Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 750/5195/19
провадження № 61-1342св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор Вороньківської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області Бєляєва Катерина Андріївна, акціонерне товариство "Альфа-Банк",
треті особи: Деснянська районна у місті Чернігові рада, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 жовтня 2019 року у складі судді Карапута Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Губар В. С., Скрипки А. А.,
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Вороньківської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області Бєляєвої К. А., акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуваним рішенням державного реєстратора Бєляєвої К. А. на підставі іпотечного договору від 30 липня 2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") та ОСОБА_1, право вимоги за яким відступлено публічному акціонерному товариству "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") (назву якого змінено на АТ"Альфа-Банк"), задоволено вимоги іпотекодержателя шляхом державної реєстрації за відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вказує, що спірна квартира є предметом іпотеки, якою забезпечено виконання кредитних зобов`язань в іноземній валюті, а тому відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" зазначене майно не може бути відчужене примусово без її згоди, відповідно реєстрація державним реєстратором права власності на це майно за відповідачем здійснена з порушенням вимог чинного законодавства.
Таким чином, просила суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Бєляєвої К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер; 46158343 від 26 березня 2019 року, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк", номер запису про право власності 30883547.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Бєляєвої К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер; 46158343 від 26 березня 2019 року, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, за АТ "Альфа-Банк", номер запису про право власності 30883547. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що з прийняттям державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк", фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" з огляду на те, що спірна квартира підпадає під дію цього Закону, оскільки виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, та використовується як місце постійного проживання позичальника, її сім`ї, та не перевищує 140 кв. м.
Крім того, державний реєстратор Беляєва К. А., у порушення статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прийняла оскаржуване рішення 26 березня 2019 року, при цьому фактично зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк" ще 22 березня 2019 року о 19:55 год, незважаючи на наявність заяви ОСОБА_1 від 15 березня 2019 року про заборону проведення реєстраційних дій протягом 10 робочих днів.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що: між позивачем та АТ "Альфа-Банк" укладено іпотечний договір, у якому міститься іпотечне застереження; іпотечне застереження погоджене сторонами, що підтверджується підписами сторін в іпотечному договорі, а також надання позивачем згоди на порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, визначене статтею 37 Закону України "Про іпотеку", що викладено в окремому пункті іпотечного договору; іпотечне застереження прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та укладення окремого договору законодавством і умовами іпотечного договору не вимагається; позивачем не спростовано презумцію чинності правочину - презумцію чинності іпотечного договору та іпотечного застереження, з огляду на те, що всі права та обов`язки, які з них випливають, підлягають обов`язковому виконанню сторонами.
Банк посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236а12, від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, про правомірність дій відповідача щодо реєстрації за банком права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки з огляду на те, що такий договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а тому він є належним правовстановлюючим документом. Аналогічна позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц (провадження № 61-1727св17), від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15 (провадження № К/9901/3238/18).
Крім того, правовідносини щодо реєстрації за відповідачем нерухомого майна, що раніше належало позивачу, не можуть підпадати під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки жодних дій з примусового стягнення майна позивача не проводилося (опис майна, оцінка майна в рамках виконавчого провадження), а перереєстрація майна на позивача здійснена на підставі договору іпотеки. Отже, висновок судів про відсутність згоди власника передчасний, оскільки згода позивача на перереєстрацію переданого в іпотеку майна у разі заборгованості за кредитом міститься в іпотечному договорі. Такий висновок, зроблений Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У березні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якому вони просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що банком не виконані умови договору в частині належного сповіщення боржника, а відповідно процедура реєстрації права власності на спірне майно була проведена з порушенням погодженого сторонами порядку та вимог чинного законодавства. Суд першої інстанції, об`єктивно оцінивши наявні докази у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що допущені порушення при реєстрації, є підставою для задоволення позову. Державним реєстратором, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, не враховано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Разом з тим, незалежно від наявності/відсутності в іпотечному договорі вказівки щодо застереження про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього в позасудовому порядку за іпотекодержателем - даний спосіб фактично є примусовим стягненням, що здійснений без згоди власника, а тому відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та в період його дії, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності заборонено. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачами не доведено, що даний спосіб звернення стягнення є добровільним.
При цьому, державним реєстратором у ході розгляду справи не надано матеріалів реєстраційної справи та будь-яких роз`яснень з приводу того, що прийняття оскаржуваного рішення і реєстрація права власності проводилася незважаючи на наявність раніше зареєстрованої заяви про заборону проведення реєстраційних дій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу № 750/5195/19 призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 30 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2402/0708/71-072.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки. Відповідно до пункту 2 указаного договору іпотекодавець ОСОБА_1 передає в іпотеку іпотекодержателю ВАТ "Сведбанк" належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому, ВАТ "Сведбанк" відступлено право вимоги за вказаним кредитним договором на користь ПАТ "Альфа-Банк", підстава - договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 15 червня 2012 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 листопада 2015 року у справі № 750/9000/15-ц за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 2402/0708/71-072, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 2402/0708/71-072, зокрема: заборгованість за кредитом 1 269 697,40 грн, за відсотками 39 887,34 грн, 2 000 грн пені, а всього 1 311 584,74 грн.
На підставі вказаного рішення суду видано виконавчий лист, який стягувачем був пред`явлений до виконання. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Палігіна О. П. від 19 листопада 2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 57730427.
18 грудня 2018 АТ "Альфа-Банк" направило ОСОБА_1 повідомлення з вимогою сплатити борг за кредитним договором, розмір якого станом на дату розрахунку 17 грудня 2018 року складав 96 446,66 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку дорівнювалю - 2 684 797 грн.
Одночасно банком було здійснено попередження про те, що в порядку статей 35, 36 Закону України "Про іпотеку", в разі невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку, АТ "Альфа-Банк" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Вороньківської сільської ради Бобровицького району, Чернігівської області Беляєвою К. А. за заявою АТ "Альфа-Банк" 26 березня 2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46158343, однак до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис 30883547 про право власності внесено 22 березня 2019 року о 19:55:44, згідно якого власником квартири АДРЕСА_1 стало АТ "Альфа-Банк".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Результат аналізу статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншій особі (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.
Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який набрав чинності 07 червня 2014 року (далі - Закон № 1304-VII), протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1).
Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Указаний закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.
Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Як установлено судами та вбачається з матеріалів справи загальна площа квартири АДРЕСА_1 у якій проживає позивач, її чоловік - ОСОБА_2 та двоє їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, мати позивача - ОСОБА_5, складає 83,5 кв. м. У позивача та членів її сім`ї іншого/альтернативного житла немає. У вказаній справі, майно, що є предметом іпотеки, вибуло з власності позивача без її згоди, як власника.
Отже, на спірну квартиру, яка не перевищує 140 кв. м, використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку", отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону № 1304-VII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20, а також у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2020 року № 524/10011/17 та від 02 грудня 2020 року у справі № 127/31897/18.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що за наслідками прийнятого державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом № 1304-VII.
За таких обставин, з урахуванням Закону № 1304-VII, у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем.
Крім того, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що державний реєстратор Беляєва К. А., в порушення статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прийняла оскаржуване рішення 26 березня 2019 року, при цьому фактично зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк" ще 22 березня 2019 року о 19:55:44 год, незважаючи на заяву ОСОБА_1 від 15 березня 2019 року про заборону проведення реєстраційних дій протягом 10 робочих днів.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2012 року у справі № 21-236а12, від 10 жовтня 2011 року у справі № 21-131а11, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-1388цс16, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц, від 31 січня 2018 року у справі № 910/6592/16, від 31 липня 2018 року у справі № 826/9658/15, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц колегією суддів не приймаються, оскільки згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) "[…] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду". В даному випадку, висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верхового Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц.
Доводи заявника про те, що у цій справі немає правових підстав для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є безпідставними, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Посилання касаційної скарги щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у разі доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.
На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо зазначеної вище квартири є обґрунтованими, однак позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права.
З урахуванням частини четвертої статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції приходить до висновку про зміну мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.