Постанова
Іменем України
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 527/1466/18
провадження № 61-18735св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - Приватне підприємство "Агрофірма Славутич",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма Славутич"на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 травня 2019 року у складі судді Олефір А. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Одринської Т. В., Пікуль В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства "Агрофірма Славутич" (далі - ПП "Агрофірма Славутич") про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що наказом від 06 листопада 2017 року № 291 її звільнено з посади головного бухгалтера Агрофірми "Славутич" (далі - АФ "Славутич") на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених трудовим договором і правилами внутрішнього розпорядку. Наказ про звільнення та трудову книжку вона до сьогодні не отримала. Вважає дії підприємства незаконними, оскільки звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України можливе після застосування дисциплінарного або громадського стягнення, проте до неї не було застосовано жодного дисциплінарного стягнення.
Просила суд визнати незаконним її звільнення з посади головного бухгалтера ПП "Агрофірма Славутич", поновити її на займаній посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25 904,60 грн до дня поновлення на роботі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 29 травня 2019 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, позов задоволено. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ПП "Агрофірма Славутич". Поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді з дати звільнення, а саме з 06 листопада 2017 року. Стягнено з ПП "Агрофірма Славутич" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2017 року до 29 травня 2019 року включно в сумі 57 746,04 грн. Стягнено з ПП "Агрофірма Славутич" в дохід держави судовий збір в розмірі 1 409,60 грн. Рішення в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць відповідно допущено до негайного виконання.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що наказ про звільнення вручено ОСОБА_1, тому позивач не пропустиластрок на звернення до суду.
Позов в частині визнання незаконним звільненням підлягає задоволенню, оскільки відповідач порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення та не довів, що допущені позивачем порушення, мали системний характер. Оскільки ПП "Агрофірма Славутич" не є ліквідованим підприємством, тому позивач ОСОБА_1 має бути поновлена на роботі на посаді головного бухгалтера з дати звільнення, а саме з 06 листопада 2017 року. Також, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 57 746,04 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ПП "Агрофірма Славутич"звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 травня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, просило оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішеення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Висновки судів не відповідають обставинам справи.
Суди безпідставно не взяли до уваги акт, складений працівниками підприємства, який, на думку відповідача, є достовірним та допустимим доказом.
Позивач пропустила строк звернення до суду, який вона визнала, оскільки звернулася до суду з клопотанням про його поновлення, проте суди це клопотання не розглянули.
Крім того зазначає, що оригінал наказу від 06 листопада 2017 року № 290 про оголошення догани головному бухгалтеру ПП "Агрофірма Славутич" ОСОБА_1 не був виявлений, а з`ясувати щодо його відсутності в колишнього власника підприємства неможливо через його перебування у розшуку. Копія наказу наявна у матеріалах справи, а його достовірність ніхто з учасників справи під сумнів не ставив.
Суди порушили частину першу статті 13 ЦПК України, оскільки вийшли за межі позовних вимог, не врахували, що в штатному розписі ПП "Агрофірма Славутич" згідно з наказом на підприємстві від 28 грудня 2017 року № 302 посада головного бухгалтера з 01 січня 2018 року відсутня, а також з 01 січня 2019 року відповідно до наказу від 28 грудня 2018 року № 342 відсутня і посада бухгалтера.
Неправильним є розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки здійснений в порушення правил, визначених Порядком обчислення середньої заробітної заробітної плати, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), тобто без урахування виплат за останні два календарні місяці роботи.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди дійшли правильного висновку, що позивач не пропустила строк звернення до суду, оскільки підтвердженням того, що вона наказ про звільнення не отримувала є її вимога до відповідача від 23 квітня 2018 року про надання їй належним чином завіреної копії наказу про звільнення, яка залишена відповідачем без розгляду. Крім того, накази вона отримала лише після задоволення клопотання про витребування доказів.
Відповідач жодних доказів на підтвердження притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не надав, тому не було підстав для її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не вийшов за межі позовних вимог, оскільки задовольнив позов згідно з позовними вимогами, заявленими позивачем.
Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності пероцінки доказів та перекручування фактичних обставин у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом АФ "Славутич" від 09 лютого 2016 року № 247 ОСОБА_1 з 15 лютого 2016 року призначено на посаду головного бухгалтера АФ "Славутич"за сумісництвом.
Згідно з наказом АФ "Славутич" від 06 листопада 2017 року № 291 ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера АФ "Славутич" за систематичні порушення трудової дисципліни, створення напруженої атмосфери роботи на підприємстві, конфліктність, постійне невиконання розпоряджень і наказів директора підприємства і виконавчого директора, розповсюдження неправдивої інформації про діяльність підприємства, доведення працівників до неможливості роботи на підприємстві, що викликало їх звільнення, утримування і недопуск до установчих документів (Статуту, Установчого договору та інших документів), недопуск керівників підприємства до фінансової та іншої документації, створення неможливої обстановки для нормального управління підприємством для директора підприємства і виконавчого директора, втрату довіри, як до працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності.
Видавши наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера АФ "Славутич", відповідач керувався пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
У наказі АФ "Славутич" від 06 листопада 2017 року № 291 відсутня відмітка про вручення його копії ОСОБА_1 .
Відповідно до акта від 07 листопада 2017 року, складеного директором ОСОБА_5, виконавчим директором ОСОБА_6, агрономом ОСОБА_7, охоронником ОСОБА_8, ОСОБА_1 (головний бухгалтер АФ "Славутич" звільнена 06 листопада 2017 року) знаходилась на території агрофірми 07 листопада 2017 року та отримала наказ про звільнення від 06 листопада 2017 року № 291 та наказ про порушення трудової дисципліни від 06 листопада 2017 року № 290. ОСОБА_1 на їх прохання поставити підпис про ознайомлення з наказами та про отримання їх копій відмовилась та викликала з цього приводу поліцію.
Згідно з листом Управління Держпраці у Полтавській області від 22 грудня 2017 року № 16-У1437/08/14-04/242 управління розглянуло звернення ОСОБА_1 та роз`яснено їй, що АФ "Славутич" порушило вимоги законодавства про працю, а саме статтю 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення при оголошенні догани та при звільненні та статтю 47 КЗпП України щодо видачі у день звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу копії наказу про звільнення з роботи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у задоволенні клопотання ПП "Агрофірма Славутич" про зупинення виконання рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 травня 2019 року відмовлено.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно з абзацом 4 пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року № 110, працівників на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.
Суди дійшли правильного правильного висновку, що строк для звернення до суду з позовом необхідно обчислювати з дня вручення копії наказу про звільнення, а не з дати видачі трудової книжки, оскільки ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера АФ "Славутич" за сумісництвом, а у матеріалах справи немає доказів того, що її трудова книжка велася на АФ "Славутич". Суди надали правильну правову оцінкутому, що позивач не пропустиластрок на звернення до суду, оскільки відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що наказ про звільнення вручено ОСОБА_1 .
Суди виходили з того, що в наказі від 06 листопада 2017 року № 291 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера АФ "Славутич" відсутня відмітка про вручення його копії ОСОБА_1 .
Відповідно до акта від 07 листопада 2017 року ОСОБА_1 знаходилась на території агрофірми 07 листопада 2017 року та отримала накази про звільнення та порушення трудової дисципліни, проте відмовилася поставити підпис про ознайомлення з ними та отримання їх копій.
Суди, надаючи оцінку актові від 07 листопада 2017 року, виходили з того, що у ньому викладено обставини, які суперечать одна одній, а саме, зазначено, що ОСОБА_1 знаходилась на території агрофірми 07 листопада 2017 року та отримала наказ про звільнення від 06 листопада 2017 року № 291 та наказ про порушення трудової дисципліни від 06 листопада 2017 року № 290, та також одночасно зазначено, що ОСОБА_1 поставити підпис про ознайомлення з наказами та про їх отримання копій відмовилась.
Тому, враховуючи, що у акті зазначено суперечливі дані, які не знайшли свого підтвердження, суди обгрунтовано визнали акт від 07 листопада 2017 року не належним доказом, оскільки на підставі нього неможливо встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
З передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстав працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
При притягненні працівника до такого виду відповідальності роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання або неналежного виконання покладених на нього трудових обов`язків, роз`яснити ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, врахувати обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Надаючи оцінку підставам звільнення позивача за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, в тому числі щодо систематичності невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з такого.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України для звільнення працівника з підстав систематичного невиконання ним своїх трудових обов`язків необхідно невиконання їх без поважних причин.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган відповідно до статті 149 КЗпП України повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення; за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення; при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
З огляду на встановлені обставини, з урахуванням листа Управління Держпраці у Полтавській області від 22 грудня 2017 року № 16-У1437/08/14-04/242, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині визнання незаконним і скасування наказу від 06 листопада 2017 року № 291, оскільки відповідач порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення та не довів, що допущені позивачем порушення, мали системний характер, підтверджуючих документів про те, що до ОСОБА_1 перед її звільненням було застосовано дисциплінарне стягнення до суду не надав. Крім того, у позивача не було відібрано пояснення, не з`ясовано, в чому саме полягають допущені нею порушеня.
Суди надали належну оцінку службовій записці від 27 жовтня 2017 року, наданої виконавчим директором ОСОБА_6, на підтвердження порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, та дійшли обгрунтованого висновку, що ця записка не є достатнім і належним доказом відповідно до статті 78 ЦПК України. Інших доказів, які б підтверджували дані зазначені у акті до суду подані не були, що вказує на їх відсутність. Тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини першої 1 статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суди встановили, що представник відповідача зазначав, що позивача неможливо поновити на посаді головного бухгалтера, оскільки на АФ "Славутич" відсутня штатна одиниця головного бухгалтера.
Суди виходили з того, що звільнений без законних підстав або з порушенням установленого порядку працівник не поновлюється на попередній роботі лише у випадку, коли поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації. Поновлення працівника на рівнозначній посаді не допускається.
Згідно з матеріалами справи АФ "Славутич" не є ліквідованим підприємством, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 має бути поновлена на роботі на посаді головного бухгалтера з дати звільнення, а саме з 06 листопада 2017 року.
З огляду на це безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди порушили частину першу статті13 ЦПК України, оскільки вийшли за межі позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком. Цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Суди встановили, що вимушений прогул ОСОБА_1 тривав з 07 листопада 2017 року до 29 травня 2019 року, що становить 388 робочих днів.
Згідно з абзом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 19 жовтня 2018 року не надав довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 .
Обраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд не мав можливості визначити розмір середньомісячної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи та обгрунтовано взяв за основу отриманий позивачем дохід в 3 кварталі 2017 року згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів та дійшов висновку, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 3 200,00 грн.
Суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 57 746,04 грн, виходячи з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень-вересень 2017 року становила 148,83 грн (148,83х388=57746,04 грн.).
Доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та грунтуються лише на припущеннях без належного документального підтвердження.
Крім того, згідно з матеріалами справи відповідно до наказу ПП "Агрофірма Славутич" від 18 червня 2019 року № 354 внесено зміни до штатного розпису підприємства, ввівши в нього посаду головного бухгалтера з посадовим окладом в розмірі 4 200,00 грн на місяць, затверджено посадову інструкцію головного бухгалтера ПП "Агрофірма Славутич", поновлено ОСОБА_1 на посаді ПП "Агрофірма Славутич" з 06 листопада 2017 року. Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 18 червня 2019 року державний виконавець Глобинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Обіход О. А. закрив виконавче провадження у зв`язку з виконанням виконавчого листа про стягнення з ПП "Агрофірма Славутич" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи касаційної скарги, що суди не розглянули клопотання позивача про поновлення пропущеного нею строку для звернення до суду не впливають на висновки суду про поновлення її на роботі, оскільки суди дійшли висновку, що строк звернення до суду вона не пропустила.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Клопотання ПП "Агрофірма Славутич"про розгляд справиу судовому засіданні за участю сторін суд касаційної інстанції відхилив, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін (статті 43, 402 ЦПК України).