Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 707/2-1006/2011
провадження № 61-5425св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Виконавчий комітет Мукачівської міської ради,
особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельника Павла Петровича на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Готри Т. Ю., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, щойого матері ОСОБА_3 та дядькові ОСОБА_4 було дозволено перебудову житлового будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з його аварійністю. Провівши перебудову, мати та дядько не зареєстрували будинок у встановленому законом порядку. Після смерті матері та дядька він звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, однак отримав відмову, мотивовану тим, що право власності на будинок не зареєстровано. Він постійно користується зазначеним будинком, доглядає за ним та несе витрати на його утримання. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року у складі судді Куропятник О. М. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що технічний паспорт на житловий дім індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1 було видано на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу із ОСОБА_5 ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_6 . Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших спадкоємців, крім ОСОБА_1, в неї немає, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_1 від 19 листопада 1992 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 серії НОМЕР_2 від 02 липня 2002 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 02 липня 2002 року, свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 (інший син ОСОБА_6 ) серії НОМЕР_4 від 06 травня 2010 року. Тому з врахуванням положень статей 328, 392, 1261, 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд дійшов висновку, що позов доведено й обґрунтовано належним чином.
08 червня 2019 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 був її син ОСОБА_8, який прийняв спадщину на підставі частини першої статті 549 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (далі - ЦК Української РСР) шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном. ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, його спадкоємцями були діти - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 . Таким чином, ОСОБА_2, яка була неповнолітньою на день смерті свого батька та на час ухвалення рішення судом першої інстанції, має майнові інтереси щодо спірного домоволодіння, а відтак саме вона в особі її законних представників або представників органу опіки та піклування, а не виконавчий комітет Мукачівської міської ради, мала бути відповідачем в цій справі. ОСОБА_2 до участі у справі не залучалася, а оскаржуваним рішенням порушено її законні права на спадкування частини спірного майна. Таким чином, позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача, що є безумовною підставою для відмови в його задоволенні. При цьому апеляційний суд не має повноважень на залучення до розгляду справи співвідповідачів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
17 березня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити без змін рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Мельник П. П. зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 12 липня 2017 року у справі № 6-2458цс16, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-577цс17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 367/2271/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16 та постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 754/9100/14-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 916/3188/16. При цьому апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття ОСОБА_2 та/або її батьком ОСОБА_8 спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_4, зокрема шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. На день смерті ОСОБА_8 його донька ОСОБА_9 досягла чотирнадцяти років, тому відповідно до частини третьої статті 1269 ЦК Українимала право подати заяву про прийняття спадщини або звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, якщо вона проживала разом із спадкодавцем. Оскільки рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року не порушені права ОСОБА_2, то апеляційний суд незаконно відмовив у закритті апеляційного провадження. Також апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на подання апеляційної скарги, не з`ясував, які дії вона вчиняла протягом більше 6 років (з часту досягнення повноліття, а відтак повної цивільної дієздатності, тобто з 04 січня 2013 року по 07 червня 2019 року) для встановлення підстав набутого права власності на будинок АДРЕСА_1 . Більше того, у заяві про ознайомлення з матеріалами справи від 23 травня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. стверджувала, що про рішення суду їм стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, однак такий документ до суду не надано і апеляційний суд не вимагав його надання, а виходив з того, що ОСОБА_2 дізналася про вказане рішення суду після його отримання. Апеляційна скарга ОСОБА_2 не відповідала вимогам частини другої статті 356 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки в ній не зазначено реєстраційних номерів облікових карток платників податків (для фізичних осіб). Крім того, представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. не мала процесуальної дієздатності на підписання апеляційної скарги, оскільки вона надала копію, а не оригінал ордера серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року, і вказаний ордер не передбачає представництва інтересів ОСОБА_2 в Закарпатському апеляційному суді, а виданий для представництва інтересів у судових органах України, органах державної влади та місцевого самоврядування. Також представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. подала до апеляційного суду письмові пояснення, до яких були додані письмові докази, у прийнятті яких апеляційний суд зобов`язаний був відмовити відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України.
У квітні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар Н. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач ОСОБА_1 звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 або доказів прийняття ним спадщини чи проживання разом із ОСОБА_6 на день її смерті. ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті свого батька ОСОБА_8, який, у свою чергу, був спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 . Тому рішенням суду першої інстанції порушуються права ОСОБА_2, і апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача. Документи, які підтверджують повноваження адвоката, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала задовго до винесення та оприлюднення постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, на яку посилається представник позивача. В ордері серії ЗР № 46381 від 14 травня 2019 року чітко зазначено повноваження адвоката для представництва інтересів ОСОБА_2 в судових органах України, таке формулювання назви органу в ордері є належним, давало адвокату право подати апеляційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року і не є підставою для повернення апеляційної скарги. ОСОБА_2 не пропустила строк на апеляційне оскарження, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями про те, коли вона отримала рішення суду, коли отримала відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з якого часу починається строк на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
28 квітня 2020 року справа № 707/2-1006/2011 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що за повідомленням Комунального підприємства "Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 24 листопада 2010 року № 2099 згідно з рішенням Мукачівського виконавчого комітету від 12 червня 1964 року № 186 "Про індивідуальне будівництво та відведення земельних ділянок під будівництво" ОСОБА_10 та ОСОБА_4 дозволено перебудову житлового будинку АДРЕСА_1 у зв`язку з аварійністю будови.
Технічний паспорт на житловий дім індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1, інвентарний номер 2018, реєстровий номер 2042, було видано на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
За свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 від 12 серпня 1967 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 .
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 від 07 грудня 1971 року, свідоцтвом про одруження ОСОБА_5 та ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 від 12 серпня 1967 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін (доповнень) від 01 грудня 2010 року № 00006873048.
За свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 15 вересня 1997 року ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з пунктом 4, абзацом першим пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
З огляду на викладене спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 регулюються нормами ЦК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
За змістом статті 525 ЦК Української РСРчасом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були її сини ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_8 (батько ОСОБА_2 ).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер, а його спадкоємцями були діти - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Тобто ОСОБА_2 була неповнолітньою на день смерті її батька ОСОБА_8 .
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1217 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу, якими передбачено, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з частиною третьою статті 1269 ЦК України особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.
Абзацом п`ятим пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК України, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.
В цій справі ОСОБА_1 пред`явив позов до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради, клопотань про заміну цього відповідача належним чи про залучення до участі у справі ОСОБА_2 не заявляв.
Згідно зі статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а саме те, що ОСОБА_8 був спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, а спадкоємцем після ОСОБА_8 - його неповнолітня донька ОСОБА_2, яка не була залучена до участі у справі, однак рішенням місцевого суду порушено її законні права на спадкування частини спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.
Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2011 року не порушені права ОСОБА_2 і апеляційний суд незаконно відмовив у закритті апеляційного провадження, є неспроможними, оскільки ОСОБА_2 була неповнолітньою на день смерті її батька ОСОБА_8, а відтак вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України, і до неї перейшли всі права та обов`язки спадкодавця (стаття 1216 ЦК України).
В постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, на яку послався заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підст