний наказ, не може свідчити про виникнення підстав для оскарження наказу №177-ос від 25 квітня 2019 року саме 11 вересня 2019 року, оскільки моментом виникнення спірних правовідносин є час ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом - 14 травня 2019 року.
Водночас Верховний Суд вважає, що подання рапорту від 15 травня 2019 року не вважається досудовим врегулюванням спору у розумінні частини четвертої статті 122 КАС України, з огляду на таке.
Так, пункти 110, 111 знаходяться у розділі "Пропозиції, заяви та скарги" Дисциплінарного статуту Збройних Сил України і передбачають, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:
прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;
незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
Разом з тим, пунктом 113, 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що подання скарги військовослужбовцями не звільняє їх від виконання своїх службових обов`язків і наказів командирів (начальників). Вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.
З аналізу цих та інших статей Розділу V Дисциплінарного статуту Збройних Сил України "Пропозиції, заяви та скарги" випливає висновок, що відповідні статті цього розділу регулюють право військовослужбовця звернутися зі скаргою як видом звернення щодо будь-яких питань їх службової діяльності, зокрема і незаконного покладення на них обов`язків. Проте можливість військовослужбовця подавати різні види звернень, серед яких і скарги, не можна вважати встановленим законом досудовим порядком вирішення спору, оскільки правовідносини щодо права на звернення і встановлений законом порядок досудового врегулювання спору мають різні мету і характер, а тому їх не можна ототожнювати.
З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у період з 14 травня до 11 жовтня 2019 року у позивача була реальна можливість звернутися до суду з позовом про визнання протиправним і скасування наказу від 25 квітня 2019 року, тоді як будь-які перешкоди об`єктивного характеру, незалежні від позивача, були відсутні.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України, якщо заяву (про поновлення строку звернення до суду) не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справи "Стаббінґс та інші проти Сполученого королівства", "Девеер проти Бельгії"). Застосоване у цій справі обмеження щодо поновлення строку на оскарження наказу від 25 квітня 2019 року мало законну мету, а співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою Верховний Суд вважає пропорційним.
Викладеним підтверджується необґрунтованість доводів скаржника про позбавлення його доступу до суду у частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування Наказу №177-ос від 25 квітня 2019 року.
Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання представника позивача на відсутність в резолютивній частині ухвали суду першої інстанції висновку щодо оцінки поважності підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки саме на оцінці клопотання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом і ґрунтується повернення позовної заяви. До того ж повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду у порядку, встановленому законом.
Разом з тим, стосовно позовних вимог в частині стягнення невиплаченого грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 за період з 25 квітня 2019 року до 11 вересня 2019 року, слід зазначити таке.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки у цьому позові позивач, серед іншого, заявляв вимогу про стягнення з роботодавця належної йому заробітної плати за період з 25 квітня 2019 року до 11 вересня 2019 року, протягом якого він продовжував нести військову службу, а КАС передбачає, що строки звернення до суду можуть встановлюватися й іншими законами, то є достатні підстави для застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України у цій частині.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки праву позивача заявляти позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком, а тому помилково повернули подану позовну заяву в частині всіх позовних вимог.
Водночас необхідно зазначити, що позивач безпосередньо не пов`язує позовну вимогу в частині грошового забезпечення із Наказом №177-ос від 25 квітня 2019 року, а стверджує, що у період з 25 квітня 2019 року до 11 вересня 2019 року взагалі не отримував грошового забезпечення з підстав неприйняття посади, на яку його призначено указаним наказом, хоча протягом цього часу він продовжував нести військову службу. Оскільки суд помилково повернув позовну заяву ОСОБА_1 в частині стягнення грошового забезпечення за вказаний період з підстав строку звернення до суду, то не перевірив позовну заяву у цій частині на наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі з огляду на викладені у ній обставини та обґрунтування з посиланням на відповідні докази. Викладеним додатково підтверджується помилковість і передчасність висновку суду першої інстанції про повернення позовної заяви у частині вимог про стягнення грошового забезпечення.
Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення в частині позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення за період з 25 квітня 2019 року до 11 вересня 2019 року необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду у вказаній частині. Так, суд повинен врахувати викладене у цій постанові та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд