Постанова
Іменем України
30 квітня 2021 року
місто Київ
справа № 127/20101/18
провадження № 61-9184св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області, начальник слідчого відділу Піщанського ВП Бершадського ВП ГУНП України у Вінницькій області Мазур О. В., Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2019 року у складі судді Бессараб Н. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області (далі - ГУНП у Вінницькій області), начальника слідчого відділу Піщанського відділення поліції Бершадського відділу поліції ГУНП України у Вінницькій області Мазура О. В., Державної казначейської служби України про визнання порушення норм Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод
(далі - Конвенція) внаслідок невиконання ухвали Піщанського районного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року у справі № 142/652/18, ухвали Піщанського районного суду Вінницької області від 27 липня 2018 року у справі № 142/595/18, встановлення справедливої компенсації.
У позовній заяві посилалася на те, що 26 липня 2018 року суддею Піщанського районного суду Вінницької області під час розгляду справи № 142/652/18 (провадження № 1-кс/142/131/18) задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника СВ Піщанського ВП Бершадського ВП ГУНП України у Вінницькій області Мазура О. В., яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за її заявою від 03 липня 2018 року та зобов`язано начальника СВ Піщанського ВП Бершадського ВП ГУНП України у Вінницькій області Мазура О. В. внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 03 липня 2018 року про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 162 Кримінального кодексу України, та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику ОСОБА_1 витяг з ЄРДР, а також вручити пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого. Однак станом на 13 серпня 2018 року рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 26 липня 2018 року не виконано.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання порушення статті 13 Конвенції, визнання порушення частини другої статті 21 Кримінального процесуального кодексу України, встановлення справедливої компенсації закрито у зв`язку з тим, що вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства України.
У таких висновках суд першої інстанції керувався тим, що спір у частині визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Крім того, порядок кримінального провадження на території України визначається виключно кримінальним процесуальним законодавством України, що передбачено статтею 1 КПК України.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2019 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження за позовами в частині вимог щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації, тому що спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України, а належить виключно до компетенції ЄСПЛ.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не розглянуто питання про порушення відповідачами статей 19, 129-1 Конституції України, не заслуговують на увагу, оскільки оскаржуваною ухвалою провадження закрито виключно в частині позовних вимог про визнання порушення статті 13 Конвенції та визнання порушення частини другої статті 21 КПК України, встановлення справедливої компенсації. В іншій частині позовних вимог провадження судом не закривалося.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 03 травня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, у якій просила направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, суд позбавив її права на ефективний засіб правового захисту, не розглянув питання порушення відповідачами положень статей 19, 129-1 Конституції України, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі. Суди не звернули увагу, що Конвенція є частиною національного законодавства і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ОСОБА_2 та Головне управління Національної поліції України у Вінницькій області просили касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у березні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У процесуальному праві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.
Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.
Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.
Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Статтею 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Відповідно ж до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно зі статтею 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори і угоди" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Верховна Рада України 17 липня 1997 року схвалила Закон України
"Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2,4,7 та 11 до Конвенції" за № 475/97-ВР. Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
23 лютого 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно із цим Законом при розгляді справ судами України, Конвенція та практика ЄСПЛ використовуються як джерела права. Зазначене положення спрямоване на реалізацію зазначеної конституційної норми і норм Закону України "Про міжнародні договори та угоди".
Відтак положення Конвенції є частиною національного законодавства України і підлягають застосуванню поряд з національним законодавством України.
Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.
Частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20) зазначено, що "ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у частині позовних вимог особи до Прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито. Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ. […] Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Заявлені позивачем позовні вимоги про порушення статті 13 Конвенції та встановлення справедливої сатисфакції не є належним способом захисту, а фактично є підставами позову про стягнення моральної шкоди, що є предметом судового розгляду".
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо того, що вимоги ОСОБА_1 про визнання порушення статті 13 Конвенції не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Також Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо обґрунтованості закриття провадження у частині вимог про визнання порушення частини другої статті 21 КПК України, оскільки наведені вимоги також є фактично підставами позову про відшкодування моральної шкоди, що є предметом судового розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.