Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 204/2707/19
провадження № 61-15380св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Третя Дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року у складі судді Самсонової В. В., постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макаров М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Третьої Дніпровської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування запису в спадковому реєстрі.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що у книзі реєстрації смертей Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області зроблено актовий запис за реєстровим № 9428.
Після смерті батька відкрилася спадщина, яка складалась із 47/200 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 грудня 1993 року.
Позивач зазначає, що єдиним спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є він.
Оскільки на момент смерті батька він був зареєстрований разом із ним за адресою: АДРЕСА_1, то вважає, що на підставі статті 1268 Цивільного кодексу України, він прийняв спадщину після померлого батька, оскільки від неї у встановленому законом порядку не відмовлявся.
У квітні 2019 року позивач випадково дізнався від родичів, що його тітка ОСОБА_3 ще 31 серпня 2009 року оформила спадщину після його батька, незважаючи на той факт, що вона є спадкоємицею другої черги. З цього приводу позивач звернувся до нотаріальної контори, де ця інформація підтвердилася.
На підставі викладеного, уточнивши в подальшому вимоги, ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 31 серпня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупської Л. В., спадкова справа № 738/2009, та зареєстроване в реєстрі за № 4-2537, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та спадкове майно складається з 47/200 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; скасувати запис в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. 31 серпня 2009 року, спадкова справа № 738/2009, зареєстрованого в реєстрі за № 4-2537; визнати за ОСОБА_1 право власності на 47/200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2019 року первісного відповідача у справі ОСОБА_3 замінено на правонаступника - ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 31 серпня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В., спадкова справа № 738/2009, та зареєстроване в реєстрі за № 4-2537, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та спадкове майно складається з 47/200 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Скасовано запис в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. 31 серпня 2009 року, спадкова справа № 738/2009, зареєстрованого в реєстрі за № 4-2537.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги стосовно визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що після визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію свідоцтва про право на спадщину за законом позивач має право, у відповідності з чинним законодавством, звернутися до нотаріуса з відповідною заявою для отримання спадщини, і лише у разі відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину у позивача виникне цивільно-правовий спір, який підлягатиме розглядові у позовному провадженні.
При цьому, суд зазначив, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухваливши нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування запису в спадковому реєстрі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що оскільки єдиний спадкоємець першої черги ОСОБА_1, в силу положень частини третьої статті 1268 ЦК України спадщину не прийняв, до спадкування була залучена спадкоємиця наступної (другої) черги, а саме - ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_2 . Тому були відсутні будь-які підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
04 грудня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, яка складалась із 47/200 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Установлено, що єдиним спадкоємцем першої черги спадкування після смерті ОСОБА_4 є його син - ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 738/2009 рік, з матеріалів якої вбачається, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_3 звернулася до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її брата ОСОБА_4, в якій вона зазначає, що інших спадкоємців, передбачених законом України, що прийняли спадщину, у спадкодавця немає.
31 серпня 2009 року державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Крупською Л. В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємицею майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його сестра ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла.
Після смерті ОСОБА_3 в Третій Дніпровській державній нотаріальній конторі було заведено спадкову справу № 610/2018, з якої вбачається, що 01 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту, який було складено ОСОБА_3 10 липня 2018 року, відповідно до якого, все належне їй майно вона заповідає ОСОБА_2 .
Установлено, що факт реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується: відповідною відміткою в паспорті позивача (а.с. 9); копією домової книги (а.с. 15); відповіддю на запит суду відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 01 липня 2019 року № 6/5-816 (а.с. 115); довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 19 серпня 2019 року № 12001.
Згідно актів від 16 грудня 2009 року, від 04 вересня 2019 року, засвідчених головою квартального комітету, ОСОБА_1 з 1993 року за адресою: АДРЕСА_1 не проживає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову про визнання права власності на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржується, тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, на предмет законності й обґрунтованості в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.