ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С., Гриціва М. І.
у справі № 9901/305/20 (провадження № 11-308заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), третя особа - Вища рада правосуддя (далі - ВРП), про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
Короткий виклад історії справи
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1832/ко-18;
- зобов`язати відповідача прийняти рішення за наслідками пройденого ним кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Положення № 143/зп-16);
- стягнути з Комісії 1 100 000 (один мільйон сто тисяч) гривень моральної шкоди.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 вересня 2020 рокувідмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення ВККС, прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання, є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, а тому обставини його прийняття повинні перевірятися судом лише разом з ухваленим рішенням ВРП, прийнятим за результатами розгляду такої рекомендації.
На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не є наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може не погодитися з висновком Комісії. Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення Комісії. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України. ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення. Отже, з урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
За висновком суду першої інстанції, рішення ВККС з рекомендацією ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 є тим рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду, а тому наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для її вирішення, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Скаржник зауважив, що відповідно до пункту 34 Положення № 143/зп-16 резолютивна частина рішення ВККС має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання. Однак Комісія в оскаржуваному рішення об`єднала два рішення: щодо невідповідності судді займаній посаді та про рекомендацію ВРП стосовно звільнення судді з посади. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції не врахував указаної обставини і, як наслідок, відмовив у відкритті провадження не лише в частині оскарження позивачем рішення ВККС щодо надання рекомендації ВРП про звільнення судді з посади, але й у частині оскарження цього рішення щодо невідповідності судді за результатами проходження кваліфікаційного оцінювання.
На думку скаржника, при вирішенні спорів щодо рішення, дій чи бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені в частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII.
ОСОБА_1 також звернув увагу на те, що суд першої інстанції порушив його право на судовий захист унаслідок того, що прийняття ВРП рішення від 18 серпня 2020 року № 2402/0/15-20 «Про відмову у задоволенні подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» не відновлює право судді на здійснення правосуддя, а відтак його поновлення можливе лише в судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково: ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року змінила, виклавши її мотивувальну частину в редакції своєї постанови; в іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишила без змін.
Змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду керувалась тим, що скаржник уже звертався до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з аналогічними позовними вимогами, а саме: визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 17 жовтня 2018 року № 1832/ко-18, яким визнано позивача таким, що не відповідає займаній посаді судді, та вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Львівського апеляційного адміністративного суду; зобов`язати відповідача прийняти рішення за наслідками пройденого ним кваліфікаційного оцінювання відповідно до Закону № 1402-VIII та Положення № 143/зп-16; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 серпня 2020 року у справі № 9901/977/18, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 року, закрив провадження у зазначеній справі. Зі змісту рішень суду першої інстанції у справах № 9901/977/18 та № 9901/305/20 слідує, що зміст позовних вимог, предмет спору та суть спірних правовідносин є аналогічними, спірні правовідносини виникли між тими самими учасниками (позивачем, відповідачем та третьою особою).
При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасники справи, предмет та підстави двох позовів є тотожними, відмінність полягає лише в тому, що в цій справі ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 100 000 (один мільйон сто тисяч) гривень, а у справі № 9901/977/18 - 1 000 000 (один мільйон) гривень. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, ОСОБА_1 в обох зазначених справах указав аналогічні підстави, а саме: розмір моральної шкоди сформований за внутрішнім переконанням позивача внаслідок спричинених душевних переживань, заподіяних оскаржуваним рішенням, які неможливо арифметично розрахувати.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за фактичної тотожності основних позовних вимог не можна зміну однієї цифри (у цьому випадку розміру моральної шкоди) з аналогічним обґрунтуванням у різних адміністративних позовах вважати іншою позовною вимогою.
Велика Палата Верховного Суду також установила, що на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 22 вересня 2020 року у провадженні Верховного Суду перебувала справа № 9901/977/18, судове рішення за результатом розгляду якої не набрало законної сили та перебувало на стадії апеляційного оскарження у Великій Палаті Верховного Суду.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, наявна передбачена пунктом 4 частини першої статті 170 КАС України підстава для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі (у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав), оскільки при зміні розміру моральної шкоди з аналогічним обґрунтуванням тотожність предмета позову зберігається. Зазначені обставини мають преюдиційне значення та виключають підстави для надання спірним правовідносинам повторної правової оцінки судом.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалив правильне судове рішення щодо відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , однак мотиви такого рішення є помилковими з огляду на необхідність застосування в цій справі пункту 4 частини першої статті 170 КАС України.
Підстави і м