Постанова
Іменем України
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 523/16385/17
провадження № 61-929св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Одеська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, у складі судді Сувертак І. В., від 10 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А., від 14 грудня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання права власності
в порядку спадкування за законом.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4, після смерті якої залишилось спадкове майно, кооперативна квартира АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала померлій як члену житлово-будівельного кооперативу "Ленінський - 22", пай за квартиру був виплачений нею повністю в 1986 році у розмірі 5 553, 03 рублів.
Позивач зазначав, що ОСОБА_4 за життя заповіту не склала. Спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину у встановлений законом строк є він та його батько - ОСОБА_5 . Спадкоємці постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і фактично вступили у володіння і управління спадковим майном. Згідно виписки з протоколу зборів ЖБК "Ленінський - 22" від 20 травня 2000 року, ОСОБА_5 було прийнято в члени кооперативу та переведено особистий рахунок та паєнакопичення на його ім`я у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача - його дружини ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, заповіту за життя не склав.
Позивач вказував, що звернувся до державного нотаріуса Восьмої одеської державної нотаріальної контори Кулакової Л. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька як спадкоємець першої черги та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом 04 липня 2008 року, спадкова справа № 854/2008, реєстр 2-1673, на спадкову масу, що складається з легкового автомобілю марки Форд Таунас, 1981 року випуску. Пізніше він звернувся до цього ж нотаріуса для одержання свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1, однак йому було відмовлено з причин відсутності правовстановлюючих документів на зазначену квартиру та рекомендовано звернутися до суду.
ОСОБА_1 стверджував, що за життя його мати та батько не отримали у встановленому законом порядку свідоцтво про право власності на житло, у зв`язку з чим він не може отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру, яка є кооперативною та за яку ОСОБА_4 сплатила повністю свій пайовий внесок у 1986 році.
Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування
за законом після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, на квартиру АДРЕСА_1, яка в цілому складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 45, 22 кв. м, ванної, санвузла, кухні, коридору, загальною площею 62, 37 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за життя мати позивача, а потім батько не отримали у встановленому законом порядку свідоцтво про право власності на житло, у зв`язку з чим позивач не може отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру. Спірна квартира є кооперативною, за життя мати позивача сплатила повністю свій пайовий внесок у 1986 році. Позивач у встановлений законом строк звернувся до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, надав докази того, що він є спадкоємцем за законом, однак у нього відсутні умови для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Приймаючи до уваги те, що визнання права власності на спадкове майно є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, районний суд виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення, оскільки відсутність державної реєстрації права власності спадкодавця на нерухоме майно унеможливлює оформлення спадкоємцем спадкових прав у нотаріальному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсутність державної реєстрації права власності спадкодавця на нерухоме майно унеможливлює оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач всупереч вимогам закону після спливу строку на вступ у спадщину звернувся до нотаріальної контори із заявою про відкриття спадкової справи та отримав свідоцтво про спадщину, хоча фактично не прийняв спадщину, визнанні апеляційним судом безпідставними, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи та положеннями закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14 січня 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року
і направити справу до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив порушення судами норм процесуального права, вказавши
у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження доказів (допит свідків),
які мають значення для правильного вирішення справи, а справу розглянуто за відсутності учасників справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що спадкодавець ОСОБА_5 є його дідом. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на спадкове майно, квартиру АДРЕСА_1, у якій зареєстрований його батько - ОСОБА_1, але з 1994 року (з моменту створення сім`ї) він проживав за іншою адресою: квартира АДРЕСА_2 . Заявник стверджує, що у спірній квартирі на момент смерті діда - ОСОБА_5 проживав та продовжує проживати із своєю сім`єю саме він, фактично вступивши у володіння та розпорядження спадковим майном. Також заявник посилається на те, що його батько - позивач у справі, за відсутності правових підстав, отримав свідоцтво про право на спадщину, хоча фактично спадщину не прийняв. Заявник також наголошує на тому, що він від спадщини після смерті діда не відмовлявся, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, оскільки вважає, що фактично прийняв спадщину. Також вказує на проведення розгляду справи без участі учасників справи, безпідставне відхилення судом клопотання про допит свідків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Позивач стверджує, що ним було надано докази в обґрунтування своїх вимог, яким надана належна оцінка судами попередніх інстанцій. У ОСОБА_2 на протязі тривалого розгляду справи (з листопада 2017 року по жовтень 2019 року) було достатньо часу для подання заяв і клопотань, однак останнім не було вчинено відповідних процесуальних дій на спростування заявлених позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно: кооперативна квартира АДРЕСА_1 .
Вказана квартира належала ОСОБА_4 як члену житлово-будівельного кооперативу "Ленінський - 22", пай за квартиру був виплачений нею повністю в 1986 році у розмірі 5 553, 03 рублів.
ОСОБА_4 за життя заповіту не склала. Спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину у встановлений законом строк, є її син - ОСОБА_1 та його батько, чоловік спадкодавця - ОСОБА_5 .
Родинні відносини підтверджуються свідоцтвом про шлюб від 05 вересня 1957 року, актовий запис № 3015 та свідоцтвом про народження від 20 травня 1959 року, актовий запис № 547.
Батько позивача ОСОБА_5 та позивач постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і фактично вступили у володіння і управління спадковим майном.
Згідно виписки з протоколу зборів ЖБК "Ленінський - 22" від 20 травня 2000 року ОСОБА_5 було прийнято в члени кооперативу та переведено особистий рахунок та паєнакопичення на його ім`я у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача, його дружини ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
ОСОБА_5 за життя заповіту не склав.
ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Восьмої одеської державної нотаріальної контори Кулакової Л. М. з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, як спадкоємець першої черги, та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом 04 липня 2008 року, спадкова справа № 854/2008, реєстр 2-1673, на спадкову масу, що складається з легкового автомобіля марки Форд Таунас, 1981 року випуску. В подальшому позивач звернувся до цього ж нотаріуса для одержання свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин відсутності правовстановлюючих документів на зазначену квартиру та рекомендовано звернутися до суду.
Також судами встановлено, що за життя мати позивача ОСОБА_4, а потім батько ОСОБА_5 не отримали у встановленому законом порядку свідоцтво про право власності на житло, у зв`язку з чим позивач не міг отримати в державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, яка є кооперативною.
Відповідно до довідки ЖБК "Ленінський - 22" від 12 жовтня 2017 року № 36, померла ОСОБА_4 сплатила повністю свій пайовий внесок за квартиру у 1986 році. Також зазначено, що квартира в цілому складається з трьох кімнат, житловою площею 45, 22 кв. м, ванної, санвузла, кухні, коридору, загальною площею 62, 37 кв. м.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частинами першою та третьою статті 15 Закону України "Про власність" (який набрав чинності 15 квітня 1991 року) визначено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Як встановили суди, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 як члену житлово-будівельного кооперативу "Ленінський - 22", пай за квартиру був виплачений нею повністю в 1986 році у розмірі 5 553, 03 рублів.
Якщо спадкодавець вніс повністю пайовий внесок за квартиру у житлово-будівельному кооперативі, то до складу спадщини включається відповідно квартира, в рахунок вартості якої був внесений пайовий внесок.
ОСОБА_5 20 травня 2000 року було прийнято в члени ЖБК "Ленінський - 22" та переведено особистий рахунок та паєнакопичення на його ім`я у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача, його дружини ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 рокуправила Книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" вказано, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.
Згідно з положеннями статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Статтею 525 ЦК Української РСРвизначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя заповіту не склала. Спадкоємцями першої черги за законом, які прийняли спадщину у встановлений законом строк (вступили в управління та володіння квартирою, були зареєстровані в ній) є її син - ОСОБА_1 та чоловік - ОСОБА_5 . Доказів протилежного матеріали справи не містять.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, за життя заповіту не склав.
Позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом 04 липня 2008 року після смерті ОСОБА_5 на легковий автомобіль марки Форд Таунас, 1981 року випуску. У видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1, йому було відмовлено з причин відсутності правовстановлюючих документів на зазначену квартиру.
За наявності перешкод для отримання свідоцтва про право на спадщину, наявності спору про право на нерухоме майно, спадкоємець може звернутись до суду з вимогами про визнання права власності на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За положеннями статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом право на спадкування одержують спадкоємці за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Позивач є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_6 .
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
У відповідності до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтовано висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки позивач, як спадкоємець першої черги після смерті своїх батьків, фактично прийняв спадщину, однак державним нотаріусом Четвертої одеської нотаріальної контори 01 серпня 2017 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про права на спадкове майно (квартиру АДРЕСА_1 ) з причин відсутності правовстановлюючих документів на квартиру та рекомендовано звернутися до суду.
Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, а аргументи заявника про те, що позивач неправомірно отримав свідоцтво про право на спадщину, визнанні судами необґрунтованими, оскільки встановлено, що позивач фактично прийняв спадщину, а підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії щодо оформлення спадкових прав на спірну квартиру слугувала відсутність правовстановлюючих документів.
Судами встановлено, що заявник є внуком спадкодавця, однак останнім не надано доказів того, що він набув право на спадкування спірної квартири за законом (статті 1265, 1266 ЦК України). Та обставина, що заявник проживає у спірній квартирі, не позбавляє права спадкоємця за законом першої черги на прийняття спадщини та оформлення спадкових прав, зокрема шляхом пред`явлення цього позову.
Щодо доводів заявника про те, що при вирішенні справи судом першої інстанції було необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження доказів (допит свідків), а також те, що апеляційний суд проігнорував клопотання про дослідження доказів і слухання справи за участю сторін слід зазначити наступне.
Позивач звернувся до суду із цим позовом у листопаді 2017 року. Представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до суду першої інстанції подано клопотання про залучення ОСОБА_2 до участі у справі у якості третьої особи, без самостійних вимог. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2018 року зазначене клопотання було задоволено.
03 вересня 2018 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було порушено клопотання про виклик у судове засідання свідків. У поданому клопотанні заявник зазначив, що участь свідків у судовому засіданні забезпечить самостійно. У протокольній ухвалі Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2018 року зафіксовано, що позивач проти залучення до участі у справі свідків не заперечує. У зв`язку із зазначеним судом першої інстанції оголошено перерву (а. с. 106, 107). У відповідності до протоколу судового засідання, яке відбулося 10 грудня 2018 року, у зв`язку із першою неявкою відповідача у судове засідання оголошено перерву до 20 лютого 2019 року (а. с. 133). 20 лютого 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю у іншому судовому процесі (апеляція на запобіжний захід) без зазначення номеру справи, а також доказів того, що така справа розглядається саме 20 лютого 2019 року. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2019 року підготовче засідання закрито та призначено судовий розгляд по суті спору. 17 квітня 2019 року та 07 серпня 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 порушувалися клопотання про відкладення розгляду справи. 10 жовтня 2019 року Суворовським районним судом м. Одеси винесено рішення у цій справі по суті спору.
Із урахуванням зазначеного, враховуючи процесуальну поведінку ОСОБА_2, а також його представника - Тонкошкура І. В., тривалий час розгляду справи з моменту вступу ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, слід дійти висновку, що у останнього, а також його представника не було об`єктивних перешкод для подання доказів, а також забезпечення участі у справі свідків у відповідності до порушеного клопотання.
ЖБК "Ленінський - 22" та сестра позивача про порушення їхніх прав не заявляли, судові рішення не оскаржували.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду