Постанова
Іменем України
06 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 154/3449/15
провадження № 51-3385км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Антонюк Н.О., Стефанів Н.С.,
за участю: секретаря судового засідання
Червінської М.П.,
прокурора виправданого захисника
Подоляка М.С., ОСОБА_1, Шумського Б.А.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанцій, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бужковичі Волинської області, жителя м. Володимира-Волинського Волинської області,
виправданого через відсутність у його діях складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини справи
1. Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді інспектора патрульної служби Володимир-Волинського відділу УМВС у Волинській області, будучи службовою особою, що здійснює функції представника влади, 8 серпня 2015 року приблизно о 02:25 у приміщенні МКЦ "Метелик" на вул. Князя Романа, 16 у м. Володимирі-Волинському безпідставно, за відсутності умов, передбачених статтями 11-15, 15-1 Закону України "Про міліцію", застосував до потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заходи фізичного впливу. Зокрема, ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_2 рукою в обличчя, і останній, падаючи на землю, вдарився потилицею об підлогу, після чого ОСОБА_1 завдав ще декількох ударів та, загнувши потерпілому руки за спину, вивів на вулицю. Внаслідок таких насильницьких дій ОСОБА_2 було заподіяно легких тілесних ушкоджень. Крім того, ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_3 кулаком в обличчя та, виконавши підсічку ноги, кинув чоловіка на асфальт, заподіявши легких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував за частиною 2 статті 365 КК як перевищення влади та службових повноважень, яке супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.
2. Володимир-Волинський міський суд Волинської області вироком від 24 березня 2017 року виправдав ОСОБА_1 за пред`явленим обвинуваченням через відсутність у його діях складу інкримінованого злочину.
3. Рівненський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2020 року цей вирок залишив без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
5. Прокурор посилається на те, що апеляційний суд вдався до вибіркової оцінки показань потерпілих та свідків, зафіксованих на технічних носіях інформації, всупереч вимогам частини 3 статті 404 КПК повторно не допитавши їх у судовому засіданні. Також цей суд безпосередньо не дослідив та не перевірив із точки зору достовірності речовий доказ - диск з відеофайлами, на якому і зафіксовано факт заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень потерпілим.
6. На думку сторони обвинувачення, апеляційний суд не здійснив належної правової оцінки доводів прокурора в апеляційній скарзі та не навів підстав на їх спростування, тому ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.
Позиції учасників касаційного розгляду
7. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
8. У судовому засіданні прокурор підтримав касаційні вимоги сторони обвинувачення.
9. Виправданий та його захисник заперечили проти касаційної скарги, просили залишити оскаржене судове рішення без зміни.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення на таких підставах.
11. Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
12. За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, керуючись якими суд відкидає докази обвинувачення.
13. Суд відхиляє доводи прокурора в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів. Як зазначив апеляційний суд, під час апеляційного розгляду сторона обвинувачення відмовилася від клопотання про повторний допит потерпілих та ряду свідків. Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що оскільки сторона обвинувачення не стверджувала, що суд першої інстанції дослідив докази з порушеннями або неповно, то закон не вимагає їх повторного дослідження. Незгода з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції не свідчить про порушення порядку або неповноту їх дослідження. Тому Суд вважає безпідставним довід сторони обвинувачення про те, що її клопотання про повторне дослідження доказів було відхилено без належних мотивів.
14. Сторона захисту посилалась на те, що ОСОБА_1 діяв у межах повноважень, наданих міліції відповідно до статті 13 Закону України "Про міліцію", тобто що застосування сили у цьому випадку було спрямовано на припинення правопорушення та затримання правопорушників, а саме потерпілих.
15. Сторона обвинувачення вказувала на те, що застосування сили ОСОБА_1 не було законним і явно виходило за межі наданих йому повноважень. Зокрема, у судах першої та апеляційної інстанцій обвинувачення посилалось на докази, які свідчать про те, що застосування ОСОБА_1 фізичної сили не було спрямовано на виконання повноважень, оскільки поведінка потерпілих, які не вчиняли агресивних дій, не давала підстав для застосування сили і сила не була застосована для правомірної мети, тобто для затримання потерпілих.
16. Суд зазначає, що диспозиція частини 2 статті 365 КК, передбачаючи відповідальність за перевищення службових повноважень, за визначенням цих повноважень та умов їх використання відсилає до інших норм законодавства. У цій справі йдеться про застосування фізичної сили працівником міліції, що вимагає визначення, на підставі встановлених фактичних обставин, правомірності застосування сили відповідно до законодавства, що регулює його діяльність.
17. Суд зазначає, що застосування сили працівником міліції не може вважатися перевищенням його службових повноважень, якщо така сила застосована законно, тобто за умов і в порядку, передбачених Законом України "Про міліцію" та іншими нормативними актами, які регулюють діяльність міліції. Тому для відповіді на питання, чи було перевищено працівником міліції межі його повноважень при застосуванні сили, суд має врахувати не лише сам факт застосування сили і спричинені ним наслідки, але й обставини, за яких така сила була застосована. Без урахування таких обставин неможливо дійти висновку про обґрунтованість застосування сили, а також про інші фактори, важливі для висновку про те, чи міститься у силових діях працівника міліції склад злочину, передбаченого статтею 365 КК.
18. Суд зазначає, що, аналізуючи обставини справи і доводи сторін, апеляційний суд, по суті, розглядав дії ОСОБА_1 як безперервний епізод затримання потерпілих, під час якого потерпілі "не припиняли активні дії по відношенню до працівників міліції", у зв`язку з чим до них була застосована сила.З урахуванням цього апеляційний суд дійшов висновку, що застосування сили було зумовлено необхідністю затримання та поведінкою потерпілих, зокрема з боку ОСОБА_2 .
19. Однак ОСОБА_1 обвинувачувався в кількох епізодах застосування фізичної сили: (1) застосування сили до потерпілого ОСОБА_2 на другому поверсі у приміщенні МКЦ "Метелик"; (2) удар в голову та (3) ще один удар у голову і підсічка перед входом у МКЦ, застосовані до потерпілого ОСОБА_3 .
20. Як випливає з показань ОСОБА_1, потерпілих і свідків, а також результатів службової перевірки та відеозаписів з камер спостереження, на які спирався апеляційний суд, між кожним з цих епізодів застосування сили пройшов значний проміжок часу (щонайменше кілька хвилин).
21. Однак суд не взяв до уваги, що за таких обставин стверджувана агресивна поведінка потерпілого ОСОБА_2 у першому епізоді не може розглядатися як безпосередня підстава для застосування сили у наступних епізодах до потерпілого ОСОБА_3, які сталися пізніше і яким передували інші події. Апеляційний суд не надав оцінки цим подіям, які складали контекст застосування сили з боку ОСОБА_1, з погляду того, чи створювали вони підстави для застосування ним сили.
22. Також в ухвалі апеляційного суду не оцінено достовірності відеозаписів з камер спостереження, представлених стороною обвинувачення. Апеляційний суд лише зазначив, що "з наданого доказу неможливо встановити всі обставини події".
23. Суд зазначає, що, як правило, жоден окремий доказ не дає можливості встановити всі обставини події, яка є предметом судового розгляду, і ці обставини встановлюються на підставі сукупності доказів, наданих сторонами.
24. Суд також нагадує, що відповідно до його постанови від 7 лютого 2019 року[1]однією з підстав для скасування попередньої ухвали апеляційного суду стало те, що "апеляційний суд не перевірив доводів прокурора про те, що висновки суду про сумнівність речових доказів - відеофайлів із камер спостереження, - не ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні, зокрема, суд не взяв до уваги показань свідка ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_3, які вказували, де хто знаходиться, зазначаючи конкретні прізвища осіб. Крім того, ОСОБА_1 також не заперечував, що саме його зафіксовано на зазначених відеозаписах".
25. Така вказівка касаційної інстанції вимагала від апеляційного суду оцінити ці докази в сукупності з іншими доказами у справі і дійти висновку про їх достовірність та значення для встановлення дійсних обставин справи, однак апеляційний суд цього не зробив.
26. Водночас цей доказ, якщо не буде визнаний недостовірним, може мати важливе значення для встановлення того, чи були удари, зафіксовані на відеозаписі, зумовлені поведінкою з боку потерпілих, яка відповідно до статті 13 Закону України "Про міліцію" дає підстави для застосування сили, зокрема, чи були удари спрямовані на припинення будь-яких правопорушень або на подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, або були зумовлені іншими причинами.
27. Суд також зазначає, що на обґрунтування своїх висновків апеляційний суд послався на те, що "жоден свідок не підтвердив, що ОСОБА_1, вчиняючи дії щодо припинення правопорушення з боку потерпілих, діяв всупереч наданих йому повноважень". Суд зазначає, що правова кваліфікація дій особи входить до виключної компетенції суду. Суд не може обґрунтовувати свою правову оцінку обставин справи, у даному випадку - відповідність дій працівника міліції його службовим повноваженням, спираючись на правову оцінку, надану свідком. Показання свідків мають братися до уваги лише при встановленні фактів, яким суд дає власну правову оцінку з точки зору кримінального закону.
28. Таким чином, апеляційний суд не перевірив та належним чином не проаналізував усіх доводів в апеляційній скарзі прокурора щодо незаконності рішення суду першої інстанції, внаслідок чого постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статті 419 КПК. Крім того, всупереч частині 2 статті 439 КПК, апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 7 лютого 2019 року.
29. На підставі частини 1 статті 438 цього Кодексу у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на них вичерпні відповіді та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.