Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 152/317/19
провадження № 61-6346св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області
від 19 листопада 2019 року в складі судді Войнаровського І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року в складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про визнання договору оренди землі недійсним.
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2019 року замінено первісного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес", належним відповідачем - Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (далі - СТОВ "Прогрес").
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 січня 2015 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,7241 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.
Вказувала, що від її імені було укладено договір оренди від 18 квітня
2015 року, відповідно до умов якого вищевказана земельна ділянка була передана позивачем в оренду СТОВ "Прогрес", з правом передачі в піднайом (суборенду), строком на 10 років з правом пролонгації.
Договір оренди землі 02 травня 2018 року був зареєстрований Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису 25992307.
Вказувала, що зазначений договір вона не підписувала, не приймала участі
у його складанні, не була ознайомлена з обсягом прав та обов`язків, покладених на сторони договору, та не уповноважувала будь-яких осіб на підписання спірного правочину.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати недійсним договір оренди землі від 18 квітня
2015 року, укладений між ОСОБА_1 і СТОВ "Прогрес", на оренду земельної ділянки загальною площею 1,7241 га, яка розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області
від 19 листопада 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 18 квітня 2015 року, предметом якого є земельна ділянка загальною площею 1,7241 га, розташована на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між ОСОБА_1
і СТОВ "Прогрес".
Стягнуто зі СТОВ "Прогрес" на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн, витрати за надання правничої допомоги у розмірі 6 900 грн та витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 4 710 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що орендодавець не підписувала оспорюваний договір оренди, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, отже, відсутнє волевиявлення власника земельної ділянки на укладення цього правочину. Вказані обставини
є підставою для визнання договору оренди недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідач не довів необґрунтованості чи суперечності висновку експертизи від 09 вересня 2019 року іншим матеріалам справи та не спростував викладених у ньому обставин. Висновок експертизи
є належним та допустимим доказом, оскільки його отримано за результатами експертного дослідження, призначеного ухвалою суду та проведено атестованими судовими експертами.
Доводи заявника про те, що зазначена експертиза проведена з порушення вимог матеріального права, спростовані матеріалами справи та змістом вказаної експертизи. Відповідач не заявляв в суді першої інстанції клопотання про призначення додаткової чи повторної експертизи, а сама по собі незгода з попереднім висновком експертизи не може бути підставою для його відхилення судом. Разом з тим, після проведення експертизи розгляд справи в суді першої інстанції неодноразово відкладався, зокрема
і за клопотанням представника відповідача, однак з висновком експертизи він ознайомився лише в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі СТОВ "Прогрес" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування
норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17) та від 15 березня 2018 року у справі
№ 821/1594/17 (провадження № К/9901/39873/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Крім того, заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, зокрема, відмовив у задоволенні
клопотання про призначення повторної експертизи (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга також мотивована тим, що судова почеркознавча експертиза проведена з порушенням вимог закону. У експертів не було на дослідженні достатньої кількості вільних зразків підпису позивача,
які б давали їм можливість провести вказану експертизу, проте вони не заявляли клопотань про надання додаткових матеріалів. Заперечуючи проти висновку експерта, відповідач в апеляційному суді просив викликати експерта та призначити повторну судову експертизу, проте вказані клопотання безпідставно не були задоволені.
Також суди не правильно визначили питання розподілу судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувала, що висновком експерта, який є належним та допустимим доказом у цій справі, встановлено, що позивач не підписувала спірний договір оренди, отже вона не бажала укладати спірний правочин, тому суди правильно визнали його недійсним. Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, яким судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінки. Експертиза проведена з дотриманням вимог закону, підстави для призначення у справі в суді апеляційної інстанції повторної чи додаткової експертизи були відсутні. В суді першої інстанції клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи не заявлялось.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
18 травня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 як спадкоємець за законом майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,7241 га, розташованої на території Джуринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до договору оренди від 18 квітня 2015 року ОСОБА_1 передала в оренду СТОВ "Прогрес" вищевказану земельну ділянку.
Договір оренди зареєстрований державним реєстратором Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області Луценком Є. В., про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 травня 2018 року вчинено запис про інше речове право за № 25992307
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 03 червня 2019 року за клопотанням представника позивача призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу.
Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 09 вересня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 18 квітня
2015 року, укладеного від її імені із СТОВ "Прогрес" в розділі "Реквізити та підписи сторін" на лінії під графою "Орендодавець" виконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою.
В указаному висновку зазначено, що експерти повідомлені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову від надання висновку. В якості зразків підпису та почерку ОСОБА_1 для порівняльного дослідження надано: вільні копії її паспорта, копії записів із журналу для реєстрації нотаріальних дій сільської ради за 2014 рік; умовно-вільні у позовній заяві від 12 березня 2019 року, списку осіб попереджених про слухання справи без дати, витязі з договору про надання правової (правничої) допомоги та представництво від 02 квітня 2019 року, заяві про заміну назви відповідача та збільшення підстав позовних вимог від 10 квітня 2019 року, довіреності від 09 листопада 2018 року, клопотанні про приєднання до матеріалів справи документів в підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу від 23 квітня 2019 року, розрахунку суми гонорару (понесених витрат) за надану правничу допомогу (послуги) адвоката від 23 квітня 2019 року, списку осіб попереджених про слухання справи без дати; експериментальні на 8 аркушах.
При проведенні експертизи експерти використовували нормативно-правові акти, методики експертних досліджень, рекомендовану науково-технічну та довідкову літературу, інші інформаційні джерела. З метою встановлення способу виконання підпису від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 18 квітня 2015 року проводилось дослідження без збільшення та зі збільшенням за допомогою вимірювальних та технічних засобів, у різних зонах спектру у відбитому та на просвіт, бічному, природному та штучному режимах освітлення.
При порівнянні досліджуваного підпису зі зразками підпису та почерку ОСОБА_1 були встановлені розбіжності по виробленості, темпу виконання, розміщення відносно бланкового рядка, а також окремих почеркових ознак. Встановлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві та достатні для висновку про те, що досліджуваний підпис виконаний не самою
ОСОБА_1, а іншою особою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають не повністю.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона не підписувала спірного договору оренди, тому його необхідно визнати недійсним. З метою доведення заявлених у справі вимог представник позивача заявив клопотання про признання судово-почеркознавчої експертизи, а також просив витребувати у відповідача оригінал спірного правочину.
Заперечуючи проти заявлених вимог, СТОВ "Прогрес" вказувало, що воно орендувало спірну земельну ділянку у попереднього власника - матері позивача. Перед укладенням спірного правочину ОСОБА_1 надала відповідачу всі необхідні документи, тому бажала настання правових наслідків саме за договором оренди. Відповідач сплачував орендну плату за землю, а позивач її отримувала. При цьому представник відповідача заперечував проти призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи та витребування оригіналу договору оренди.
Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи договір оренди недійсним, суди виходили з того, що орендодавець не підписувала оспорюваний договір оренди, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, отже, відсутнє волевиявлення власника земельної ділянки на укладення цього правочину, тому ці обставини є підставою для визнання договору оренди недійсним.
Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину
є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним
у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований
в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі"
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку
в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження
№ 14-338цс18).
У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір не підписувала, умови його не погоджувала, тому відповідач безпідставно вказує на виникнення між сторонами прав та обов`язків за спірним правочином, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою замість позивача.
Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний
судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій
статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися,
бо є невчиненими.
Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві доводи про неукладення нею договору оренди та безпідставне (без договірних відносин) користування належної їй земельною ділянкою відповідачем,
а також заперечення останнього, то зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що
не є пов`язаним з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод
у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження
№ 14-499цс19).
Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 09 вересня 2019 року, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивачів
є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка
є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовувала позов позивач.
Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Відмова у задоволенні позову про визнання договору оренди недійсним через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.
Разом з тим, безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц (провадження № 61-4114св17) та від 15 березня 2018 року у справі
№ 821/1594/17 (провадження № К/9901/39873/18, оскільки правовідносини та фактичні обставини в указаних справах є відмінними від тих, які встановлені у справі, що є предметом касаційного перегляду.
Помилковим є посилання у касаційній скарзі на пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України з тих підстав, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив відповідачу
у задоволенні заяви про призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки вказана заява відповідача належним чином розглянута судом апеляційної інстанції та постановлена з цього питання ухвала відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Так, після направлення до суду експертного висновку та поновлення провадження у справі відповідач був належним чином повідомлений про проведену експертизу ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року (а. с. 118) та про призначені судові засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 124, 133, 145). Крім того, представник відповідача звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи (а. с. 134).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємними частинами "права на суд" слід розглядати, зокрема, наступні вимоги: вимога "змагальності" процесу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на "публічне слухання", що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (рішення у справі
"T. та В. проти Сполученого Королівства" від 16 грудня 1999 року).
Частинами першою та другою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, після надходження справи з експертної установи на розгляд до суду першої інстанції і до ухвалення судового рішення відповідач та його представник мали можливість ознайомитись з експертним висновком, проте не скористались цим правом, клопотань про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи з обґрунтуванням необхідності її призначення до суду першої інстанції не подавали. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване доказами, одержаними у визначеному законом порядку.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судова почеркознавча експертиза проведена з порушенням вимог закону, експерту не було надано вільних зразків підпису, які б могли бути досліджені, проте він не заявляв клопотань про надання додаткових матеріалів, оскільки
у розпорядження експертів були надані матеріали цивільної справи, оригінал договору оренди землі від 18 квітня 2015 року, експериментальні зразки підпису ОСОБА_1, експерти були повідомлені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експертне дослідження проведене судовими експертами, які мають відповідну кваліфікацію. Висновок експерта містить докладний опис проведеного дослідження та є обґрунтованим. Висновок експертизи узгоджується
з матеріалами справи. Надані експертам матеріали цивільної справи містять вільні й умовно-вільні зразки почерку, а також були досліджені та враховані ними при проведенні експертизи.