Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 466/990/17
провадження № 61-21054св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07 грудня 2017 року в складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на облаштований балкон консольного типу площею 1, 6 кв.м для квартири АДРЕСА_1, загальною площею 22, 5 кв.м, житловою 11, 6 кв.м.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 травня 2009 року він є власником квартири АДРЕСА_1 . З метою покращення житлових умов ним було замовлено проект облаштування балкону консольного типу в зазначеній квартирі. Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 05 червня 2012 року № 380 йому дозволено влаштувати консольний балкон розмірами 5, 0 х 1, 2 м для квартири без засклення згідно з поданим проектом.
На підставі вказаних документів ним було влаштовано консольний балкон. Для оформлення права власності на цей балкон, він звернувся до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, однак йому було відмовлено у вчиненні цих дій, у зв`язку з тим, що облаштований ним балкон не відповідає погодженому проекту.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 07 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в задоволення позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що балкон є складовою частиною квартири, а тому правових підстав для визнання права власності на балкон, як на окремий об`єкт, немає.
Окрім цього, апеляційний суд зазначив, що будівництво спірного балкону проведено позивачем з відхиленням від проектної документації, що стало підставою для відмови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради у затвердженні висновку про відповідність влаштованого балкону проектній документації та в подальшому повернення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю міста Львова на доопрацювання поданої ним декларації про готовність до експлуатації об`єкта. Вважаючи такі дії Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю міста Львова незаконними, позивач їх у встановленому законом порядку не оскаржував.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи містяться технічні висновки про відповідність збудованого ним балкону всім існуючим нормам та вимогам закону, а також акт і довідка ЛКП "Рясне 402" про те, що ніхто із мешканців будинку не має претензій до його балкону, балкон має гарний зовнішній вигляд та є невеликих розмірів.
Зазначає, що облаштування балкону не пов`язане з використанням земельної ділянки, підпадає під ознаки перепланування, тому при вирішенні таких спорів слід керуватися нормами статті 383 ЦК України.
Проте, суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, не надали належної оцінки доказам у справі, внаслідок чого безпідставно відмовили в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
11 грудня 2019 року справа № 466/990/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Установлено, щопозивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 20, 9 кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 21 травня 2009 року.
На підставі заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на влаштування балкону, 19 червня 2012 року Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради видано розпорядження про надання дозволу на влаштування консольного балкону в квартирі АДРЕСА_1 .
Листом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні висновку про відповідність влаштованого балкону затвердженій проектній документації, у зв`язку із необхідністю привести балкон у відповідність до погодженого проекту.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові листом від 07 грудня 2016 року повернуто ОСОБА_1 на доопрацювання декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, та вказано про виявлені недоліки. Окрім того, позивача додатково поінформовано про те, що розпорядження органу місцевого самоврядування про надання дозволу на влаштування консольного балкону не є дозвільним документом, який дає право на початок виконання будівельних робіт. Також ОСОБА_1 роз`яснено, що після усунення недоліків, які стали підставою для повернення декларації, він може повторно звернутись до Інспекції для реєстрації декларації.