ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 2-а/1970/2411/11
адміністративне провадження № К/9901/19890/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представника позивача Вдовиченко Н.Ф.,
представника відповідача Олексюка Р.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду у складі судді Ходакевича Н.І. від 10 червня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Іщука Л.П. від 28 жовтня 2015 року у справі за позовом Приватного підприємства "Енергоконструкція" до Головного управління ДПС у Тернопільській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, за участю прокурора про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство "Енергоконструкція" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 серпня 2011 року: №0002702305 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 2869905,25 грн., з яких 2429814,00 грн. за основним платежем та 440091,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002712305 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1399841,25 грн., з яких 1189927,00 грн. за основним платежем та 209914,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Підприємства з ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", ТОВ "Втордеревпром" та ПП "Фірма "Юкос" у період 2009 - 2011 років.
Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті Інспекцією за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2011 року, результати якої оформлено актом від 22 липня 2011 року №5311/23-05/21159437, у якому, окрім іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон №334/94), пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР), пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого останнім у перевіреному періоді занижено податок на прибуток на загальну суму 2429814,00 грн., завищено суму податкового кредиту в розмірі 2520791,00 грн.
У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", ТОВ "Втордеревпром" та ПП "Фірма "Юкос" без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування останнього контролюючий орган послався на те, що контрагенти - постачальники не мали у власності товарно-матеріальних цінностей, які були реалізовані Підприємству; в результаті проведеної перевірки щодо фактів поставки товару встановлено, що первинні документи не відповідають законодавчим вимогам, зокрема, в документах, на підставі яких проводились поставки товарно-матеріальних цінностей, відсутні номера товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, коди учасників господарських операцій, адреса пункту навантаження, інформація про вантаж, реквізити посад і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення, в більшості випадках використано факсимільне відтворення підпису неідентифікованої особи при відвантаженні, також відсутні прізвища осіб, що одержували вантаж.
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшовши висновків про безпідставність позовних вимог, у задоволенні позову Підприємства відмовив.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковий орган довів необґрунтованість отриманої платником податку податкової вигоди за наслідками відносин із ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", ТОВ "Втордеревпром" та ПП "Фірма "Юкос", оскільки спірні операції не мали реального характеру й зобов`язання фактично не виконувались контрагентами, тому у позивача відсутні підстави для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за правилами Закону №334/94 та Закону №168/97-ВР відповідно.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 31 березня 2015 року, направляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже реальність господарських операцій, за якими сформовано податковий кредит та валові витрати, обставини придбання позивачем товарів і робіт з метою використання в господарській діяльності належним чином не досліджені, не встановлено суті таких господарських операцій; не досліджено первинних документів, натомість в матеріалах справи будь-які докази на підтвердження чи спростування факту здійснення позивачем господарських операцій з ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", ТОВ "Втордеревпром", ПП "Фірма "Юкос" відсутні; при цьому зазначив про необхідність вжиття у ході нового розгляду справи всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування дійсних обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, й, як наслідок, дослідити усі первинні документи, наявність у підприємств основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками розглядуваних відносин.
За результатами повторного судового розгляду постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що можливість провести дослідження та аналіз первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі та на виконання спірних господарських операцій в сукупності, та встановити дійсний обсяг поставок товарів на користь Підприємства відсутня у зв`язку з вилученням у позивача відповідних первинних документів згідно протоколів виїмки та огляду; натомість правова оцінка діяльності контрагентів позивача по договорах №0162 від 01 червня 2010 року, №2011/16 від 16 лютого 2011 року, укладених з ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", договору №68 від 30 жовтня 2009 року, укладеного з ТОВ "Втордеревпром", та договору №74 від 03 листопада 2009 року, укладеного з ПП "Фірма "Юкос", надавалась судами при розгляді справ №2а-1970/1285/11, №2а-1970/1191/11 та №2а-4122/10/1970 й встановлено відповідність здійснення господарських операцій нормам чинного законодавства. У ході розгляду справи суд взяв до уваги й висновок судово-економічної експертизи у кримінальній справі №1907/1017/2012, складений 28 лютого 2014 року, у якому судові експерти вказали на необґрунтованість висновків податкового органу, викладених у акті перевірки.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 жовтня 2015 року залишив без змін постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності таких відповідними доказами, які б свідчили про фактичне виконання контрагентами своїх зобов`язань й були оформлені у відповідності до вимог законодавства, наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагентів-постачальників тощо. Вказує на залишення судами поза увагою отриманої податкової інформації, яка свідчить про неможливість реального здійснення контрагентами фінансово-господарських операцій та ведення діяльності у порядку, передбаченому законодавством.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Тернопільській області як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу, просив їі задовольнити; представник позивача заперечила проти задоволення останньої, посилаючись на її необґрунтованість, надала відповідні пояснення. Прокурор у судове засідання не з`явився.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Що ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР.
Об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати. Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.
Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Отже лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.
Тому з метою встановлення факту здійснення господарської операції суди повинні були встановити їх зміст та обсяги, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.
Крім того перевірці підлягали фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи(іб) до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, позивач мав взаємовідносини із ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", ТОВ "Втордеревпром", ПП "Фірма "Юкос". При цьому при зверненні до суду позивач стверджував, що реальність виконання операцій за укладеними угодами підтверджується належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, які були надані до податкової перевірки.
Однак, незважаючи на вимогу Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 31 березня 2015 року, ні судом першої, ні апеляційної інстанції у ході повторного розгляду справи так і не було встановлено безпосередньо саму суть (зміст), внутрішню сторону господарських операцій позивача із відповідними контрагентами, здійснення яких заперечує відповідач, суди не дослідили, які власне первинні бухгалтерські та розрахункові документи свідчать або не свідчать про фактичне виконання зобов`язань (справжність операцій) та взагалі складалися за їх результатом.
Відсутність в матеріалах справи жодних первинних та розрахункових документів, які перевірялися контролюючим органом у ході проведеної перевірки та стали підставою для формування податкового обліку позивача, обмежує касаційний суд в можливості сформулювати правовий висновок про правильність застосовування норм податкового законодавства, яке оспорюється в касаційній скарзі.
Стверджуючи про неможливість провести дослідження та аналіз первинних і розрахункових документів, оформлених на підставі та на виконання спірних господарських операцій в сукупності, у зв`язку з вилученням у позивача таких документів правоохоронними органами, суди так і не скористалися наданими їм процесуальним законодавством інструментами, спрямованими на усунення причин та умов, що унеможливлюють всебічне, повне та об`єктивне з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, на чому власне й наполягав суд касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд.
Судами не зазначено, які саме документи були вилучені у Підприємства та чи складені останні саме за наслідками господарських операцій з ЗАТ НВП "Укрзахіденерго", ТОВ "Втордеревпром", ПП "Фірма "Юкос" та у який період; чи були такі документи в наявності у позивача станом на момент проведення та закінчення перевірки; чи вживав платник податків можливі та доступні заходи по відновленню/поверненню вилучених первинних документів, чи сприяв у встановленні всіх обставин справи тощо.
Не досліджено також і обсягу документів, які були надані позивачем під час перевірки, та чи відповідали такі вимогам Закону №996-XIV.
Відтак суди не надали належної оцінки спірним правовідносинам в зазначеному вище контексті та не виконали приписи ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі.
При цьому не можна визнати й обґрунтованими самі лише посилання судів попередніх інстанцій на судові рішення у справах №2а-1970/1285/11, №2а-1970/1191/11 та №2а-4122/10/1970 та положення частини першої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), як на підставу для звільнення від доказування у цій справі, без наведення відповідних мотивів, за яких вони дійшли висновку про наявність підстав вважати обставини, встановлені у згаданих рішеннях суду, преюдиційними для даного спору. Передбачене ж частиною першою статті 72 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи) звільнення від доказування не має абсолютного характеру, адже оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, не є тотожним поняттю преюдиціальності фактів.
При цьому Верховний Суд, ознайомившись із рішеннями судів у справах №2а-1970/1285/11, №2а-1970/1191/11 та №2а-4122/10/1970, зауважує, що предметом судового аналізу в них, серед іншого, були правовідносини Підприємства з ЗАТ "НВП "Укрзахіденерго" у січні 2011 року, з ПП "Фірма "Юкос" у період листопада 2009 року - січня 2010 року, з ТОВ "Втордеревпром" у жовтні 2009 року, проте суди не вказали конкретних ознак, за яких обставини у справі, що розглядається, є тотожними (у тому числі зміст правовідносин та період їх здійснення). Натомість відповідач у ході судового розгляду заперечував такі обставини, вказуючи, що оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення є самостійними та прийняті за наслідками перевірки правовідносин Підприємства за інший період.
У контексті наведеного Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що юридична оцінка обставин справи має бути надана саме судом за результатами її розгляду та ґрунтуватися на правильному застосуванні норм матеріального права, а висновок судово-економічної експертизи у кримінальній справі №1907/1017/2012, на який посилалися суди попередніх інстанцій, не є безумовною підставою для звільнення від доказування у даному спорі та дослідження суті (змісту) господарських операцій, виконання яких ставиться під сумнів контролюючим органом.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.
За правилами частини першої та четвертої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, який зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі.
Як передбачено статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки всім обставинам, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для їх встановлення, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.
Окремо слід також зазначити, що в порушення положень адміністративного процесуального законодавства справу розглянуто судами за відсутності прокурора, який вступив у справу при первинному її розгляді, однак не був повідомлений належним чином про дату, час і місце повторного судового розгляду.
Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд