ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 640/6667/19
адміністративне провадження № К/9901/13809/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
Представника Позивача: Вітусєвича Я.Ф.,
представника Відповідача: Зайкіної К.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року (судді Бабенко К.А., Єгорова Н.М., Федотов І.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСД ФІНАНС"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСД ФІНАНС" (надалі також - ТОВ "ДСД ФІНАНС", Позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - Відповідач, правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25 січня 2019 року №0003001409, №0002991409.
В обґрунтування позову зазначило, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновок контролюючого органу в частині встановлених в ході перевірки порушень є необґрунтованим та таким, що ґрунтується на неналежних доказах.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, дійшов висновку, щонадання наказу ТОВ "ДСД ФІНАНС" від 1 липня 2018 року №0107-18 разом із запереченнями до акта перевірки не спростовують висновків контролюючого органу, оскільки матеріали справи не містять жодних об`єктивних підстав ненадання такого наказу під час проведення перевірки та доказів його існування на час її проведення.
У ході розгляду справи не надано доказів на спростування факту купівлі - продажу іноземної валюти без застосування реєстраторів розрахункових операцій та незабезпечення відповідності готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі - продажу іноземної валюти даним фіскального звіту.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ДСД ФІНАНС" задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві форм "С" від 25 січня 2019 року №0002991409, №0003001409.
Висновки суду апеляційної інстанції про протиправність зазначених вище індивідуальних актів на тому, що:
- доданий до заперечень на акт фактичної перевірки Наказ "Про встановлення залишку готівки в касі" від 1 липня 2018 року № 0107-18 під час розгляду Відповідачем питання про прийняття оскаржених Позивачем податкових повідомлень-рішень, не враховано;
- надана та підписана одноособово головним бухгалтером Позивача Довідка про те, що залишок ліміту готівки в касі встановлювався наказом "Про встановлення залишку готівки в касі" від 25 липня 2016 року № 1, не є належним та допустимим доказом;
- факт проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти із застосуванням реєстратора розрахункових операцій підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзив на неї
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
При цьому, Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на касаційну скаргу Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції представники Позивача та Відповідача підтримали відповідні вимоги.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідачем проведено перевірку Позивача, за результатами якої складено акт від 21 грудня 2018 року №000484, згідно з висновками якого останнім порушено вимоги:
- пункту 15 розділу 2 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні" від 29 грудня 2017 року №148;
- пунктів 2, 5, 7 статті 4 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995 року №265/95.
Вказані порушення, на думку Відповідача, обумовлені тим, що:
- Позивачем не установлено ліміт каси на підставі відповідного наказу, а відтак усі кошти, що перебували у касі, вважаються понадлімітними;
- операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснені без застосування реєстратора розрахункових операцій.
Не погоджуючись із висновками акта перевірки, Позивач подав заперечення, до якого долучено, зокрема, наказ "Про встановлення залишку готівки в касі" від 1 липня 2018 року № 0107-18, яким встановлено ліміт залишку готівки в касі у сумі 10000000,00 грн. в еквіваленті у зв`язку з виробничою необхідністю.
Втім, Відповідачем за результатом розгляду заперечень висновки акта залишено без змін.
На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 січня 2019 року:
- №0002991409, яким застосовано 51415681,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);
- № 0003001409, яким до Позивача застосовано 15213,95 грн. штрафних санкцій.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції надано невірну оцінку обставинам щодо розроблення Позивачем ліміту каси, як того вимагали положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
Вважає, що доданий до заперечень на акт перевірки наказ від 1 липня 2018 року обґрунтовано не враховано при розгляді заперечень як такий, що спростовує виявлені у ході контрольного заходу порушення, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України надають можливість враховувати лише ті документи, що підтверджують показники податкової звітності.
При цьому Відповідач наполягає на тому, що операції з купівлі-продажу іноземної валюти проведені Позивачем без застосування реєстраторів розрахункових операцій.
3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим, Позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції надано юридично правильну правову оцінку діям Відповідача у ході контрольного заходу та прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень як таким, що свідчать про порушенням вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні відповідних індивідуальних актів.
Позивач стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази, що посадові особи планика податків під час проведення перевірки відмовились надавати документи.
Акцентує увагу на тому, що положення абзацу другого пункту 44.7 статті 44 ПК України надавали можливість додавати відповідні документи під час подання заперечень на акт перевірки.
Позивач вважає довідку головного бухгалтера, на підставі якої Відповідач формує висновку про відсутність відповідного наказу про встановлення ліміту каси, неналежним доказом, оскільки така не містить інформації щодо дати її складення; на думку Позивача, інформація, що зазначена у цій довідці, не дає підстав вважати, що станом на час проведення контрольного заходу Позивач використовував ліміт каси на підставі наказу від 25 липня 2016 року.
При цьому, Позивач не погоджується із висновками Відповідача про незастосування реєстратора розрахункових операцій при купівлі-продажу валюти, в силу того, що в ході контрольного заходу не враховано, що 11 жовтня 2018 року станом на 16 год 35 хв через технічну помилку обладнання відповідні операції не були проведенні через реєстратор розрахункових операцій, проте до закінчення робочого дня такі дії вчинені, що підтверджується відповідними доказами.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку суду та апеляційної інстанції
Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляціної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним Позивачем індивідуальним актам в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
Правила визначення ліміту каси на законодавчому рівні до 4 січня 2018 року були закріплені у Положенні про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637(далі - Положення №637).
Згідно з пунктом 5.3 Положення № 637 ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи.
5 січня 2018 року набрало чинності Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року N 148 (надалі також - Положення №148).
Пунктом 1-2 наведеної Постанови зобов`язано суб`єктів господарювання до 30 червня 2018 року (включно): розробити та затвердити порядок оприбуткування готівки в касі та порядок розрахунку ліміту каси з урахуванням норм Положення про ведення касових операцій; користуватися лімітами каси, установленими та затвердженими до набрання чинності цією постановою.
Так, пунктом 1 Положення №148 передбачено, що воно розроблено відповідно до Закону України "Про Національний банк України" і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання), фізичними особами).
Підпунктом 16 пункту 3 Положення передбачено, що ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час та забезпечити роботу на початку наступного робочого дня.
За змістом пункту 15 Положення №148 установи/підприємства мають право тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують самостійно встановлений ними ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує самостійно встановлений ліміт каси, здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.
Згідно з пунктом 50 Положення №148 установа, підприємство, небанківська фінансова установа на підставі цього Положення та з урахуванням особливостей роботи зобов`язані розробити та затвердити внутрішнім документом порядок розрахунку ліміту каси установи, підприємства, небанківської фінансової установи та їх відокремлених підрозділів. У розрахунку враховується строк здавання установою, підприємством, небанківською фінансовою установою готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Ліміт каси установи, підприємства, небанківські фінансові установи встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси за рішенням керівника установи, підприємства, небанківської фінансової установи або уповноваженої ним особи.
При цьому згідно з пунктом 53 Положення №148 ліміт каси вважається нульовим, якщо установою/підприємством його не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення). Уся готівка, що перебуває в касі установи/підприємства на кінець робочого дня і не здана нею/ним відповідно до вимог цього Положення, уважається понадлімітною, якщо установою/підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення).
Отже, сукупність наведених норм у взаємозв`язку дає підстави для висновку, що ліміт каси вважається нульовим, якщо установою/підприємством його не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення) і вся готівка, що перебуває в касі установи/підприємства на кінець робочого дня і не здана нею/ним відповідно до вимог цього Положення, уважається понадлімітною.
Відтак, обставина встановлення ліміту каси на підставі відповідного наказу з дотриманням вимог Положення №148 входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.
Зміст обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, вказує, що Відповідач в обґрунтування відсутності факту прийняття Позивачем відповідного наказу на підставі Положення №148 посилався на Довідку головного бухгалтера, зміст якої свідчить про те, що на підприємстві є чинним наказ №1 від 25 липня 2016 року про встановлення залишку готівки в касі у розмірі 10000000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку цій довідці, дійшов висновку про те, що вона не може засвідчувати факт відсутності прийнятого на дотримання вимог Положення №148 Наказу на час проведення перевірки. Так, ця довідка не містила відповідної дати її складення та інформації, яка дала б можливість ідентифікувати її як таку, що надавалась у ході контрольного заходу, за результатами якого складений акт від 21 грудня 2018 року №000484.
При цьому, Суд звертає увагу на те, що, Відповідач не спростовує ту обставину, що такий наказ від 1 липня 2018 року № 0107-18 "Про встановлення залишку готівки в касі", подавався йому разом із запереченнями на акт перевірки.
Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
За змістом абзацу першого пункту 44.7 статті 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).
Відповідно до абзацу другого пункту 44.7 статті 44 ПК України протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.
Відповідно до абзацу першого пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, Суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність конкретної і послідовної практики застосування вищенаведених норм ПК України Верховним Судом, як судом касаційної інстанції, висновки якого щодо застосування норм права підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так у постановах від 21 липня 2020 року у справі № 815/986/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 820/10136/15 Верховним Судом сформовано висновки відповідно до яких:
- надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів;
- ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим та четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 25 січня 2019 року №0002991409, не врахував поданого Позивачем разом із запереченням на акт перевірки наказу від 1 липня 2018 року №0107-2018, що приймався з метою дотримння вимог Положення №148.
При цьому в матералах справи відсутні належні та допустимі докази, які б засвідчили у визначеному статтею 85 ПК України порядку факт відмови платника податків та його посадових подати відповідні документи під час контрольного заходу.
Зважаючи на недоведеність Відповідачем факту відсутності у Позивача наказу про встановлення ліміту каси на підставі Положення №148, необхідно погодитися із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав вважати, що у касі Позивача у перевіряємий Відповідачем період зберігалась понадлімітна готівка.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам частини другої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2019 року №0002991409 ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та на юридично правильній оцінці обставин у справі.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2019 року № 0003001409, яким до Позивача застосовано 15213,95 грн. штрафних санкцій, то необхідно зазначити таке.
Згідно з пунктами 2, 5, 7 статті 4 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб`єкти господарювання, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов`язані проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій; видавати особі, яка купує або продає іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа на повну суму операції; забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту.
Відповідно до пунктів 1, 4 статті 18 цього закону у разі порушення встановленого цим Законом порядку виконання операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, до уповноважених банків та суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з уповноваженими банками, за рішенням відповідних органів доходів і зборів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, нероздрукування розрахункового документа, що підтверджує виконання операції з купівлі-продажу іноземної валюти, або проведення операції на неповну суму коштів; п`ятикратного розміру суми, на яку виявлено незбіг, - у разі перевищення суми готівкових коштів або іноземної валюти на місці проведення операцій над сумою коштів, яка зазначена у фіскальному звіті.
Наведенні норми дають підстави для висновку, що застосування штрафних санкцій здійснюється контролюючим органом у разі операцій з купівлі-продажу іноземної валюти через реєстратор розрахункових операцій та у разі перевищення суми готівкових коштів або іноземної валюти на місці проведення операцій над сумою коштів, яка зазначена у фіскальному звіті.
Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, висновки Відповідача про вчинення відповідних порушень Позивачем, як підстави для застосування штрафних санкцій спростовуються наявним у матеріалах справи Z-звітом №0439 від 11 жовтня 2018 року.
З урахуванням цього, юридично правильним та таким, що відповідає наявним у матеріалах справи доказам, є висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам законодавства прийнятого Відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2019 року № 0003001409.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому згідно із передбаченими статтею 341 КАС України межами перегляду суд касаційної позбавлений повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, правову оцінку доказів, наданих судом апеляційної інстанції, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваних Позивачем індивідуальних актів.
Щодо зазначених в касаційній скарзі доводів про прийняття оскаржуваного судового суддями, що не входили до складу колегії суддів, то слід зазначити таке.
Як підтверджується матеріалами справи, колегія суддів для розгляду цієї справи у складі Бабенка К.А., Єгорової Н.М., Федотова І.В. визначена згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2020 року на підставі Розпорядження керівника апарата суду від 10 лютого 2020 року №230 (том 2, а.с. 23-24).
Відтак, відповідні доводи Відповідача є необгрунтованими та такими, що спростовуються наявними у матералах справи документами.
Обґрунтування касаційної скарги фактично зводиться виключно до непогодження з оцінкою та висновками суду апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Враховуючи вищевикладене, Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні.
З урахуванням наведеного, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги Відповідача відсутні.