Постанова
Іменем України
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 755/6963/19
провадження 61-10262св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Денис Михайлович,
третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Геращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. (далі - Приватний нотаріус Щелков Д. М.), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири на АДРЕСА_1 .
16 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, на забезпечення виконання умов якого між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 16 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В.
13 лютого 2012 року між Приватним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги, зокрема, за договором іпотеки від 16 жовтня 2007 року.
18 квітня 2016 року приватний нотаріус Щелков Д. М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру на АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект".
Підставою виникнення права власності на квартиру вказано іпотечний договір від 16 жовтня 2007 року, виданий Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В.
Вказане рішення стосується реєстрації відповідачем права власності ТОВ "Кей-Колект" на квартиру, яка є об`єктом права власності позивача, а також реєстрації обтяжень майна позивача.
Також ОСОБА_1 вказує, що відповідачем було порушено норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки державний реєстратор мав встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Крім того зазначає, що порушено вимоги статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки позивачу не було надіслано вимогу про усунення порушень, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30?денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності.
Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Щелкова Д. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям реєстру), індексний номер 29381404 від 22 квітня 2016 року, про державну реєстрацію права власності на квартиру на АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект", на підставі якого приватний нотаріус Щелков Д. М. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 14287587 від 18 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект"; зобов`язати приватного нотаріуса Щелкова Д. М. скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 14287587 від 18 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" та відновити запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись з позовними вимогами до приватного нотаріуса Щелкова Д. М., позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації такого права за ним.
Також вказано, що зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені судом обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем та ТОВ "Кей-Колект" з приводу порушення прав позивача на квартиру внаслідок дій щодо реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" такого права.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо цього майна.
В постанові суду вказано, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ким є ТОВ "Кей-Колект", та до якого позивач не пред`явив жодних вимог, визначивши товариство як третю особу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі скаржник зазначає як на підставу касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України (щодо способів захисту цивільних прав та інтересів), пункт 1 статті 21 ЦК України (щодо визнання незаконним правового акта органу державної влади) без врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах: від 19 травня 2020 року у справі №644/3116/18, від 22 квітня 2019 року 826/7554/16, в яких зазначено, що підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 16 жовтня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, на забезпечення виконання умов якого між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 16 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А. В.
За умовами цього договору іпотекодавець передав в іпотеку банку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 61,50 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Також договором іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону № 898-IV.
13 лютого 2012 року між Приватним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги, зокрема, за договором іпотеки від 16 жовтня 2007 року № 67167.
Згідно з відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 вересня 2016 року державним реєстратором приватним нотаріусом Щелковим Д. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29381404 від 22 квітня 2016 року (підстава виникнення права власності - Договір іпотеки № 67167, серія та номер: 2850, виданий 16 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Кияшко А.В.) внесено запис до Державного реєстру речових прав № 14287587 про право власності ТОВ "Кей-Колект" на квартиру загальною площею 61,5 кв. м, житловою площею 40 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частини друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно").
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Відповідно до розділу 5 договору іпотеки від 16 жовтня 2007 року іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Як встановлено судами, ТОВ "Кей-Колект" набуло право вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_1 відповідно до договору факторингу від 13 лютого 2012 року, укладеного між ТОВ "Кей-Колект" та Приватним акціонерним товариством "УкрСиббанк".
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини виникли саме між ОСОБА_1 та ТОВ "Кей-Колект" з приводу порушення прав позивача на квартиру внаслідок дій щодо реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" такого права.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб`єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 823/235/16 (провадження № 11?404апп18) та від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 711/5575/18 (провадження № 61-10665св19).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що оскаржувані рішення судів не узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) щодо неможливості приватним нотаріусом вчиняти дії з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем без згоди власника, що є порушенням положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", проте такі доводи не заслуговують на увагу.
Слід зазначити, шо правовідносини у справі № 644/3116/18 та справі, яка розглядається, не є подібними, оскільки в справі № 644/3116/18 банк (іпотекодержатель) та приватний нотаріус є співвідповідачами, однак в даній справі ТОВ "Кей-Колект" (іпотекодержатель), особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності, має бути належним відповідачем, та до якої позивач не пред`явив жодних вимог, визначивши товариство як третю особу.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.