Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 128/571/15-ц
провадження № 61-5228св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Марчук В. С., Матківської М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, після смерті якої залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . 29 січня 2014 року він звернувся до Вінницької районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері, однак 04 лютого 2015 року отримав відповідь, що 10 лютого 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт на все своє майно і до спадкоємців за заповітом він не входить. В подальшому йому стало відомо, що заповіт було складено на його сестру ОСОБА_2 . Він постійно допомагав та утримував свою матір, яка в останні роки життя страждала на захворювання мозку, пов`язане з похилим віком (старечий маразм - senile marasmus), що зумовило втрату нею здатності усвідомлювати значення своїх дій. За життя мати не була визнана недієздатною, однак на час вчинення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, в неї не було жодних підстав, причин, мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь ОСОБА_2 та усувати його від спадщини. Крім того, ОСОБА_2 не приймала активної участі в утриманні та наданні матеріальної допомоги матері в останні роки її життя, за винятком пів року до смерті, а тому мати фактично не мала підстав для оформлення на неї заповіту. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, вчинений 10 лютого 2014 року його матір`ю ОСОБА_3 на користь його сестри ОСОБА_2 .
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2019 року у складі судді Бондаренко О. І. позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, вчинений ОСОБА_3 10 лютого 2014 року на користь ОСОБА_2, посвідчений секретарем Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області та зареєстрований в реєстрі за № 44. Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати в цій справі. Встановлено ОСОБА_1 строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_3, будучи дієздатною, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на час вчинення заповіту на користь ОСОБА_2, а дійсність заповіту порушує цивільні права та інтереси позивача як спадкоємця. При цьому суд взяв до уваги як доказ висновок судово-психіатричного експерта № 6, складений 08 червня 2018 року експертами Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України Ревенюком О. А. та Каніщевим А. В. за результатами проведеної повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, яким підтверджено, що на момент складання заповіту 10 лютого 2014 року ОСОБА_3 виявляла тяжкий психічний розлад у формі мультиінфарктної деменції, за своїм психічним станом була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
06 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Куций Р. А. звернувся до суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати, які поніс позивач, а саме: судовий збірв розмірі 343,60 грн, сплачений за подання до суду позовної заяви; судовий збірв розмірі 121,80 грн, сплачений за подання до суду заяви про забезпечення доказів; витрати, пов`язані з проведенням експертизи, в розмірі 3 335 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500 грн.
Додатковим рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Куцого Р. А. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 365,40 грн та витрати, понесені на оплату послуг експерта, в розмірі 3 335 грн, а всього - 3 700,40 грн. В задоволенні вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 243,60 грн за подання до суду позовної заяви та зі сплати судового зборув розмірі 121,80 грн за подання до суду заяви про забезпечення доказів. Також під час розгляду цієї справи судом було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, за проведенням якої позивач ОСОБА_1 сплатив 3 335 грн, що підтверджується рахунком експертної установи та квитанцією про сплату. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю, то зазначені судові витрати необхідно стягнути з відповідача на користь позивача. При цьому надана заявником до суду квитанція від 03 грудня 2019 року про сплату позивачем адвокату Куцому Р. А. гонорару в розмірі 15 500 грн за надання професійної правничої допомоги у справі № 128/571/15-ц, а також акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката від 03 грудня 2019 року не є фінансовими документами і не відповідають вимогам Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13. Тому вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Куций Р. А. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача такі витрати в розмірі 15 500 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куцого Р. А. задоволено. Додаткове рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 грудня 2019 року скасовано в частині відмови у стягненні судових витрат за надання професійної правничої допомоги і ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 15 500 грн. В іншій частині додаткове рішення місцевого суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що надані представником ОСОБА_1 - адвокатом Куцим Р. А. угода з адвокатом на правову допомогу від 25 березня 2015 року, акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката від 03 грудня 2019 року та квитанція від 03 грудня 2019 року про сплату ОСОБА_1 адвокату Куцому Р. А. гонорару в розмірі 15 500 грн є належними та допустимими доказами, що підтверджують виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги. Висновок суду першої інстанції про те, що зазначена квитанція не може бути належним доказом сплати коштів ОСОБА_1 адвокату Куцому Р. А., оскільки її оформлення не відповідає вимогам до розрахункових документів, є помилковим. Враховуючи характер спірних відносин, ступінь складності справи, час, витрачений адвокатом на надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 15 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
16 березня 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що в акті про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката від 03 грудня 2019 року не зазначено конкретних послуг, дати їх надання, витраченого часу та їх вартості, а квитанція від 03 грудня 2019 року про сплату коштів за надані послуги не містить підпису адвоката. Крім того, визначена позивачем та адвокатом Куцим Р. А. вартість наданих послуг є завищеною, явно не відповідає критеріям співмірності складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), є занадто обтяжливою для неї та складає більше половини її річної пенсії, яка є єдиним джерелом її доходів. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_2 зазначила, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 752/4513/17, від 29 січня 2020 року у справі № 755/15364/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18. На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_2 зазначила, що предметом позову в цій справі є оскарження заповіту, тобто справа стосується спадкування та підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, однак апеляційний суд провів розгляд цієї справи в порядку письмового провадження без виклику сторін.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області та зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження.
10 квітня 2020 року справа № 128/571/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої, пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.
Частинами першою, третьою статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року закінчено проведення підготовчих дій, пов`язаних з призначенням справи до апеляційного розгляду, та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому суд виходив з того, що заявник ставить питання про стягнення 15 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, тому апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку, передбаченому частиною першою статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Листами Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року копії вищевказаної ухвали було направлено особам, які беруть участь у справі.
У вступній частині постанови Вінницького апеляційного суду від 28 лютого 2020 року вказано про те, що справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (пункт 1 частини другої статті 223 ЦПК України).
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої стаття 43 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.