Постанова суду № 520/7712/16-ц від 28.04.2021 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 липня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством...

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 520/7712/16-ц

провадження № 61-2112св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, який є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк",

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 03 липня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ВАТ "ВіЕйБі Банк"), яке змінило назву на ПАТ "ВіЕйБі Банк", та відповідачем було укладено кредитний договір № 106/06ф, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 110 000 доларів США під 12,75 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 липня 2026 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 21 червня 2016 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 63 606,16 доларів США, що еквівалентно 1 584 358,59 грн, та 172 862,40 грн, з яких: 33 550,87 доларів США - тіло кредиту, 32 055,29 доларів США - проценти, 172 862,40 грн - неустойка. Враховуючи викладене, ПАТ "ВіЕйБі Банк" просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 1 757 220,99 грн.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2016 року позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2006 року № 106/06ф в розмірі 1 757 220,99 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження в цій справі задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження за виконавчими листами № 520/7712/16-ц, виданими 24 квітня 2017 року Київським районним судом міста Одеси, зі стягувача ПАТ "ВіЕйБі Банк" на стягувача ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 05 липня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2016 року та призначено справу за позовом ОСОБА_1 як правонаступника ПАТ "ВіЕйБі Банк" до судового розгляду.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 здійснила останній платіж в рахунок погашення кредитної заборгованості 29 липня 2010 року. Пунктом 3.2.3 кредитного договору передбачено право кредитора вимагати дострокового погашення кредиту в повному обсязі у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків, а пунктом 2.3 - обов`язок позичальника зі сплати кредиту та відсотків щомісяця, не пізніше останнього робочого дня місяця.Отже, умовами кредитного договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями, як і встановлено строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору. Згідно зі статтею 253, частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 01 вересня 2010 року, оскільки відповідач повинна була не пізніше 31 серпня 2010 року сплатити відсотки за користування кредитом. Відповідно, саме після чергової несплати позичальником відсотків у передбачений договором строк у кредитора згідно з пунктом 3.2.3 договору виникло право на пред`явлення позову про дострокове виконання відповідачем зобов`язання в цілому чи в окремій частині. Оскільки трирічна позовна давність спливла 01 вересня 2013 року та, враховуючи, що банк звернувся до суду з цим позовом лише 04 липня 2016 року, то наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим безпідставно відмовили в задоволенні всіх позовних вимог через сплив позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що "якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу". При цьому суди залишили поза увагою те, що кредитор не направляв позичальнику вимогу про дострокове виконання зобов`язання. Крім того, скасовуючи заочне рішення Київського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2016 року більш ніж через 1,5 роки після його ухвалення, місцевий суд порушив приписи статті 288 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), адже, будучи належним чином сповіщеною про розгляд справи, відповідач не надала жодного доказу, який би мав істотне значення для правильного вирішення спору. Підстав для застосування позовної давності взагалі не було, оскільки під час розгляду справи № 520/12266/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки за тим самим кредитом сторона відповідача частково визнавала заборгованість за процентами та заявляла клопотання про призначення судово-економічної експертизи з метою встановлення реальної суми боргу.

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду нотаріально посвідчену заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме - про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь: прострочених процентів за користування кредитом за період з 01 вересня 2015 року до 21 червня 2016 року - в розмірі 3 517,26 доларів США; пені за прострочення щомісячного платежу за період з 01 вересня 2015 року до 21 червня 2016 року - в розмірі 156 830,48 грн; прострочених процентів за користування кредитом за період з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року - в розмірі 8 686,19 доларів США; щомісячних платежів з погашення основного боргу ("тіла кредиту") за період з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року - в розмірі 2 313,73 доларів США.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, та враховуючи, що частина процентів за користування кредитом у 2016 році та пеня за 2016 рік були нараховані після пред`явлення банком позову в межах справи № 520/12266/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки за тим самим кредитом, він вважає за необхідне відмовитися від вказаної частини позовних вимог. Крім того, до вимог про стягнення щомісячних платежів за кредитом за період з вересня 2010 року до серпня 2012 року в розмірі 10 999,92 доларів США підлягає застосуванню позовна давність. Інші заявлені позовні вимоги в загальній сумі 43 320,05 доларів США, з яких: 30 308,60 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 13 011,45 доларів США - за процентами за період з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2015 року, а також вимоги зі стягнення пені за прострочення платежу за період з 01 липня 2015 року по 01 вересня 2015 року в сумі 16 031,92 грн він підтримує в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.

27 березня 2020 року справа № 738/464/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на його користь: прострочених процентів за користування кредитом за період з 01 вересня 2015 року до 21 червня 2016 року - в розмірі 3 517,26 доларів США; пені за прострочення щомісячного платежу за період з 01 вересня 2015 року до 21 червня 2016 року - в розмірі 156 830,48 грн; прострочених процентів за користування кредитом за період з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року - в розмірі 8 686,19 доларів США; щомісячних платежів з погашення основного боргу ("тіла кредиту") за період з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року - в розмірі 2 313,73 доларів США. Визнано нечинними рішення Київського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь: прострочених процентів за користування кредитом за період з 01 вересня 2015 року до 21 червня 2016 року - в розмірі 3 517,26 доларів США; пені за прострочення щомісячного платежу за період з 01 вересня 2015 року до 21 червня 2016 року - в розмірі 156 830,48 грн; прострочених процентів за користування кредитом за період з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року - в розмірі 8 686,19 доларів США; щомісячних платежів з погашення основного боргу ("тіла кредиту") за період з 01 вересня 2010 року до 31 серпня 2012 року - в розмірі 2 313,73 доларів США. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині вирішення вищевказаних позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550, частин першої, другої статті 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 03 липня 2006 року між ВАТ "ВіЕйБі Банк", яке змінило назву на ПАТ "ВіЕйБі Банк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 106/06ф, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 110 000 доларів США на придбання будинку під 12,75 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 липня 2026 року.

Згідно з пунктом 2.3 кредитного договору повернення кредиту буде здійснюватися у готівковій формі на відкритий позичковий рахунок за платіжним дорученням згідно з таким графіком: щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця з серпня 2006 року по червень 2026 року в розмірі по 460 доларів США; не пізніше 02 липня 2026 року - 60 доларів США.

Пунктом 2.4.4 кредитного договору передбачено, що фактично розраховані проценти за поточний календарний місяць позичальник сплачує на рахунок № НОМЕР_1 щомісячно в доларах США, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, починаючи з липня 2006 року.

Згідно з пунктами 3.2.3, 3.2.5 кредитного договору кредитодавець має право: у разі несвоєчасного погашення кредиту та/або процентів вимагати дострокового погашення кредиту в повному обсязі, сплати процентів за його користування та сплати відповідних штрафних санкцій; звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання позичальником будь-яких зобов`язань з повернення кредиту і сплати процентів.

Пунктами 4.2, 4.3 кредитного договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної в пункті 1.3.1 цього договору, за кожен день прострочення виконання, за реквізитами, зазначеними кредитодавцем. У разі порушення позичальником вимог пунктів 3.3.3-3.3.7, 5.2 цього договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 5 процентів від суми кредиту, визначеної в пункті 1.1.1 цього договору, за кожний випадок порушення за реквізитами, зазначеними кредитодавцем.

Відповідач тривалий час виконувала свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів. Останній платіж на погашення кредитної заборгованості позичальник здійснила 29 липня 2010 року.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 21 червня 2016 року в ОСОБА_2 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 63 606,16 доларів США, що еквівалентно 1 584 358,59 грн, та 172 862,40 грн, з яких: 33 550,87 доларів США - тіло кредиту, 32 055,29 доларів США - проценти, 172 862,40 грн - неустойка.

Заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 06 грудня 2016 року, ухваленим в цій справі, позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕйБі Банк" заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2006 року № 106/06ф в розмірі 1 757 220,99 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

02 лютого 2018 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк", від імені якого діяла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Славкіна М. А., та ОСОБА_1, з урахуванням визнання останнього переможцем електронних торгів з придбання майна неплатоспроможного банку (протокол електронного аукціону від 10 січня 2018 року № UA-EA-2017-12-27-000002-b), було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 7063, за яким права вимоги за кредитним договором від 03 липня 2006 року № 106/06фвідступлені ОСОБА_1 .

У додаткових поясненнях до заяви про перегляд заочного рішення та в окремій заяві від 04 вересня 2018 року сторона відповідача просила застосувати позовну давність до пред`явлених їй позовних вимог.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

................

Перейти до повного тексту