ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2021 року
м. Київ
справа №826/15485/15
касаційні провадження №К/9901/35999/18
№К/9901/36000/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2017 року (суддя Губська Л.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (суддя Губська Л.В.)
у справі № 826/15485/15
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, повідомлення про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2014 року № 0065171701, від 30 жовтня 2014 року № 0065191701, від 16 липня 2015 року № 0054691705, від 25 червня 2016 року № 0050501705; визнати протиправним та скасувати повідомлення від 08 липня 2015 року № 6536/10/26-52-17-05-45; стягнути з відповідача на розрахунковий рахунок позивача у банку кошти бюджету в сумі 192646,00 грн та пеню в розмірі 76267,00 грн згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), нараховану на суму заборгованості в розмірі 192646,00 грн, на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення; притягнути посадових осіб відповідача, винних у несвоєчасному відшкодуванні податку на додану вартість, до відповідальності.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 16 січня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2014 року № 0065171701 в частині зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість за травень 2014 року в сумі 38861,00 грн; від 30 жовтня 2014 року № 0065191701 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 38861,00 грн за основним платежем та 9715,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 16 липня 2015 року № 0054691705 про зменшення бюджетного відшкодування за квітень 2015 року в сумі 127643,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 63821,50 грн; від 25 червня 2015 року № 0050501706 про зменшення бюджетного відшкодування за березень 2015 року в сумі 127643,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31910,75 грн. Визнав протиправним та скасував повідомлення від 08 липня 2015 року № 6536/10/26-52-17-05-45 про відсутність права на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до статті 200 ПК України. Зобов`язав контролюючий орган скласти та подати Головному управлінню Державної казначейської служби України в м. Києві висновки із зазначенням податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, в загальній сумі 192644,00 грн. Стягнув із Державного бюджету України на користь позивача пеню в розмірі 66654,98 грн, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість. В іншій частині адміністративного позову відмовив.
25 березня 2017 року ФОП ОСОБА_1 зазначене рішення оскаржено в апеляційному порядку. Одночасно позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 березня 2017 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишив без руху, оскільки подане нею клопотання не містило підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення, та запропонував протягом тридцяти днів з моменту отримання копії цієї ухвали подати до суду вмотивовану заяву про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням підстав для його поновлення та наданням доказів поважності причин пропуску такого строку.
Ухвалою від 08 червня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою платника на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року, визнавши вказані позивачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження неповажними.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами, в яких просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року та прийняти нове рішення, яким поновити конституційне право платника, забезпечивши можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 21 червня 2017 року та від 29 червня 2017 року відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ФОП ОСОБА_1 .
Відзивів на касаційні скарги від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень суду апеляційної інстанції.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 березня 2018 року касаційні скарги передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) встановлено порядок і строки апеляційного оскарження судових рішень.
Враховуючи викладене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатись правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений процесуальним законом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків - досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, що право на звернення до суд не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справи "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії").
При цьому право учасників процесу на оскарження судових рішень не повинно бути пасивним. Поважними причинами пропущення строку оскарження судового рішення визнаються лише ті обставини, що були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом/скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Європейський суд з прав людини наголошує, що заявник повинен діяти з належною сумлінністю, швидко та відповідно до ситуації (справа "Мушта проти України").
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва прийнята 16 січня 2017 року в порядку письмового провадження.
Копію вказаного судового рішення направлено позивачу 20 січня 2017 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену ФОП ОСОБА_1 у позовній заяві та яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак конверт повернувся на адресу Окружного адміністративного суду м. Києва у зв`язку із закінченням строку зберігання (а. с. 247-248 т. 4, а. с. 59 т. 5).
При цьому судом з`ясовано, що ФОП ОСОБА_1 систематично не отримувала поштову кореспонденцію, що направлялася на її адресу (а. с. 88, 101, 104, 110, 135, 136 т. 2, а. с. 63, 67 т.5), а будь-якої іншої адреси суду не повідомляла.
Слід зазначити, що позивач зобов`язаний забезпечити отримання кореспонденції за адресою, яка зазначена в позовній заяві як адреса листування і за якою суд правомірно надсилає усю адресовану стороні кореспонденцію. У разі невиконання цього обов`язку позивач не вправі посилатися на неотримання кореспонденції суду як на обставину, що звільняє його від настання передбачених процесуальним законом негативних для нього наслідків.
Крім того, судове рішення в розглядувані справі внесено судом першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень та оприлюднено в реєстрі 30 січня 2017 року, доступ до якого відповідно до Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV "Про доступ до судових рішень" є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
При цьому під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 22 лютого 2017 року отримала апеляційну скаргу контролюючого органу та ознайомилася з матеріалами справи (а .с. 197 - 198 т. 4), проте з апеляційної скаргою звернулася до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку лише 25 березня 2017 року.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, ФОП ОСОБА_1 також зазначала, що в період з 11 січня 2017 року по 04 лютого 2017 року та з 23 лютого 2017 по 14 березня 2017 року перебувала на лікуванні, на підтвердження чого подала довідки Бориспільської центральної районної лікарні, які належним чином не завірені, а тому Київський апеляційний адміністративний суд цілком об`єктивно визнав їх неналежними доказами у справі.
За правилами частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальних дій судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Відтак, враховуючи те, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з апеляційною скаргою та належних обґрунтувань обставин і доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку не наведено та не доведено, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми процесуального права.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг ФОП ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -