Постанова
Іменем України
30 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 454/1996/15-ц
провадження № 61-21554св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року у складі судді Веремчука О. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Курій Н. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1,
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
та судових витрат.
Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2005 року
між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі
8 500 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,33 % на місяць на суму залишку заборгованості, зі строком повернення до 26 жовтня 2009 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
27 жовтня 2005 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 32 555,37 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 3 537,31 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 9 430,99 доларів США; заборгованість за комісією за користуванням кредитом - 353,60 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 19 233,47 доларів США.
Посилаючись на вищевказане, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 суму заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року у розмірі 32 555,37 доларів США, а також судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 18 червня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18 червня
2018 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що банк пропустив позовну давність, про застосування якої відповідачем подано заяву, що є підставою для відмови у позові банку у даній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 (поручитель) заяву про застосування позовної давності не подавала, а тому відмова в задоволені позову в частині вимог до поручителя у зв`язку зі спливом позовної давності судами попередніх інстанцій є безпідставна та необґрунтована. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення судом першої інстанції. ОСОБА_2 не скористалась таким своїм правом, хоча й мала таку можливість.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 27 жовтня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 8 500 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,33 % на місяць на суму залишку заборгованості, зі строком повернення до 26 жовтня 2009 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
27 жовтня 2005 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до умов якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.
27 жовтня 2005 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, загальною площею 89,9 кв. м, яка належить
ОСОБА_1 на праві власності.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 01 листопада 2010 року у справі № 2-64/10 позов ПАТ КБ "Приватбанк" до
ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 89,9 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2005 року в розмірі 9 043,19 доларів США, що в еквіваленті становить 71 513,63 грн, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки
від 27 жовтня 2005 року) ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, загальною площею 89,9 кв. м (рішення суду набрало законної сили
05 жовтня 2015 року).
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, станом на 01 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 32 555,37 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 3 537,31 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 9 430,99 доларів США; заборгованість за комісією за користуванням кредитом - 353,60 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 19 233,47 доларів США.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частинами першою і другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
ПАТ КБ "ПриватБанк" пред`явив вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що банк змінив строк виконання кредитного зобов`язання, звернувшись до суду з позовом про стягнення на предмет іпотеки, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, звернувшись до суду із даним позовом у серпні 2015 року, банк пропустив позовну давність, про застосування якої відповідачем ОСОБА_1 подано заяву, що є підставою для відмови у позові банку у даній справі.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 (поручитель) заяву про застосування позовної давності не подавала, а тому відмова в задоволені позову в частині вимог до поручителя у зв`язку зі спливом позовної давності судами попередніх інстанцій є безпідставна та необґрунтована, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Європейський суд з прав людини зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути порушені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року, заява № 14902/04).
Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності (а. с. 187-188, т. 1).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов`язання.
Відповідно до частини четвертої статті 599 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, законодавець передбачив три способи визначення дії поруки.
Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року
у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) викладено висновок, що, виходячи з аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
У постановах від 19 червня 2019 року у справі № 523/824/14-ц (провадження № 14-70цс19) та від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.
Отже, в разі припинення поруки в силу вимог закону, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості з поручителя не поширюється.
Крім того, не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги, що перебіг позовної давності перервався у зв`язку з тим, що 22 листопада 2016 року боржником сплачено частину боргу в сумі 3 537,31 грн, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження таких доводів.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/115534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У справі, яка переглядається, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені шляхом стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
Вимоги про стягнення процентів на підставі частини другої статті 625 ЦК України позивачем не заявлялися.
Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). Таким чином, переглядаючи законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень, визначених статтею 400 України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), не вправі здійснювати переоцінку доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.