ПОСТАНОВА
Іменем України
29 квітня 2021 року
Київ
справа №2а-10279/10/0870
адміністративне провадження №К/9901/14044/18, К/9901/14054/18, К/9901/14061/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши заяви Арбітражного керуючого ОСОБА_1 як ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія", Генеральної прокуратури України, Запорізької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року у справі №2а-10279/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, за участю Прокуратури Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полонія" (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), за участю Прокуратури Запорізької області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2010 року №0000982302/0.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, контролюючим органом під час проведення перевірки надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки при визначенні податкового зобов`язання. Зазначає про наявність і надання податковому органу усіх первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій та правомірність визначення платником податків податкових зобов`язань з податку на прибуток.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя від 23 листопада 2010 року №0000982302/0.
За наслідками апеляційного перегляду судового рішення першої інстанції за апеляційною скаргою податкового органу, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено.
Не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, 3 січня 2017 року засновник та директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія" ОСОБА_2 подав касаційну скаргу.
За результатами касаційного перегляду рішення суду апеляційної інстанції за касаційною скаргою засновника та директора товариства, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року касаційну скаргу задоволено, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року скасовано та залишено в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, податковий орган звернувся із заявою до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заява податкового органу мотивована тим, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні і ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заявник зазначає, що приймаючи ухвалу у цій справі, суд касаційної інстанції неправильно та неоднаково застосував норми матеріального права у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом рішень у порівнянні з постановами Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року №К/9991/42897/12. Відповідач зазначає, що касаційним судом не враховано висновки Верховного Суду України в постанові від 2 грудня 2015 року у справі №0870/8011/12 та в ухвалі від 29 вересня 2015 року у справі №2а-9691/10/0870, в яких суд дійшов висновку про те, що первинні бухгалтерські документи, які стали підставою для віднесення сплачених коштів за послуги за договором, були підписані невстановленою особою від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому виписані від її імені первинні бухгалтерські документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою, звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (послуг), а тому віднесення відображених у них сум до валових витрат є безпідставним. Заявник зазначив, що вирішуючи цю справу суд першої інстанції в рішенні, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про презумпцію правомірності цивільних правочинів а також про помилковість доводів податкового органу про фіктивність таких господарських операцій, посилаючись на належність первинних документів, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції. Крім того, заявник зазначив, що постановою Господарського суду Запорізької області від 16 грудня 2015 року по справі №908/4828/15 Товариство з обмеженою відповідальністю "Полонія" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 квітня 2010 року № 2133 з дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута, а керівник звільняється з роботи. Відтак, касаційна скарга, яка подана у 2017 не арбітражним керуючим ОСОБА_1, а директором ОСОБА_2, тобто особою, яка не має повноважень вчиняти будь-які дії від імені товариства. В цій частині скаржник зазначає про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України у подібних правовідносинах щодо застосування норм матеріального права, а саме ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Арбітражний керуючий ОСОБА_1 як ліквідатор товариства також звернулася із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року.
Заява арбітражного керуючого мотивована неоднаковим застосуванням норм процесуального права, зокрема, пункту 4 частини 3 статті 108, пункту 2 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2008 року у справі №К-12607/06, від 25 квітня 2013 року у справі №2-а-998/09/1970 та в ухвалі Верховного Суду України від 15 березня 2007 року у справі №3-939к07, та зазначено, що касаційним судом розглянуто касаційну скаргу, підписану особою, яка не має повноважень на її підписання. Заявник зазначає, що судом касаційної інстанції не правильно та неоднаково застосовані норми матеріального права, а саме, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункт 7.2.3 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зауважує, що у контрагентів позивача встановлено відсутність технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та відносно керівників контрагентів позивача наявні вироки, якими встановлено, що керівником підприємства було передано уставні документи та печатку неустановленим особам, документи не підписувалися та доручення іншим особам не надавалися. В підтвердження неоднакового застосування наведених норм права посилається на постанову Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі №826/467/14, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року у справі №2а-11528/11/2670, постанову Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2016 року у справі №826/20548/13-а, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року у справі №826/1850/13-а.
Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України (надалі - прокуратура) звернулася із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року та залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року.
Заява прокуратури мотивована тим, що при розгляді інших справ у подібних правовідносинах, пов`язаних з оскарженням податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд України по іншому виклав висновок щодо застосування статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема у постановах від 31 жовтня 2017 року у справі №21-2817а16, від 27 червня 2017 року у справах №21-3418а16, №21-3177а16.
Від арбітражного керуючого 14 березня 2018 року надійшло клопотання про передачу заяви на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки за правилами абзацу другого частини другої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до грудня 2017 року) якщо судове рішення в адміністративній справі оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Посилається на те, що враховуючи правила Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до 15 грудня 2017 року, розгляд даної адміністративної справи повинен був здійснюватися Верховним судом України на спільному засіданні відповідних судових палат, та відповідно наявна необхідність передачі заяви позивача про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Розглянувши клопотання відповідача про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з таких мотивів.
Відповідно до пункту другого частини першої розд.7 Перехідні положення КАС України ( в редакції з 15 грудня 2017), - якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатись на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним Судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Частиною першою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року) визначено, що справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї статті у Верховному Суді України справа про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, розглядається Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України.
Якщо судове рішення в адміністративній справі оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.
Натомість, Верховний Суд визнає, що Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 8 листопада 2017 року не було застосовано приписи частини 2 статті 23 та частину 2 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на застосуванні яких наполягає арбітражний керуючий в обґрунтування підстав для передачі заяви на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для передачі заяви на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Суд перевірив матеріалами справи наведені у заявах доводи та дійшов висновку, що заяви про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
За приписами статті 210 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України) судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України.
Відповідно до частини першої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Статтею 213 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вимоги до касаційної скарги.
Частиною четвертої наведеної норми встановлено, що касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.
З матеріалів справи вбачається, що касаційне провадження було відкрито за касаційною скаргою позивача, яка підписана та подана засновником і директором підприємства С.Ю.Гурильовим.
Натомість, в матеріалах справи міститься постанова Господарського суду Запорізької області від 16 грудня 2015 року у справі №908/4828/15, якою визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Полонія", відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 та зобов`язано ліквідатора здійснити ліквідаційну процедуру згідно Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Частиною 2 статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (надалі - Закон №2343-XII) визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.
Згідно з частиною 2 статті 41 Закону № 2343-XII ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута.
Верховний Суд зазначає, що до касаційної скарги, яка подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності застосовуються приписи пункту 2 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Проте, Вищим адміністративним судом України розглянуто касаційну скаргу та не вирішено питання про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка подала касаційну скаргу.
Під час розгляду касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України від арбітражного керуючого підприємства надійшло повідомлення про звільнення керівника банкрута у зв`язку з банкрутством підприємства та припинення повноваження власника (власників) майна банкрута. Але, судом касаційної інстанції наведені обставини не з`ясовано, не надано оцінку обставинам, викладеним у повідомленні та не розглянуті заявлені клопотання.
Суд касаційної інстанції всупереч вимогам статей 11, 195 Кодексу адміністративного судочинства України не вжив заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі під час вирішення справи та залишив поза увагою наведені обставини.
Верховний Суд позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
З наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2017 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення із заявами про перегляд судових рішень) Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Лише після з`ясування цих обставин, суд касаційної інстанції може здійснювати перегляд судових рішень попередніх інстанцій, в тому числі з урахуванням правових висновків Верховного Суду України щодо застосування податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарських операцій, на підставі яких формувалися валові витрати, а також про підтвердження/непідтвердження платниками податку товарності господарської операції належними і допустимими доказами. Суду необхідно враховувати наявність вироків та кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагентів, які були засновниками цих підприємств, що може ставити під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та вказаними підприємствами.
При розгляді конкретної справи суди мають перевіряти та оцінювати такі доводи контролюючого органу щодо неможливості здійснення підприємствами легальної господарської діяльності.
Керуючись пунктом 1 частини першої Розділу VII "Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ) та статтями 241, 242, 243, 244 Кодексу адміністративного судочинства, суд -