Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 459/1759/20
провадження № 61-2636св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Львіввугілля",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного підприємства "Львіввугілля" на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року у складі судді Грабовського В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 409 295,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На обґрунтування своїх вимог зазначив, що з 29 квітня 1998 року по 25 квітня 2018 року працював у відокремленому підрозділі "Шахта "Червоноградська" (далі - ВП "Шахта "Червоноградська") державного підприємства "Львіввугілля" (далі - ДП "Львіввугілля"). З 03 жовтня 2016 року по 25 квітня 2018 року працював на ВП "Шахта "Червоноградська" заступником директора по правових питаннях. При виконанні робіт на цій посаді дотримувався трудового законодавства і колективного договору. З 2017 року до 2018 року директор шахти систематично вимагав подати заяву про звільнення, позивач відмовлявся у зв`язку з безпідставністю та важким фінансовим становищем. Однак, у зв`язку із систематичним порушенням адміністрацією шахти строків виплати зарплати і відпускних він змушений був написати заяву про звільнення згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із невиконанням адміністрацією шахти законодавства про працю, умов колективного договору.
Однак, наказом від 25 квітня 2018 року № 144-к його було звільнено за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України, а не за частиною третьою цієї статті.
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення та стягнення вихідної допомоги, проте рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 13 червня 2019 року в задоволенні цього позову було відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Змінено в наказі ВП "Шахта "Червоноградська" ДП "Львіввугілля" від 25 квітня 2018 року № 144-к формулювання причини звільнення з роботи заступника директора з правових питань із "звільнений по статті 38 КЗпП України (за власним бажанням)" на "звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю і умов колективного договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України". Стягнуто з ДП "Львіввугілля" вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку - 49 550,55 грн.
Вказану вихідну допомогу ДП "Львіввугілля" виплатило 08 травня 2020 року. Отже, з 25 квітня 2018 року по 08 травня 2020 року відповідач не проводив повний розрахунок при звільненні, тобто 508 днів.
У зв`язку із наведеним ОСОБА_1 просив стягнути з ДП "Львіввугілля" 409 295,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, позов задоволено.
Стягнуто з ДП "Львіввугілля" на користь ОСОБА_1 409 295,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з ДП "Львіввугілля" на користь держави 4 092,95 грн судового збору.
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 23 вересня 2020 року внесено виправлення у мотивувальну частину рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року, а саме: після слів "Враховуючи кількість робочих днів у розрахунковому періоді з …." замінено дату "25.04.20" на "25.04.2018".
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що відповідач не подав доказів відсутності його вини у затримці проведення розрахунку з позивачем, а постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 459/1457/18 спір про розмір невиплачених позивачеві сум у зв`язку зі зміною формулювання підстави звільнення позивача, вирішено на користь позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ДП "Львіввугілля", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Червоноградського міського суду Львівської області.
23 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року зупинено дію рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 серпня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.
На підставі ухвали Верховного Суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 19 квітня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга містить посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник зазначає, що внаслідок розгляду справи в суді першої інстанції без виклику сторін, відповідач був позбавлений можливості надати заперечення на відзив та пояснення щодо кримінального провадження № 42018140000000294 від 01 жовтня 2018 року.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій вимогу ДП "Львіввугілля" про зменшення розміру середнього заробітку проігнорували. Про те, що ДП "Львіввугілля" зобов`язане виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 49 550,55 грн стало відомо із постанови Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, а саме питання її виплати було спірним.
Виплати ОСОБА_1 були здійснені ДП "Львіввугілля" з власної ініціативи та добросовісно.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому (з урахуванням уточнення до відзиву) зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими і законними, а касаційна скарга - безпідставною.
Просить врахувати його похилий вік, важке матеріальне становище, що він є інвалідом війни, має на утриманні дочку, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує стороннього догляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 19 квітня 2018 року позивач звернувся до директора ВП "Шахта "Червоноградська" із заявою про звільнення його з 25 квітня 2018 року з роботи за частиною третьою статті 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням ВП "Шахта "Червоноградська" законодавства про працю та умов колективного договору, оскільки в порушення вимог трудового законодавства про оплату праці та умов колективного дорогу, адміністрацією шахти несвоєчасно виплачується заробітна плата і відпускні, та просив виплатити йому вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
Наказом ВП "Шахта "Червоноградська" ДП "Львіввугілля" від 25 квітня 2018 року № 144-к позивача звільнено з роботи з 25 квітня 2018 року за статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням) з виплатою одноразової допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку за стаж роботи у вугільній галузі (60 років) відповідно до пункту 12.15 галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості України від 03 липня 2001 року з доповненнями та змінами, пункту 11.24 угоди між ДП "Львіввугілля" і теркомом профспілок та пункту 12.4 колективного договору по шахті.
Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 459/1457/18рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Змінено в наказі ВП "Шахта "Червоноградська" ДП "Львіввугілля" від 25 квітня 2018 року № 144-к формулювання причини звільнення з роботи заступника директора з правових питань із "звільнений по статті 38 КЗпП України (за власним бажанням)" на "звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю і умов колективного договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України". Стягнуто з ДП "Львіввугілля" вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку - 49 550,55 грн.
Згідно повідомлення відповідача від 19 травня 2020 року № 11/670 постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року виконано, перераховано 08 травня 2020 року на рахунок ОСОБА_1 вихідну допомогу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-116цс15) та від 06 квітня 2016 року (провадження № 6-409цс16) невиплата звільненому працівникові всіх сум що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та дата фактичного проведення з ним остаточного розрахунку.
Судами встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у справі № 459/1457/18 стягнуто з ДП "Львіввугілля" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу відповідно до статті 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку у сумі 49 550,55 грн.
Отже, наявний між сторонами спір, зокрема, про розмір належних позивачеві сум при звільненні, вирішено на користь позивача.
Вказану суму коштів роботодавець був зобов`язаний виплатити в день звільнення працівника.
Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що враховуючи кількість робочих днів у розрахунковому періоді з 25 квітня 2018 року по 08 травня 2020 року, середній заробіток у цей період, виходячи із середньоденної заробітної плати, складає 409 295,60 грн (508 робочих днів х 805,70 грн).
Такий розрахунок відповідачем не спростований, свого альтернативного до цього розрахунку відповідач не подав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не подав доказів відсутності його вини у затримці проведення розрахунку з позивачем, а спір про розмір невиплачених позивачеві сум у зв`язку зі зміною формулювання підстави звільнення позивача, вирішено на користь позивача.
Також, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що суд вправі застосовувати пропорційність у цих правовідносинах лише у випадках задоволення вимог частково, про що йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).
Оскільки позов про стягнення вихідної допомоги було задоволено судом повністю, у матеріалах справи відсутні відомості, що позивач зловживав своїми правами чи його поведінка була недобросовісною, а тому підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення відсутні.
Крім того, заявник зазначає в касаційній скарзі, що внаслідок розгляду справи в суді першої інстанції без виклику сторін, відповідач був позбавлений можливості надати заперечення на відзив та пояснення щодо кримінального провадження № 42018140000000294 від 01 жовтня 2018 року за фактом можливих неправомірних дій службових осіб ВП "Шахта "Червоноградська" за частиною першою статті 172 КК України.
Проте, вказані доводи колегією суддів Верховного Суду до уваги не беруться, оскільки у цій справі між сторонами виникли трудові правовідносини, а тому закриття вказаного кримінального провадження на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій не впливає.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.