Постанова
Іменем України
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 405/500/18
провадження № 61-14498св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року у складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р. та за касаційною скаргою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути за рахунок держави через Державну казначейську службу України (далі - ДКСУ) шкоду в розмірі 2 250 000,00 грн, 47,10 грн, 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до відповідальності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 24 липня 2015 року Ленінський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області відкрив виконавчі провадження з виконання рішення Кіровоградського апеляційного суду від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц, які в подальшому були направлені на виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. На його переконання, жодної предметної дії з примусового виконання рішення суду не відбулося, майно з незаконною добудовою було перепродано, через що йому довелось неодноразово звертатись до органів державної виконавчої служби, суду, у зв`язку з чим він зазнав стійкого психічного напруження, хронічного перенавантаження та втрат життєвих сил, пригніченості, недомагання, втомленості, фізичного болю, глибокого відчуття несправедливості, хвилювання, розладу душевного здоров`я, погіршенням стосунків із сином та оточуючими Вважає, що йому завдано шкоди, а саме в розмірі 2 250 000,00 грн - як негативний для нього наслідок незаконної поведінки державного виконавця, що призвело до уникнення примусового виконання, перепродажу боржниками майна, що створило умови неможливості відновлення становища, спричинило втрату робочого приміщення, його знецінення; 47,10 грн - як шкода, завдана внаслідок неправомірної поведінки державного виконавця, що призвело до вимушених витрат під час комунікації з органом державної виконавчої служби, який не вчиняв жодних дій з організації примусового виконання, створював обставини витрачання коштів; 3 000 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, яку обґрунтовував практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо усунення статусу жертви порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), довго тривалість, численністю і виснажливістю процедур захисту, які обумовлені неправомірною поведінкою службовців державної виконавчої служби, втратою майнових активів, триваючим втручанням в його психологічний стан. Просив стягнути зазначену шкоду та постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби та направити її органам до повноважень яких належить притягнення таких осіб до відповідальності. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 24 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх порушених прав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунка ДКСУ на користь ОСОБА_1 в розмірі 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення місцевого суду залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який позивач посилається як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. У зв`язку з цим апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту в частині відшкодування майнової шкоди. Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у процесі виконання судового рішення про зобов`язання вчинити дії, то наявні усі складові цивільно-правової відповідальності. Враховуючи тривалість неналежного примусового виконання судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, про стягнення на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. При цьому суд зазначив, що визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У вересні 2020 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року.
Підставою касаційного оскарження Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 757/24101/16-ц, від 08 жовтня 2018 року у справі № 521/2354/17, від 13 березня 2019 року у справі № 321/399/17, від 20 березня 2019 року у справі № 753/19110/15-ц та від 12 вересня 2019 року у справі № 465/4676/16-ц.
Касаційна скарга Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою не до держави України в особі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (як до органу, що має статус юридичної особи, в якій працюють державні виконавці), а до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, тобто до структурного підрозділу, що забезпечує реалізацію повноважень з питань державної виконавчої служби, здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом. Таким чином, позов у цій справі пред`явлено до неналежного відповідача. Також скарга містить доводи про недоведеність позивачем заявлених вимог і про обґрунтованість рішення місцевого суду про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права.
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку уточнив на виконання ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення. Просив стягнути за рахунок держави через Державну казначейську службу України на свою користь спричинену шкоду в розмірі 40 132,00 грн + 154 474,00 грн. (які за висновком експерта складаються з втраченої ринкової вартості офісу та упущеної вигоди) як негативний для нього наслідок незаконної поведінки державного виконавця, що призвело до уникнення примусового виконання, перепродажу боржниками майна та неможливості відновлення становища, спричинило втрату робочого приміщення, його знецінення; спричинену шкоду 47,10 грн внаслідок неправомірної поведінки виконавця, що призвело до змушених витрат під час комунікації з органом державної виконавчої служби, який не вчиняв жодної дії з організації примусового виконання, створював обставини витрачання коштів; 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, яку обґрунтовував практикою ЄСПЛ щодо усунення статусу жертви порушення Конвенції, довготривалістю, численністю і виснажливістю процедур захисту, які зумовлені неправомірною поведінкою службовців державної виконавчої служби, втратою майнових активів, триваючим втручання в його психологічний стан; компенсувати понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи; вартість проведеної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи з визначення розміру спричиненої шкоди за договором від 05 квітня 2020 року в сумі 3 300,68 грн.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначив те, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильного застосували норми матеріального права, неповно з`ясували обставини справи та дійшли безпідставного висновку, що позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права. Зокрема, суд першої інстанції не тільки не навів логічного і послідовного обґрунтування того, чому саме неможливо застосувати до спірних правовідносин статтю 56 Конституції України, статті 1173, 1174 ЦК України, а і допустив обмежене тлумачення статті 16 ЦК України. При цьому проігнорував положення статті 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і обов`язків. Апеляційний суд, у свою чергу, не звернув уваги на те, що бездіяльність виконавчої служби не лише до призвела порушення передбачених законодавством термінів виконання судового рішення, а й унеможливила його виконання взагалі у зв`язку із втратою можливості застосування судового примусу до боржників, які втратили статус власників об`єкта невиконаного судового зобов`язання з усунення наслідків самочинного будівництва. Водночас у матеріалах справи є беззаперечні докази, які підтверджують, що з 01 березня 2016 року (момент отримання матеріалів виконавчого провадження) та до 10 квітня 2019 року (момент передання виконавчого провадження до іншого відділу державної виконавчої служби) управління забезпечення примусового виконання рішень (бездіяльність якого встановлена судом 06 вересня 2017 року, і воно зобов`язане було виконати вимоги суду, тобто усунути порушення) не вчинило жодної дії на виконання функціональних обов`язків. Саме воно створило умови для перепродажу предмета невиконаного судового зобов`язання, спричинення шкоди і збитків стягувачу. Крім того, до апеляційного суду було надано експертний висновок від 16 квітня 2020 року № 0504/20, яким визначено розмір збитків, однак апеляційний суд не надав оцінки цьому доказу. Разом з цим у цьому висновку визначено більш точний розмір завданої шкоди, збитків, пов`язаних з негативними наслідками кричущої бездіяльності представників влади під час імітації виконання судового рішення. Апеляційний суд неправильно визначив розмір моральної шкоди. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у позовній заяві він просив постановити окрему ухвалу щодо наявних порушень посадовців державної виконавчої служби, які призвели до завдання шкоди та збитків. Також скарга містить доводи про те, що суди проігнорували статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просив змінити постанову апеляційного суду та задовольнити вимоги його касаційної скарги. При цьому вказував на безпідставність доводів скарги щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача, оскільки позов у цій справі пред`явлено саме до держави в особі її повноважних органів, які мають нести відповідальність за ті негативні наслідки, які призвели до неможливості примусового виконання рішення та знецінення майна.
У березні 2021 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило залишити її без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
13 листопада 2020 року справа № 405/500/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебували два виконавчі провадження - № 48198821 та № 48198757 - з виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом міста Кіровограда на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц, яким зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_4 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 відновити східці до квартири АДРЕСА_1 за зазначеною адресою та привести їх у первинний, придатний до використання стан; зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 демонтувати східці до квартири АДРЕСА_2 ; зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 демонтувати двері з квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою на АДРЕСА_2 та вставити вікно.
Зазначені виконавчі провадження відкриті 24 липня 2015 року Ленінським відділом державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції та передані до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області згідно з постановою про передачу матеріалів виконавчого провадження від 19 лютого 2016 року, прийнятою директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Терлецькою О. О.
01 березня 2016 року виконавчі провадження № 48198821 та 48198757 були прийняті до виконання державним виконавцем, про що ухвалено відповідні постанови.
В ході здійснення вказаних виконавчих проваджень на адресу боржників направлено вимогу від 01 березня 2016 року № 02.1-14/3104, якою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язано виконати вимоги виконавчих листів Ленінського районного суду міста Кіровограда від 20 липня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц та надати докази виконання рішення суду.
На вимогу державного виконавця боржники листом повідомили, що рішення суду в частині зобов`язання ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1, ОСОБА_4 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 виконано. Також у листі зазначено, що в частині зобов`язання демонтувати східці до квартири АДРЕСА_2 за цією ж адресою та в частині зобов`язання демонтувати двері з квартири АДРЕСА_2 і вставити вікно, основним предметом є квартира як житлове приміщення. Однак згідно із свідоцтвом про право власності, а також постановою Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у спільній власності боржників перебуває нежитлове приміщення з ганком та сходами площею 41,8 кв. м, а не квартира АДРЕСА_2, до якої вони зобов`язані демонтувати східці, двері та встановити вікно. Таким чином, відсутній предмет, відповідно до якого необхідно здійснити певні дії. Щодо виконання судового рішення в частині зобов`язання ОСОБА_2, ОСОБА_3 відновити східці до квартири АДРЕСА_1 та привести у первинний, придатний до використання, стан, боржники повідомили, що ця квартира, до якої ведуть східці, які необхідно відновити, в цілому не існує, оскільки згідно з документами за ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстроване нежитлове приміщення площею 11,8 кв. м.
Після чого державний виконавець надіслав до Ленінського районного суду міста Кіровограда заяву про роз`яснення рішення суду у справі № 405/11641/13-ц, на підставі якого було видано відповідні виконавчі листи.
30 березня 2016 року державний виконавець прийняв постанови про зупинення виконавчих проваджень № 48198821 та № 48198757, а 05 серпня 2016 року виконавчі провадження були поновлені.
05 вересня 2016 року на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_3 надіслано вимогу № 02.1-14/12660 згідно з якою боржників зобов`язано виконати виконавчі листи від 20 липня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц, видані Ленінським районним судом міста Кіровограда, та надати докази виконання рішення суду в строк до 13 вересня 2016 року.
14 вересня 2016 року державний виконавець прийняв постанову про накладення штрафу, яку було направлено боржнику до виконання.
21 вересня 2016 року державний виконавець направив боржнику вимогу з попередженням щодо повторного накладення штрафу у разі невиконання виконавчого документа в строк до 28 вересня 2016 року.
29 вересня 2016 року державний виконавець повторно прийняв постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі, яку направлено боржнику 29 вересня 2016 року до виконання, а також направлено вимогу з попередженням про те, що в разі невиконання вимог державного виконавця та постанови про накладення штрафу державний виконавець буде розглядати питання щодо звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності.
У зв`язку з тим що жодних дій боржник не вчинив, 04 жовтня 2016 року державний виконавець склав подання в порядку статті 89 Закону України "Про виконавче провадження", статті 214 КПК України, статті 382 КК України та надіслав на адресу Кіровоградського відділу поліції ГУ НП в Кіровоградській області для внесення відомостей за цим поданням до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом умисного невиконання та перешкоджання виконанню рішення суду.
04 жовтня 2016 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, яка разом з оригіналом виконавчого документа була направлена до Ленінського районного суду міста Кіровограда.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року, було визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а саме державного виконавця Ріги М. М.) щодо порушення встановлених строків здійснення виконавчого провадження (№ 48198821, № 48198757), невиконання заявлених стягувачем за виконавчими провадженнями вимог у заявах від 22 березня 2016 року, від 29 березня 2016 року, від 14 вересня 2016 року; визнано неправомірною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року ВП № 48198821; визнано неправомірною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року ВП № 48198757; зобов`язано Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вжити передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання судового рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2015 року у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом - виконавчими листами № 405/11641/13-ц, забезпечити участь стягувача за виконавчим провадженням у вчиненні виконавчих дій, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії щодо виконання виконавчих листів № 405/11641/13-ц; в іншій частині скаргу заявника залишено без задоволення.
На підставі ухвали Ленінського районного суду міста Кіровограда від 06 вересня 2017 року у справі № 405/11641/13-ц виконавчі провадження були відновлені.
10 квітня 2019 року відповідними постановами виконавчі провадження № 48198821 та № 48198757 були передані до Подільського відділу державної виконавчої служби міста Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.