Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 564/2227/17
провадження № 61-39960сво18
Верховний Суд у складі Обʼєднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Фаловської І. М.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - керівник Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України,
відповідачі: ОСОБА_1, Львівській національний університет імені Івана Франка,
третя особа - Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Львівського національного університету імені Івана Франка на постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шеремет А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року керівник Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Львівського національного університету імені Івана Франка, третя особа: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", про визнання недійсним диплома та зобов?язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що 28 липня 2011 року ОСОБА_1 подав до Інституту післядипломної освіти Львівського національного університету імені Івана Франка (далі - Інститут) особисту заяву про прийом до Інституту та додані до неї документи, в тому числі і нотаріально засвідчену копію диплома серії ЛД НОМЕР_1 від 14 березня 1996 року Національного технічного університету України "Київський політехнічний університет", та був допущений до вступних випробувань для прийняття до Інституту.
За результатами вступних випробувань ректором Інституту 26 вересня 2011 року видано наказ № 3300, згідно з яким ОСОБА_1 зараховано слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство, як особу, яка має базову та повну вищу освіту за кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра.
На підставі наказу ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 01 квітня 2015 року № 970 ОСОБА_1 як слухачу правничого факультету, який повністю виконав навчальний план і склав державні іспити та захистив дипломну роботу, присвоєно кваліфікацію - спеціаліст-юрист із подальшою видачею диплома про закінчення правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
17 квітня 2015 року ОСОБА_1 видано диплом про перепідготовку серії НОМЕР_2 .
Позивач зазначав, що ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 21 жовтня 2014 року у справі № 461/1224/14-к, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за фактом підроблення диплома серії ЛД НОМЕР_1 від 14 березня 1996 року Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", у зв?язку із закінченням строків давності.
При цьому судом встановлено, що 28 липня 2011 року ОСОБА_1, достовірно знаючи, що диплом серії НОМЕР_3 від 14 березня 1996 року Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", є завідомо підробленим документом, оскільки фактично вказаним закладом не видавався, використав його нотаріально засвідчену копію під час вступу на заочну форму навчання до Інституту.
Ураховуючи викладене, керівник Здолбунівської місцевої прокуратури просив визнати недійсними та скасувати: наказ ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 вересня 2011 року № 3300 в частині зарахування ОСОБА_1 слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство; рішення державної кваліфікаційної комісії Інституту, оформлене протоколом від 20 березня 2015 року № 3/1, про присвоєння ОСОБА_1 кваліфікації - спеціаліст-юрист за спеціальністю 7.03040101 - правознавство; наказ ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 01 квітня 2015 року № 970 в частині присвоєння ОСОБА_1 кваліфікації - спеціаліст-юрист та видачі диплома про закінчення правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство, а також визнати недійсним диплом про перепідготовку серії НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_4, виданий 17 квітня 2015 року Інститутом ОСОБА_1 на підставі рішення державної кваліфікаційної комісії від 24 березня 2015 року, та зобов?язати ОСОБА_1 повернути диплом про перепідготовку серії НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_4, від 17 квітня 2015 року до Інституту для знищення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність щодо вимоги про визнання недійсним і скасування наказу ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 вересня 2011 року № 3300, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_1, підстави для поновлення цього строку відсутні. Решта позовних вимог позивача є похідними від вищевказаної вимоги, тому такі вимоги також не підлягають задоволенню.
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області задоволено частково.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України задоволено частково.
Визнано нечинним та скасовано наказ ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 вересня 2011 року № 3300 в частині зарахування ОСОБА_1 слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
Визнано нечинним та скасовано рішення державної кваліфікаційної комісії Інституту, оформлене протоколом від 20 березня 2015 року № 3/1, про присвоєння ОСОБА_1 кваліфікації - спеціаліст-юрист за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
Визнано нечинним та скасовано наказ ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 01 квітня 2015 року № 970 в частині присвоєння ОСОБА_1 кваліфікації - спеціаліст-юрист та видачі диплома про закінчення правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
Визнано недійсним диплом про перепідготовку НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_4, виданий 17 квітня 2015 року Інститутом ОСОБА_1 на підставі рішення державної кваліфікаційної комісії від 24 березня 2015 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та Львівського національного університету імені Івана Франка на користь прокуратури Рівненської області понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 7 500,00 грн з кожного.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладений між Інститутом та ОСОБА_1 договір не відповідає вимогам, встановленим частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки згідно зі статтею 47 Закону України "Про освіту" в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, післядипломна освіта - вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
ОСОБА_1 не було здобуто освітньо-кваліфікаційного рівня, на основі якого він міг бути зарахований слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
Так як ОСОБА_1 станом на час вступу на заочну форму навчання до Інституту не мав вищої освіти, тому не мав пільг щодо навчання за скороченим терміном, не міг отримувати післядипломну освіту, укладати договір та отримувати на його підставі диплом про освіту.
Позовні вимоги про визнання нечинним та скасування рішення державної кваліфікаційної комісії Інституту, оформлене протоколом № 3/1 від 20 березня 2015 року, про присвоєння ОСОБА_1 кваліфікації - спеціаліст-юрист за спеціальністю 7.03040101 - правознавство, визнання нечинним та скасування наказу ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № 970 від 01 квітня 2015 року в частині присвоєння ОСОБА_1 кваліфікації - спеціаліст-юрист та видачі диплома про закінчення правничого факультету Інституту за спеціальністю 7.03040101 - правознавство; визнання недійсним диплома про перепідготовку серії НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_4, виданого 17 квітня 2015 року Інститутом ОСОБА_1 на підставі рішення державної кваліфікаційної комісії від 24 березня 2015 року, є похідними від основної позовної вимоги, тому вони також підлягають задоволенню як обґрунтовані та доведені належними й достовірними доказами.
Також апеляційний суд зазначив, що позивачем не пропущено позовну давність, оскільки початок її перебігу слід обраховувати з 03 липня 2017 року, тобто з часу, коли прокуратурою Рівненської області було направлено на адресу Міністерства освіти і науки України звернення ОСОБА_2 щодо додержання законодавства про освіту при видачі ОСОБА_1 диплома про перепідготовку та присвоєння кваліфікації - спеціаліст-юрист.
Короткий зміст вимог та доводи касаційних скарг
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України та залишити в силі рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що керівник Здолбунівської місцевої прокуратури звернувся до суду із позовом в інтересах Міністерства освіти і науки України, проте відсутні будь-які докази про порушення або оспорення цивільних прав останнього.
Оскільки накази ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 26 вересня 2011 року № 3300 та від 01 квітня 2015 року № 970, а також диплом про перепідготовку НОМЕР_2 від 17 квітня 2015 року не є правочинами, тому на них не поширюються передбачені статтями 203, 215 ЦК України загальні вимоги щодо чинності правочину та вони не можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених ЦК України із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Крім того, позивачем пропущено позовну давність, про застосування якої заявлено адвокатом ОСОБА_1 - Сорокою В. Г., підстави для поновлення пропущеної позовної давності відсутні.
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівського національного університету імені Івана Франка, у якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року в частині визнання Львівського національного університету імені Івана Франка відповідачем у справі та ухвалити нове рішення, яким змінити процесуальний статус Львівського національного університету імені Іван Франка з відповідача на процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року в частині стягнення з Львівського національного університету імені Івана Франка судових витрат по сплаті судового збору у сумі 7 500,00 грн та ухвалити нове рішення, яким стягнути суму судових витрат з ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що Львівський національний університет імені Івана Франка не є належним відповідачем у справі, а підлягав залученню у справі як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки він не знав і не міг знати про факт подачі ОСОБА_1 завідомо підробленого диплому, у зв?язку з чим не порушував прав та інтересів позивача та не завдавав шкоди інтересам держави.
Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України про зобов`язання повернути диплом до Інституту для знищення заявником не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
Доводи інших учасників справи
08 серпня 2018 року Львівський національний університет імені Івана Франка через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року в частині визначення Львівського національного університету імені Івана Франка відповідачем у справі та ухвалити нове рішення, яким змінити процесуальний статус відповідача Львівського національного університету імені Івана Франка на процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; скасувати постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року в частині стягнення з Львівського національного університету імені Івана Франка судових витрат по сплаті судового збору у сумі 7 500,00 грн та ухвалити нове рішення, яким стягнути суму судових витрат з ОСОБА_1
22 серпня 2018 року Здолбунівська місцева прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року залишити без змін.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Костопільського районного суду Рівненської області.
09 серпня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2018 року визнано поважними підстави для поновлення процесуального строку, поновлено Львівському національному університету імені Івана Франка строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Львівського національного університету імені Івана Франка на постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року у даній справі.
Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-39960св18 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Коротуну В. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року прийнято до розгляду справу за позовом керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України до ОСОБА_1, Львівського національного університету імені Івана Франка, третя особа: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", про визнання недійсним диплома та зобов?язання вчинити певні дії, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Львівського національного університету імені Івана Франка на постанову апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2018 року.
Справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 28 липня 2011 року ОСОБА_1 подав до Інституту особисту заяву про прийом до Інституту та додані до неї документи, в тому числі і нотаріально засвідчену копію диплома серії ЛД НОМЕР_1 від 14 березня 1996 року Національного технічного університету України "Київський політехнічний університет", та був допущений до вступних випробувань для прийняття до вищевказаного навчального закладу.
26 вересня 2011 року наказом ректора Інституту № 3300 ОСОБА_1 зараховано слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту за спеціальністю 7. 03040101 - правознавство як особу, яка має базову та повну вищу освіту за кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра.
13 жовтня 2011 року між Інститутом та ОСОБА_1 укладено двосторонній договір № 376 про надання освітньої послуги зі здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня - спеціаліст.
20 березня 2015 року рішенням державної кваліфікаційної комісії Інституту, оформленим протоколом № 3/1, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію - спеціаліст-юрист за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
На підставі наказу ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 01 квітня 2015 року № 970, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію - спеціаліст-юрист із подальшою видачею диплома про закінчення правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю 7.03040101 - правознавство.
17 квітня 2015 року ОСОБА_1 видано диплом про перепідготовку НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_4.
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 21 жовтня 2014 року у справі № 461/1224/14-к, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, за фактом підроблення диплома серії ЛД НОМЕР_1 від 14 березня 1996 року Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" у зв?язку із закінченням строків давності та встановлено, що 28 липня 2011 року ОСОБА_1 достовірно знаючи, що вказаний диплом є завідомо підробленим документом, оскільки фактично цим закладом не видавався, використав його нотаріально засвідчену копію під час вступу на заочну форму навчання до Інституту.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 522/13762/14-ц (провадження № 61-11996св18), а саме, що визнання недійсним диплома про вищу освіту, виданого з порушенням законодавства, яке регулює правовідносини з набуття вищої освіти, є законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав в судовому порядку.
Так, у зазначеній постанові Верховний Суд зробив висновок, що диплом про вищу освіту є документом, яким засвідчується факт здобуття особою вищої освіти й кваліфікації за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем та підтверджується її здатність виконувати завдання та обов?язки (роботи) певного рівня професійної діяльності. Відповідно правовим наслідком встановлення тієї обставини, що такий документ видано без передбачених законом підстав, може бути визнання його недійсним в судовому порядку.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у вищевказаній постанові, з наступних підстав.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб?єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов?язків. Відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом із тим за правилами недійсності правочинів не можна визнавати недійсними документи, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів, зокрема, слід відносити, документи, якими відповідне право оформлюється чи підтверджується (наприклад, свідоцтво про право власності на житло, про придбання майна з публічних торгів тощо). Так, вчинення дій, направлених на оформлення чи підтвердження права, самі по собі не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України і не можуть визнаватися неправомірними з підстав, встановлених ЦК України для визнання недійсними правочинів.
Ураховуючи, що предметом позову, що розглядається судом, є визнання недійсним диплома про перепідготовку, виданого 17 квітня 2015 року ОСОБА_1, на тій підставі, що у нього відсутня освіта, яка б давала йому право навчатися та отримувати післядипломну освіту, укладати відповідний договір та отримувати на його підставі диплом, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що диплом є лише документом, яким засвідчується факт здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем та підтверджується її здатність виконувати завдання та обов?язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.
При цьому, диплом не є правочином, на підставі якого у особи відповідне право виникає, змінюється або припиняється. Аналогічним чином не можуть визнаватися недійсними з підстав, передбачених законом для недійсності правочинів, і дії щодо видачі диплому як такі, що спрямовані на виконання укладеного між сторонами правочину.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та Львівського національного університету імені Івана Франка підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.
В Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта (частина перша статті 30 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади - встановлення відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.
Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про вищу освіту"в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, документами, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями є: диплом молодшого спеціаліста; диплом бакалавра; диплом спеціаліста; диплом магістра.
У статті 7 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час видачі диплома Інститутом, зазначено, що документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію. Документами про вищу освіту за відповідними ступенями є: диплом молодшого бакалавра, диплом бакалавра, диплом магістра, диплом доктора філософії, диплом доктора наук.
Післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її знань, умінь і навичок на основі здобутої раніше вищої освіти (спеціальності) або професійно-технічної освіти (професії) та практичного досвіду. Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником (стаття 47 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У частині першій статті 10 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає, зокрема, перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.
Таким чином правовідносини із здобуття особою вищої освіти, післядипломної освіти виникають на підставі певного юридичного складу, що охоплює послідовне настання кількох взаємопов?язаних юридичних фактів, зокрема подання особою необхідних документів для вступу до навчального закладу, прийняття навчальним закладом наказу про зарахування особи на навчання тощо, та завершуються настанням таких наслідків: прийняття рішення державної кваліфікаційної комісії про присвоєння кваліфікації, видання наказу керівником навчального закладу про присвоєння кваліфікації та видачу диплома, видача диплома.
Відсутність хоча б одного з необхідних елементів призводить до дефектності юридичного складу та впливає на можливість настання правового наслідку. Зокрема у разі, коли особа для отримання післядипломної освіти подала для вступу до вищого навчального закладу підроблений документ про вищу освіту, то такі дії не відповідають визначеним у нормативно-правових актах вимогам і від початку зумовлюють дефектність усіх юридично значущих обставин, які настануть у подальшому, породжуючи при цьому протиправне виникнення правових наслідків у правовідносинах із здобуття особою вищої освіти.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети. Отже, правочин характеризується такими ознаками: правочин є дією особи; ця дія є правомірною, тобто вчиняється відповідно до закону; правочин є вольовим актом; спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов?язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).
Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Останні реалізуються в межах цивільного правовідношення і являються його складовими елементами.
Виходячи з аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що диплом є документом, що посвідчує здобуття освіти, в тому числі вищої, післядипломної, а не є дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків, тобто не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України.
Мотиви щодо вирішення справи по суті
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним диплома про вищу освіту
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині другій статті 16 ЦК України перелічено вичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, яким, зокрема, може бути і визнання правочину недійсним.
Такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності.
Метою звернення до суду з таким позовом є застосування наслідків його недійсності, тобто реституції, відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої укладенням такого правочину.
Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215-236 ЦК України.
У статті 215 ЦК України встановлено загальні правові підстави визнання будь-якого правочину недійсним судом, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (частина третя статті 215 ЦК України). Ці правові підстави безпосередньо пов`язані з дотриманням у момент вчинення правочину вимог, передбачених статтею 203 ЦК України.
Разом з тим суд вправі відійти від переліку способів захисту, встановлених статтею 16 ЦК України.
Так суд може захистити цивільне право та інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законодавством випадках. Право суду самостійно визначити спосіб захисту встановлено також статтею 5 ЦПК України та узгоджується із правилами, встановленими у статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, якою передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту.
Водночас, якщо суд застосовує спосіб захисту, який виходить за межі переліку способів захисту, встановленого статтею 16 ЦК України, він повинен навести обґрунтування, що обраний судом спосіб захисту є ефективним (тобто таким, що спрямований на відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права) та належним (відповідним самому порушенню).
Ефективність способу захисту пов`язується із реальним поновленням порушених (невизнаних, оспорюваних прав та (або) інтересів) у разі застосування відповідного способу захисту.
Як зазначено вище диплом є документом державного зразка, який лише засвідчує здобуття особою освіти, в тому числі вищої, післядипломної, та кваліфікації за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем і підтверджує її здатність виконувати завдання та обов`язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 6 Закону України "Про вищу освіту" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,вищий навчальний закладна підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Отже застосування до документа про освіту, в тому числі вищу, післядипломну, конструкції недійсності правочину не змінить обсягу прав відповідача у справі, що розглядається, та не поновить прав та інтересів позивача.
Крім того, колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважує, що в нормативно-правових актах, які регулюють відносини у сфері освіти, зокрема Законі України "Про вищу освіту", Положенні про освітньо-квалфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року, як чинних на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на час перегляду справи Верховним Судом, відсутнє таке поняття як недійсність документа про освіту, в тому числі вищу, післядипломну (диплома), а відповідно не передбачені процедура та наслідки такої недійсності.
Таким чином, оскільки диплом не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, тому відсутні підстави для визнання його недійсним у зв`язку із видачею без передбачених законодавством підстав, як правочину, що вчинений з недодержанням сторонами вимог законодавства, із застосуванням положень статті 215 ЦК України, а обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не є ефективним.
Прокурор обґрунтовував свої вимоги тим, що правовідносини щодо отримання ОСОБА_1 післядипломної освіти виникли безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства, що регулює відносини з набуття вищої освіти, а саме за відсутності у нього раніше здобутого освітньо-кваліфікаційного рівня, що є визначальною підставою для здобуття післядипломної освіти.
Вказане установлено судами та підтверджується належними та допустимим доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 21 жовтня 2014 року у кримінальній справі № 461/1224/14-к про закриття кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції у порушення положень статей 15,16 ЦК України дійшов невірного висновку, про те, що визнання недійсним диплома є належним та ефективним способом захисту порушених прав, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Також слід зазначити, що порядок втрати чинності документом, який засвідчує здобуття особою освіти, в тому числі вищої, післядипломної, врегульовано Порядком замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України від 06 березня 2015 року № 249 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у пункті 18 якого зазначено, що документ про вищу освіту може бути анульований навчальним закладом, який його видав, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Пунктом 18 вказаного Порядку, зі змінами внесеними наказом Міністерства освіти і науки України від 25 жовтня 2016 року, який має назву Порядок замовлення на створення інформації, що відтворюється в документах про вищу освіту, та обліку документів про вищу освіту в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, передбачено, що інформація про документ про вищу освіту, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі - ЄДЕБО), у тому числі в Реєстрі, отримує статус "Анульовано" з моменту опрацювання Технічним адміністратором ЄДЕБО створеного (сформованого) відповідальною особою вищого навчального закладу (відокремленого структурного підрозділу) замовлення на анулювання інформації про документ про вищу освіту, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі реєстраційного номера документа про вищу освіту, що створений (сформований) в ЄДЕБО. Замовлення на анулювання інформації про документ про вищу освіту, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі в Реєстрі, створюється (формується) та вноситься відповідальною особою вищого навчального закладу (відокремленого структурного підрозділу) в ЄДЕБО, в тому числі, якщо набрало законної сили рішення суду про анулювання документа про вищу освіту. Документи про вищу освіту, які отримали статус "Анульовано", крім втрачених (загублених, знищених тощо), інформація про які міститься в ЄДЕБО, у тому числі в Реєстрі, протягом трьох робочих днів підлягають знищенню комісією у складі не менше трьох штатних працівників вищого навчального закладу, у тому числі відповідальною особою вищого навчального закладу (відокремленого структурного підрозділу), яка складає акт про знищення документів про вищу освіту, що затверджується керівником вищого навчального закладу, та в цей же строк завантажується в ЄДЕБО відповідальною особою вищого навчального закладу (відокремленого структурного підрозділу).
У підпункті 4 пункту 1 Розділу ІІІ Порядку замовлення, виготовлення, видачі, обліку документів про вищу освіту та додатків до дипломів європейського зразка, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 06 березня 2015 року № 249 зі змінами, внесеними наказом Міністерства освіти і науки України від 02 листопада 2020 року № 1351, зазначено, що анулювання інформації, що відтворюється в документі (дублікаті документа) про вищу освіту, яка міститься в ЄДЕБО, у тому числі в Реєстрі, здійснює заклад освіти за умови наявності в ЄДЕБО інформації про відповідне навчання особи, в тому числі, якщо набрало законної сили рішення суду про анулювання документа про вищу освіту. Якщо інформація, що відтворюється в документі про вищу освіту, підлягає анулюванню в ЄДЕБО на підставі підпункту 4 пункту 1 цього розділу - під час анулювання відповідальна особа закладу освіти вносить в ЄДЕБО номер судової справи, форму та дату судового рішення, що набрало законної сили, про анулювання документа про вищу освіту.
Наведене свідчить про необхідність відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 522/13762/14-ц (провадження № 61-11996св18).