ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/15485/15
касаційне провадження № К/9901/35998/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року (головуючий суддя - Кузьменко В.А.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Беспалов О.О.; судді - Грибан І.О., Губська О.А.)
у справі № 826/15485/15
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, повідомлення про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2014 року № 0065171701, від 30 жовтня 2014 року № 0065191701, від 16 липня 2015 року № 0054691705, від 25 червня 2016 року № 0050501705; визнати протиправним та скасувати повідомлення від 08 липня 2015 року № 6536/10/26-52-17-05-45; стягнути з відповідача на розрахунковий рахунок позивача у банку кошти бюджету в сумі 192646,00 грн та пеню в розмірі 76267,00 грн згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), нараховану на суму заборгованості в розмірі 192646,00 грн, на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення; притягнути посадових осіб відповідача, винних у несвоєчасному відшкодуванні податку на додану вартість, до відповідальності.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 16 січня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2014 року № 0065171701 в частині зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість за травень 2014 року в сумі 38861,00 грн; від 30 жовтня 2014 року № 0065191701 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 38861,00 грн за основним платежем та 9715,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 16 липня 2015 року № 0054691705 про зменшення бюджетного відшкодування за квітень 2015 року в сумі 127643,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 63821,50 грн; від 25 червня 2015 року № 0050501706 про зменшення бюджетного відшкодування за березень 2015 року в сумі 127643,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31910,75 грн. Визнав протиправним та скасував повідомлення від 08 липня 2015 року № 6536/10/26-52-17-05-45 про відсутність права на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до статті 200 ПК України. Зобов`язав контролюючий орган скласти та подати Головному управлінню Державної казначейської служби України в м. Києві висновки із зазначенням податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, в загальній сумі 192644,00 грн. Стягнув із Державного бюджету України на користь позивача пеню в розмірі 66654,98 грн, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість. В іншій частині адміністративного позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що позивачем не надано на перевірку документи щодо здійснення підприємницької діяльності за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2014 року, зокрема, документи, які дають право на включення до складу податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, а також документи, що підтверджують здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено: документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складено акт від 22 вересня 2014 року № 2595/26-52-17-01/ НОМЕР_1 ; камеральну перевірку даних, задекларованих ФОП ОСОБА_1 у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2015 року, наслідки якої оформлено актом від 19 травня 2015 року № 3058/26-52-17-05-2552100166; камеральну перевірку даних, задекларованих платником у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року, за результатами якої складено акт від 08 червня 2015 року № 3384/26-52-17-05-2552100166.
Перевірками зокрема, встановлено порушення платником вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 193.1 статті 193, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 202.1 статті 202, пункту 203.1 статті 203 ПК України з огляду на безпідставне віднесення операцій із постачання послуг із міжнародного перевезення вантажу до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою, з підстави ненадання відповідних підтверджуючих документів, а також непредставлення документів, які дають право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 416,00 грн, сплаченої в ціні послуг з ремонту автономного опалювача на автомобіль.
На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказані порушення контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 30 жовтня 2014 року № 0065171701, згідно з яким зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість за травень 2014 року в сумі 38861,00 грн; від 30 жовтня 2014 року № 0065191701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 38861,00 грн за основним платежем та 9715,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; від 16 липня 2015 року № 0054691705, згідно з яким зменшено бюджетне відшкодування за квітень 2015 року в сумі 127643,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 63821,50 грн; від 25 червня 2015 року № 0050501706, згідно з яким зменшено бюджетне відшкодування за березень 2015 року в сумі 127643,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 31910,75 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії в оскаржуваних частин, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзацу першого підпункту "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання послуг з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.
Єдиним міжнародним перевізним документом на перевезення вантажів автомобільним транспортом є міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR).
Дослідивши долучені платником на підтвердження факту надання міжнародних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом до матеріалів справи копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), транспортних заявок, рахунків-фактур, платіжних документів, суди попередніх інстанцій дійшли цілком об`єктивного висновку про безпідставність збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 38445,00 грн за основним платежем та 9611,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також зменшення ФОП ОСОБА_1 від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 38445,00 грн.
За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції з придбання послуг з ремонту автономного опалювача на автомобіль, судові інстанції встановили, що вона є реальною та підтверджується долученими ФОП ОСОБА_1 до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарської операції та її учасників, підтверджують фактичність здійснення такої операції, а саме: рахунка-фактури, акта здачі-прийняття робіт, податкової накладної, платіжного доручення.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Щодо заявленої платником до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 192646,00 грн та пені в сумі 98546,19 грн, то судами з`ясовано, що розглядувана бюджетна заборгованість складається з бюджетного відшкодування, задекларованого позивачем до повернення на рахунок у банку: в сумі 65001,00 грн, у тому числі в сумі 59661,45 грн за грудень 2007 року та в сумі 5339,55 грн за листопад і грудень 2007 року; в сумі 127643,00 грн, у тому числі в сумі 5231,00 грн за січень 2008 року та в сумі 122412,00 грн за травень 2008 року.
Вказані суми бюджетного відшкодування були предметом судового контролю.
Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року у справі № 2а-5040/09/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2008 року № 0002631705/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5339,55 грн та від 19 лютого 2008 року № 0005661700/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 59661,45 грн.
Також постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року у справі № 826/6619/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2016 року, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2008 року № 0003601705/0 про зменшення бюджетного відшкодування за січень і травень 2008 року в загальній сумі 127643,00 грн.
Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
При цьому пунктом 200.15 статті 200 ПК України передбачено, що після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
У справі, яка розглядається, судами з`ясовано, що копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2012 року у справі № 2а-5040/09/2670 отримано контролюючим органом 03 липня 2012 року, а копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі № 826/6619/14 - 23 січня 2015 року.
Отже, відповідач був зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, в сумі 65001,00 грн до 10 липня 2012 року включно, а висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, в розмірі 127643,00 грн - до 30 січня 2015 року включно.
Факт неподання вказаних висновків ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві не заперечується.
Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Зазначена норма встановлює обов`язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена в строк, визначений у статті 200 ПК України. Обов`язок нарахування пені лежить на органі доходів і зборів, який здійснює функції держави у сфері оподаткування. Неподання контролюючим органом до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв`язку з цим заборгованості бюджету з податку на додану вартість є підставою для виникнення у платника податку права вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування.
Таке застосування пункту 200.23 статті 200 ПК України узгоджується з правовим висновок Верховного Суду України, висловленим у постанові від 03 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області про стягнення суми, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Будь-яких доводів щодо неправильного розрахунку стягнутої пені ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві в касаційній скарзі не наведено.
Щодо позовної вимоги про скасування повідомлення від 08 липня 2015 року № 6536/10/26-52-17-05-45, то, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вказаним актом індивідуальної дії ФОП ОСОБА_1 повідомлено про те, що вона не має права на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до статті 200 ПК України, оскільки не відповідає критеріям на автоматичне бюджетне відшкодування, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, у зв`язку з наявністю податкового боргу в сумі 145178,68 грн.
Утім, судами встановлено, що відповідачем в порядку частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) не доведено існування в позивача податкового боргу станом на момент складення повідомлення від 08 липня 2015 року № 6536/10/26-52-17-05-45.
Касаційна скарга при цьому жодних обґрунтувань щодо правомірності складення вказаного акта індивідуальної дії не містить.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, в межах цього касаційного провадження не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів.
Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -