iplex360.Демо.Судові рішення

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/2/20

Провадження № 11-428заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

представника відповідача - Нарольської Т. С.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (судді Жук А. В., Білак М. В., Калашнікова О. В., Мартинюк Н. М., Соколов В. М.) у справі № 9901/2/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС та ВРП, у якому просила:

- визнати незаконним і скасувати рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області;

- визнати незаконним і скасувати рішення ВРП від 26 листопада 2019 року № 3141/0/15-19;

- зобов`язати ВККС повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно позивачки - судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 після виходу з відпустки по догляду за дитиною.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що Комісія, приймаючи рішення про проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання в період перебування її у відпустці, втрутилася у гарантоване Конституцією України та законодавством право на соціальну відпустку. При цьому ані Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), ані Конституцією України не врегульовано питання кваліфікаційного оцінювання вагітних жінок, крім цього, законодавством не визначено категорію суддів, стосовно яких оцінювання не проводиться.

3. На думку позивачки, порушення прав вагітних жінок на безпечне материнство під час залучення їх до проведення оцінювання не може бути виправдане дотриманням суспільних інтересів у сфері правосуддя, а відтак шкода, завдана приватним інтересам особи у сфері материнства, буде істотно перевищувати користь від дотримання суспільних інтересів у згаданій вище сфері.

4. ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані рішення ВККС та ВРП є протиправними, оскільки незаконною є процедура кваліфікаційного оцінювання через залучення до проведення оцінювання особи поза її бажанням, без наявного практичного досвіду, у період вагітності та догляду за дитиною, та звільнення позивачки в період відпустки по догляду за дитиною. Порушення Комісією процедури під час прийняття рішення щодо проведення стосовно позивачки оцінювання впливає на законність прийнятих відповідачами рішень про невідповідність позивачки займаній посаді та її звільнення.

5. На переконання ОСОБА_1, незалежно від її особливого професійного статусу, вона має право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, гарантовану законодавством, а тому рішення ВРП про звільнення її з посади судді порушує гарантоване законом право на відпустку.

6. Крім того, на думку ОСОБА_1, частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII та стаття 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) у частині обмеження підстав та права на оскарження рішення ВККС суперечать статті 124 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з необґрунтованим обмеженням доступу до правосуддя.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 04 листопада 2020 року відмовив у задоволенні позову.

8. Судове рішення мотивовано тим, що:

- аргументи позивачки щодо протиправності рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 в оскаржуваній частині є аналогічними аргументам, які наводились у позові ОСОБА_1 до ВККС у справі № 9901/855/18, правову оцінку яким було надано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні в цій справі від 12 березня 2019 року та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року;

- ОСОБА_1, будучи обізнаною з вимогами пункту 13 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення), затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16,яке надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складення іспиту в разі наявності на те поважних причин, таким правом не скористалась та брала участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання з визначенням результату одного з його етапів - виконання практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання;

- посилання позивачки на порушення її прав як вагітної жінки на безпечне материнство під час залучення її до проведення оцінювання є безпідставними, оскільки для проходження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачка з`явилась самостійно та за власною волею;

- рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 в оскаржуваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом № 1402-VIII;

- оскаржуване рішення ВРП прийнято її повноважним складом, підписано всім складом членів ВРП, які брали участь у його ухваленні, та містить посилання на визначені Конституцією України та законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків;

- з огляду на те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Комісії в оскаржуваній частині та рішення ВРП є безпідставними, позовна вимога про зобов`язання ВККС повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно позивачки після виходу її з відпустки для догляду за дитиною також задоволенню не підлягає.

9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду також зазначив, що перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною на час прийняття оскаржуваного рішення ВРП не свідчить про його протиправність, оскільки підстави та порядок звільнення судді з посади, у тому числі в разі неуспішного кваліфікаційного оцінювання, врегульовано не нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а виключно Конституцією України та Законом № 1402-VIII.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

10. Не погодившись із постановленим судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила, що воно є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права.

11. На думку скаржниці, суд першої інстанції не надав оцінку її доводам про те, що відповідачі, які проводили кваліфікаційне оцінювання та приймали рішення щодо звільнення, не відповідають критерію неупередженого державного органу.

12. Скаржниця вважає, що процедура оцінювання, яка врегульована Положенням, визначена з порушенням статті 6 Конвенції, зокрема, з порушенням права на вирішення питання оцінювання неупередженим органом, оскільки ВККС не може самостійно прописувати для себе регламент поведінки.

13. ОСОБА_1 також зазначила, що суд першої інстанції не надав відповіді на питання, яку легітимну мету переслідувала Комісія, призначаючи оцінювання стосовно судді, яка на час призначення оцінювання не здійснювала правосуддя, та чи було втручання в її особисте життя пропорційним і необхідним. До того ж неможливість здійснювати оцінювання стосовно суддів, що не мають практичного досвіду, хоч прямо і не передбачено законодавством, однак опосередковано випливає з його норм, що регулюють порядок оцінювання.

14. На переконання позивачки, рішення ВРП про її звільнення, прийняте в період перебування її у відпустці по догляду за дитиною, порушує норми Конвенції про охорону материнства (переглянута у 1952 році) № 103 (укр/рос) (далі - Конвенція № 103), частини третьої статті 24 Конституції України, Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР).

15. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

16. У додаткових поясненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 послалася на рішення ВРП від 11 лютого 2021 року № 335/0/15-21 "Про скасування повністю рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 листопада 2020 року № 3035/1дп/15-20 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарного провадження", у якому відповідач дійшов висновку про те, що проведення оцінювання судді ОСОБА_2 за кримінальною спеціалізацією, за якою вона не набрала необхідну кількість балів за виконання практичного завдання, є порушенням принципу справедливості, оскільки суддя ОСОБА_2 мала цивільну спеціалізацію, розгляд кримінальних справ вона не здійснювала багато років та не мала при цьому достатньо часу для підготовки до написання проєктів вироків. Позивачка зазначила, що такий висновок ВРП є протилежним тому висновку, який був висловлений ВРП стосовно неї в оскаржуваному рішенні. При цьому позивачка перебувала в набагато гірших умовах, ніж суддя ОСОБА_2, оскільки остання хоч і проходила оцінювання не за своєю спеціалізацією, проте працювала за кримінальною спеціалізацією до 2012 року та мала суддівський досвід, її оцінювання було призначене у зв`язку з притягненням її до дисциплінарної відповідальності. Позивачка ж з незалежних від неї причин не могла набути суддівського досвіду, оскільки була призначена на посаду судді Красноперекопського районного суду Автономної Республіки Крим у січні 2014 року, а в березні 2014 року у зв`язку зі збройною агресією Росії, яка була спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та міста Севастополя від України та її приєднання до Російської Федерації на правах суб`єктів Російської Федерації, вона залишила територію Автономної Республіки Крим та повернулася до міста Рівного.

Рух апеляційної скарги

17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21 грудня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін на підставі положень частини першої статті 310 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

18. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

19. ВРП зауважила, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді є особливою процедурою, що визначена розділом ХV "Перехідні положення" Конституції України і проводиться в межах судової реформи з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії.

20. На думку ВРП, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не скористалася правом, наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення, не проходити кваліфікаційне оцінювання у непрацездатному стані, вона добровільно взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання, самостійно з`явилась для здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання, а відтак її доводи про відсутність згоди на проведення такого оцінювання є необґрунтованими.

21. На переконання ВРП, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що процедура кваліфікаційного оцінювання суддів та звільнення їх з посад не регламентована Конвенцією № 103, Законом № 504/96-ВР та КЗпП України, оскільки визначається безпосередньо Конституцією України та Законом № 1402-VIII.

22. ВРП також зазначила, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом, підписано всім складом її членів, які брали участь у його ухваленні, й містить посилання на визначені Конституцією України та законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, відтак оскаржуване рішення ВРП прийнято на підставі та в межах повноважень цього органу.

23. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року - без змін.

24. На час розгляду справи ВККС відзиву на апеляційну скаргу не надіслала.

25. ОСОБА_1 та представник Комісії, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судові засідання суду апеляційної інстанції 18 лютого та 14 квітня 2021 року не з`явилися. Позивачка подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

26. Представник ВРП проти задоволення апеляційної скарги позивачки заперечив та просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

27. Указом Президента України від 17 січня 2014 року № 13/2014 "Про призначення суддів", зокрема ОСОБА_1 призначено на посаду судді Красноперекопського районного суду Автономної Республіки Крим строком на п`ять років.

28. У березні 2014 року у зв`язку зі збройною агресією Росії, яка була спрямована на насильницьке протиправне відторгнення Кримської автономії та міста Севастополя від України та її приєднання до Російської Федерації на правах суб`єктів Російської Федерації, позивачка залишила територію Автономної Республіки Крим та повернулася до міста Рівного.

29. Відповідно до статті 16 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" (далі - Закон № 1207-VII) рішенням Ради суддів України від 25 квітня 2014 року на підставі поданої заяви позивачку було тимчасово прикріплено до штату Рівненського міського суду Рівненської області на відповідний період до прийняття рішення про переведення в установленому законом порядку.

30. За вищевказаний період позивачка правосуддя не здійснювала, оскільки не склала присяги судді, та територія, на якій знаходився Красноперекопський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим, була окупована.

31. 30 березня 2015 року ОСОБА_1 склала присягу судді, однак місце її роботи визначено не було.

32. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 суддю Красноперекопського районного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_1 переведено на посаду судді Рівненського міського суду Рівненської області в межах п`ятирічного строку.

33. Наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 11 листопада 2015 року № 26-к позивачку зараховано до штату Рівненського міського суду Рівненської області на посаду судді з 16 листопада 2015 року та взято до відома, що позивачка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23 березня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

34. Відповідно до наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2017 року № 143-від позивачці надано відпустку для догляду за дитиною тривалістю один рік з 04 січня 2018 року по 03 січня 2019 року без збереження заробітної плати.

35. 05 січня 2018 року ОСОБА_1 склала заяву на адресу ВККС про перенесення проведення кваліфікаційного оцінювання щодо неї у зв`язку з перебуванням її у відпустці для догляду за дитиною до офіційного виходу на роботу. Зазначену заяву разом з копією наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 29 грудня 2017 року № 143-від направлено на адресу Комісії листом Рівненського міського суду Рівненської області від 09 січня 2018 року № 1/8/18вих. та отримано відповідачем 15 січня 2018 року.

36. Рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді; встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту, другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди. Згідно з додатком 1 до цього рішення позивачка включена до списку суддів, стосовно яких призначено проведення кваліфікаційного оцінювання.

37. Листом Рівненського міського суду Рівненської області від 02 лютого 2018 року № 1/44/18 на адресу Комісії направлено заяву позивачки від 02 лютого 2018 року, у якій остання просила повідомити відповідача про результат розгляду її заяви від 05 січня 2018 року щодо перенесення проведення кваліфікаційного оцінювання відносно неї. Зазначений лист ВККС отримала 05 лютого 2018 року.

38. 13 лютого 2018 року Комісія листом № 21-772/18, що надійшов на адресу Рівненського міського суду Рівненської області 19 лютого 2018 року, повідомила позивачку про те, що надану нею інформацію про причини неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання взято до відома.

39. Рішенням ВККС від 02 березня 2018 року № 33/зп-18, зокрема, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів, призначеного рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року, - 15 травня 2018 року для суддів місцевих судів (цивільна юрисдикція) та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала в разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування, 50 і більше відсотків - від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

40. ВККС рішенням від 11 липня 2018 року № 167/зп-18 затвердила кодовані результати складеного суддями 15 травня 2018 року анонімного письмового тестування та кодовані результати виконаного суддями 15 травня 2018 року практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, згідно з якими позивачка за результатом анонімного письмового тестування набрала 74,25 бала, а за виконання практичного завдання - 28,5 бала.

41. Відповідно до листка непрацездатності серії АГЮ № 900854 позивачка в період з 26 березня 2018 року по 29 липня 2018 року перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами.

42. Наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 30 липня 2018 року № 68-від позивачці на підставі поданої нею заяви надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років - з 13 серпня 2018 року по 01 червня 2021 року.

43. 31 липня 2018 року Рівненський міський суд Рівненської області направив на адресу ВККС заяву позивачки від 31 липня 2018 року, у якій остання просила надати їй можливість здобути практичні навики та вміння у застосуванні закону, після чого провести кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.

44. 10 жовтня 2018 року ВККС ухвалила рішення № 1808/ко-18, яким визначила, що суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовила позивачці в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнала суддю Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області.

45. Зазначене рішення мотивовано тим, що позивачка отримала менше 50 відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання, а отже, не склала іспиту і не може бути допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди". За наведених обставин Комісія дійшла висновку, що позивачка не відповідає займаній посаді за критерієм професійної компетентності.

46. 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВККС про визнання незаконним і скасування рішення Комісії від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 та зобов`язання повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно неї після виходу з відпустки для догляду за дитиною (справа № 9901/885/18).

47. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.

Суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення ВККС діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо та пропорційно.

У рішенні вказано про те, що пункт 13 розділу ІІІ Положення надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складення іспиту в разі наявності на те поважних причин. Про причини такої неявки суддя зобов`язаний письмово повідомити Комісію протягом п`яти робочих днів після виходу на роботу або припинення дії обставин, які були причиною неявки на кваліфікаційне оцінювання, а також звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання. І саме внаслідок неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання Комісія повинна була б визначити поважність наведених суддею причин. Проте позивачка не скористалась наданим їй правом не з`явитись для участі в кваліфікаційному оцінюванні з приводу наявності на те поважних причин, як то перебування в стані вагітності, та прийняла власне рішення про добровільну участь у вказаній процедурі.

48. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення позивачки з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2019 року залишено без змін.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення позивачки з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області має рекомендаційний характер, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки ВРП не прийме відповідне рішення за результатами розгляду цієї рекомендації.

49. ВРП для розгляду подання ВККС із рекомендацією про звільнення позивачки з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області згідно з рішенням ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 своєчасно і належним чином повідомила суддю ОСОБА_1 про дату і час засідань ВРП 31 жовтня та 26 листопада 2019 року з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання письмових запрошень для участі в засіданні ВРП на адресу суду, де суддя працює, на домашню адресу судді та оприлюднення відповідного запрошення на офіційному вебсайті ВРП. Позивачка з`явилась на засідання ВРП 31 жовтня та 26 листопада 2019 року.

50. Рішенням ВРП від 26 листопада 2019 року № 3141/0/15-19 вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Рішення ВРП обґрунтовано положеннями статті 131, підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, абзацом другим пункту 20 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, статтями 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII.

51. Не погодившись із вказаними рішеннями ВККС у відповідній частині та ВРП, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

52. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

53. Згідно з підпунктом 4 пункту 16-1розділу XV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

54. Пунктом 20 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.

55. Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VIII передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

56. Критеріями кваліфікаційного оцінювання за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

57. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС (частина п`ята статті 83 Закону № 1402-VІІІ).

58. На виконання вимог Закону № 1402-VІІІ рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення, а рішенням ВККС від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 затверджено Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).

59. Рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді; встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту, другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди. Згідно з додатком 1 до цього рішення ОСОБА_1 включено до списку суддів, стосовно яких призначено проведення кваліфікаційного оцінювання.

60. 02 березня 2018 року Комісія рішенням № 33/зп-18, зокрема, визначила графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів, призначеного рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року, - 15 травня 2018 року для суддів місцевих судів (цивільна юрисдикція) та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала в разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування, 50 і більше відсотків - від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.

61. Відповідно до пунктів 7 - 9 глави 6 розділу ІІ Положення суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами складення анонімного письмового тестування набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до виконання практичного завдання, припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами виконання практичного завдання набрав менше мінімально допустимого бала, допускається до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання у разі набрання ним мінімально допустимого бала іспиту. Суддя (кандидат на посаду судді), який за результатами етапу "Іспит" набрав менше мінімально допустимого бала, на підставі відповідного рішення Комісії не допускається до етапу "Дослідження досьє та співбесіда", припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідність займаній посаді.

62. Згідно з пунктом 10 розділу V Положення за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.

63. ВККС рішенням від 11 липня 2018 року № 167/зп-18 затвердила кодовані результати складеного суддями 15 травня 2018 року анонімного письмового тестування та кодовані результати виконаного суддями 15 травня 2018 року практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, згідно з якими позивачка за результатом анонімного письмового тестування набрала 74,25 бала, а за виконання практичного завдання - 28,5 бала.

64. Комісія 10 жовтня 2018 року ухвалила рішення № 1808/ко-18, яким визначила, що суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовила позивачці в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнала суддю Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішила внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області.

65. На підставі частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

66. Пунктом 12 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII визначено, що питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 16-1розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП у пленарному складі на підставі подання ВККС у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.

67. Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

68. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

69. Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

70. Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

71. Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина третя вказаної статті Закону).

72. На підставі частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

73. Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

74. Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

75. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 26 листопада 2019 року № 86 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

76. Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

77. Оцінюючи рішення ВРП від 26 листопада 2019 року № 3141/0/15-19 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивачки, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

78. Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді було рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18, яким: визначено, що суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 02 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовлено позивачці в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді "Дослідження досьє та проведення співбесіди", призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано суддю Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області.

79. Як правильно встановив суд першої інстанції, рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 було предметом судового розгляду і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 12 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування цього рішення Комісії (справа № 9901/885/18).

80. Велика Палата Верховного Суду постановою від 21 серпня 2019 року: скасувала рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВККС 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення позивачки з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області, а провадження у справі в цій частині закрила; в іншій частині рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року залишила без змін.

81. Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/885/18 дійшла висновку, що: оскільки ОСОБА_1 не набрала мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, вона вважається такою, що не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, відповідно не може бути допущеною до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання; рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення позивачки з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області має рекомендаційний характер, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки ВРП не прийме відповідне рішення за результатами розгляду цієї рекомендації.

82. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вважає правильним висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що ОСОБА_1 не скористалася наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення правом не проходити кваліфікаційне оцінювання 15 травня 2018 року у непрацездатному стані.

83. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що стверджуване ОСОБА_1 порушення ВККС її права на безпечне материнство не знайшло свого підтвердження, оскільки, як установив суд, позивачка, незважаючи на наявність у неї поважних причин для непроходження кваліфікаційного оцінювання 15 травня 2018 року та нормативно визначеної можливості не проходити таке оцінювання, вирішила складати іспит, що свідчить про її власне волевиявлення. Інакше кажучи, позивачка вирішила не використовувати її право, але коли дізналася про результат кваліфікаційного оцінювання, то почала використовувати аргумент про захист її материнства та перебування у відпустці для того, аби не зазнати негативних наслідків вказаного результату.

84. На думку Великої Палати Верховного Суду, така поведінка позивачки не є добросовісною. Права жінки, зокрема судді, яка має обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання, на безпечне материнство є належно гарантованими на національному рівні. Позивачка знала зміст пункту 13 розділу ІІІ Положення, яке, як зазначено вище, надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складання іспиту в разі наявності на те поважних причин, однією з яких може бути вагітність. Це право збалансовує обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання у визначений ВККС період. Тобто воно спрямоване на забезпечення справедливого балансу інтересів тих суддів, які повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але не мають поважних причин не з`явитися для складання іспиту, з тими суддями, які теж повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але мають поважні причини не складати іспит у визначений для них день.

85. Зазначеним правом позивачка не скористалась і за власним бажанням взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання та з`явилася у визначений день для складання іспиту, результат якого її не задовольнив і зумовив настання негативних наслідків. Погоджуючись пройти відповідну процедуру оцінювання, позивачка як суддя мала передбачати, що його наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними.Вона не могла не усвідомлювати наслідки, що можуть настати через негативний результат за кваліфікаційний іспит. Вочевидь небажання скористатися правом не з`явитися для складання іспиту у день його проведення з огляду на той стан, що міг бути оцінений як поважна причина такої неявки, не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання. Створення такої можливості було би невідповідним, непропорційним, несправедливим щодо інших суддів, які, як і позивачка, теж отримали негативний результат за іспит.

86. Крім того, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 про протиправність проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання з огляду на відсутність практичного суддівського досвіду, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що жодних застережень чи критеріїв при проведенні кваліфікаційного оцінювання з приводу відсутності в судді певного досвіду роботи законодавство, яке регламентує процедуру проведення кваліфікаційного оцінювання, не містить.

87. Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що оскільки ОСОБА_1 не набрала мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, вона вважається такою, що не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, відповідно не може бути допущеною до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

88. За таких обставин, за висновком Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту, а тому не може бути допущена до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

89. Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень ВККС процедури прийняття рішення від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18, а також не встановила порушень прав судді чи інших ознак протиправності вказаного рішення Комісії з огляду на вимоги частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

90. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

91. Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

92. Таким чином, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт непідтвердження ОСОБА_1 своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом та правомірності рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у відповідній частині не потребує доказування.

93. Отже, рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області прийнято на підставі, у межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом № 1402-VIII, та немає підстав для його скасування. Водночас і рішення ВРП від 26 листопада 2019 року № 3141/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII також немає.

94. При цьому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що оскільки позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення Комісії в оскаржуваній частині та рішення ВРП є безпідставними, позовна вимога про зобов`язання ВККС повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно позивачки, після виходу її з відпустки для догляду за дитиною також задоволенню не підлягає.

95. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

96. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи позивачки про те, що частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII та стаття 57 Закону № 1798-VIII у частині обмеження підстав та права на оскарження рішення ВККС суперечать статті 124 Конституції України та статті 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованим обмеженням доступу до правосуддя, оскільки зазначені акти законодавства були доступними для позивачки, а ознайомлення з ними дозволяло їй прогнозувати наслідки дії відповідних приписів.

97. Право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Але "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, оскільки право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

98. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

99. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право доступу до суду не передбачає можливість оскарження у судах держави будь-яких актів органів влади та з будь-яких підстав, які можуть бути вказані у позовній заяві. Більше того, позивачка вже висловила у справі № 9901/885/18 (провадження № 11-420заі19) всі аргументи щодо того, чому вона вважає, що слід провести її кваліфікаційне оцінювання повторно, та чому її стан вагітності під час кваліфікаційного іспиту, на який вона з`явилася, має значення для призначення такого повторного оцінювання.

100. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що виходячи з доводів, викладених позивачкою в позовній заяві та в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 фактично просить суд апеляційної інстанції втрутитися в остаточну постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 9901/885/18 (провадження № 11-420заі19), яка набрала законної сили, переглянути цю постанову та дійти висновків, які протилежні тим, що зроблені у вказаній постанові.

101. Водночас право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами.

102. У цій справі питання про зміну висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих щодо позивачки в постанові від 21 серпня 2019 рокуу справі № 9901/885/18 (провадження № 11-420заі19), ОСОБА_1 ставить в іншому провадженні - за позовом про визнання протиправними і скасування рішення Комісії від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області та рішення ВРП від 26 листопада 2019 року № 3141/0/15-19 про її звільнення з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області.

103. При цьому представник позивачки брав участь у судовому засіданні 12 березня 2019 року під час розгляду справи № 9901/885/18 у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду й надавав свої пояснення та доводи щодо позовних вимог ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду переглядала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, водночас учасники справи були поінформовані про розгляд їх справи та можливість користуватися своїми процесуальними правами.

104. З огляду на це особливих чи непереборних обставин, які могли б виправдати втручання в остаточну постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 рокуу справі № 9901/885/18 (провадження № 11-420заі19), немає. Така відсутність не є непропорційним обмеженням права позивачки на доступ до суду.

105. Наведене вище відхиляє необхідність надання Великою Палатою Верховного Суду оцінки доводам скаржниці, наведеним в апеляційній скарзі, про порушення, які, на її думку, допустила ВККС під час ухвалення рішення від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18, зокрема, щодо визнання судді Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.

106. Велика Палата Верховного Суду відхиляє наведені в апеляційній скарзі посилання на те, що позивачку було неправомірно звільнено з посади судді з підстав, не передбачених Конституцією України та будь-яким іншим законодавством України, з огляду на таке.

107. У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.

108. Указане Рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" з наступними змінами.

109. Зважаючи на реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та викладення Закону № 1402-VIII у новій редакції, беручи до уваги характер та природу спірних правовідносин, які виникли внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання позивачки на наведені висновки Конституційного Суду України.

110. При цьому підпункт 4 пункту 16-1розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України, підставою звільнення судді з посади в разі виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами проведеного відповідно до цієї норми Конституції України оцінювання чи відмови судді від такого оцінювання.

111. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 9901/31/19 (провадження № 11-423заі19) та від 23 січня 2020 року у справі № 9901/433/19 (провадження № 11-1205заі19).

112. Необґрунтованим є посилання скаржниці й на те, що рішення ВРП про звільнення ОСОБА_1, прийняте в період перебування її у відпустці для догляду за дитиною, порушує норми Конвенції № 103, частини третьої статті 24 Конституції України, Закону № 504/96-ВР та КЗпП України.

113. Так, відповідно частини третьої статті 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

114. Згідно із частиною третьою статті 3 Конвенції № 103тривалість обов`язкової післяпологової відпустки встановлюється законодавством кожної країни, але ні в якому разі не становить менш як 6 тижнів; залишок всієї відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами може бути використаний до передбачуваної дати пологів чи після закінчення строку обов`язкової післяпологової відпустки, або частина його може бути використана до передбачуваного строку пологів, частина - після закінчення строку обов`язкової післяпологової відпустки залежно від того, як це передбачається законодавством країни.

115. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР, зокрема, визначено, що до видів соціальних відпусток відносяться відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами та відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

116. На підставі частини третьої статті 20 указаного Закону відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

117. Суд першої інстанції установив, що наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 30 липня 2018 року № 68-від позивачці на підставі поданої нею заяви надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 13 серпня 2018 року по 01 червня 2021 року.

118. Частиною третьою статті 40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

119. Статтею 6 Конвенції № 103 установлено, що коли жінка перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, яка надається відповідно до положень статті 3, наказ роботодавця про звільнення її, виданий за її відсутності або строки виконання якого збігаються з її відсутністю, є незаконним.

120. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.

121. Отже, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період перебування працівника у відпустці.

122. Разом із цим голова місцевого суду видає на підставі акта про звільнення судді з посади відповідний наказ про звільнення.

123. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 9901/223/19 (провадження № 11-274заі20) дійшла висновку, що звільнення судді з посади покладено на голову відповідного судушляхом видання відповідного наказу, а тому саме на день видання такого наказу необхідне дотримання вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

124. Ураховуючи викладене, рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року № 1808/ко-18 у частині внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського міського суду Рівненської областіта кадрове рішення ВРП від 26 листопада 2019 року № 3141/0/15-19не порушує вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, Закону № 504/96-ВР та Конвенції № 103.

125. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

................

Перейти до повного тексту