Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 487/3559/16-ц
провадження № 61-4711св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року у складі судді Нікітіна Д. Г. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 частку квартири.
Позов мотивований тим, що з 2002 року позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, а 22 жовтня 2005 року вони зареєстрували шлюб.
28 липня 2004 року ОСОБА_3 уклав із забудовником - дочірнім підприємством "Будівельне управління № 3" відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва "Одестрансбуд" (далі - ВАТ транспортного будівництва "Одестрансбуд") договір про дольову участь у будівництві 80-квартирного жилого будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .
Згідно умов договору забудовник взяв на себе зобов`язання побудувати двокімнатну квартиру площею 56,6 кв. м на АДРЕСА_2, вартістю 69 160,00 грн. Перший платіж у сумі 34 580,00 грн необхідно було сплатити до 29 липня 2004 року, залишок суми 34 580,00 грн, починаючи з 01 січня 2005 року, щомісячними платежами протягом 84 місяців.
12 вересня 2005 року укладений новий договір, за умовами якого ОСОБА_3 сплачує перший платіж у розмірі 32 820,00 грн одноразово, а другий платіж у сумі 32 820,00 грн повинен сплатити протягом 76 календарних місяців з дати укладення договору щомісячними платежами по 435,00 грн.
28 липня 2004 року з сімейного бюджету та при фінансовій підтримці батьків позивача до каси підприємства забудовника внесений перший платіж у сумі 32 860,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28 липня 2004 року. З вересня 2005 року до червня 2010 року щомісячно підприємство утримувало з заробітної плати ОСОБА_3 по 435,00 грн у рахунок виплати вартості квартири.
01 листопада 2005 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_3
31 березня 2008 року шлюб між нею та ОСОБА_3 розірваний, але вони продовжували проживати разом однією сім`єю.
10 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував їй ( ОСОБА_1 ) 1/2 частку спірної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
21 січня 2016 року матері спадкодавця ОСОБА_2 державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 після смерті її сина ОСОБА_3 .
З урахуванням уточнених позовних вимог просила:
встановити факт проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року;
визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3, видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень
Справа неодноразово переглядалась судами різних інстанцій.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3, видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав доведеним факт спільного проживання її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року та набуття ними у цей період у спільну сумісну власність спірної квартири.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 1 378,00 грн судових витрат, а також 416,00 грн судового збору в дохід держави.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові.
В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2017 року змінено.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 частку квартири задоволено частково.
Визнано недійсним в частині визначення складу спадкового майна свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане ОСОБА_2 21 січня 2016 року державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори як спадкоємцю ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначено, що спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з 53/200 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 47/200 частки в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 117, 47 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 275,50 грн судового збору.
Апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем, що з січня 2004 року до жовтня 2005 року вони з ОСОБА_3 мали сталі сімейні відносини, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та за рахунок спільної праці або спільних коштів здійснювали у цей період оплату на користь дочірнього підприємства "Будівельне управління № 3" ВАТ транспортного будівництва "Одестрансбуд" за договором про дольову участь в будівництві.
Крім того, суд зазначив, що у період з 22 жовтня 2005 року (дня укладання шлюбу) до 10 серпня 2007 року (дня укладання договору дарування), що становить 22 місяця було сплачено 9 570,00 грн (22 місяця х 435 грн), тобто 14 % вартості квартири, що і є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . За договором дарування від 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 набула в особисту приватну власність 1/2 частку спірної квартири, в особистій власності ОСОБА_3 залишилось 3 % або 3/100 частки квартири.
Отже, в спільному майні ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що становить 47 % або 47/100 частки спірної квартири, кожному із співвласників належить по 47/200 частки квартири. Таким чином, до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3, входили 3/100 частки у праві власності на квартиру, які належали йому на праві особистої приватної власності, та 47/200 частки цієї квартири, як частина у праві спільної сумісної власності. Позивачці у квартирі належить 1/2 частка на підставі договору дарування та 47/200 частки, як частина у праві спільної сумісної власності.
З огляду на це, суд визнав за позивачем право власності на 47/200 частки спірної квартири, визнавши відповідно недійсним щодо визначення складу спадкового майна, видане відповідачці свідоцтво про право на спадщину, та визначив, що спадковим майном є 53/200 часток квартири.
Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 частку квартири скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є 47/100 частки спірної квартири, не оцінив належності та допустимості кожного доказу, зокрема, не надав оцінки акту взаєморозрахунків, не усунув протиріч, що містяться у долучених до матеріалів справи документах, та не встановив, коли ОСОБА_3 набув право власності на квартиру, що є предметом спору.
Крім того, апеляційний суд послався на те, що у період шлюбу та після його розірвання за рахунок спільних коштів позивача та ОСОБА_3 відбувалося погашення позики, яка була витрачена для проведення остаточного розрахунку із забудовником. Суд послався на наявність зобов`язання з повернення коштів, узятих на підприємстві ОСОБА_3 для придбання спірної нерухомості в сумі 22 815,00 грн, та зазначив, що їх повернення проводились також за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Договір позики, на який послався апеляційний суд у своєму рішенні, у матеріалах справи відсутній.
Наведене свідчить про те, що апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону не дослідив докази у справі у їх сукупності на предмет належності, допустимості та достатності; не встановив усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав оцінки доводам відповідачки щодо набуття її сином ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру.
Залишаючи без змін постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволені вимог про встановлення факту спільного проживання однієї сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до жовтня 2005 року, суд касаційної інстанції погодився з тим, що ОСОБА_1 не довела, що проживала однією сім`єю з ОСОБА_3, вела з ним спільне господарство, мала спільний бюджет, мала взаємні права та обов`язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року в частині позовних вимог про визнання права власності на частку майна та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом змінено, а додаткове рішення того ж суду від 20 квітня 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_2 в цій частині позовних вимог задоволено частково.
Визначено, що спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, складається з 26/100 часток квартири АДРЕСА_3 .
Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 січня 2016 року державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2, як спадкоємиці ОСОБА_3, визнано недійсним в частині 24/100 часток в праві приватної спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 24/100 частки квартири АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 77,56 грн судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 275,6 грн судового збору.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна квартира загальною вартістю 69 160,00 грн придбана на підставі угоди, укладеної ОСОБА_3 до шлюбу у липні 2004 року. Грошові внески (перший платіж, щомісячні платежі, остаточний розрахунок) здійснювались ОСОБА_3 з липня 2004 року по жовтень 2010 року. За час перебування сторін у шлюбі (жовтень 2005 року - березень 2008 року) та проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (березень 2008 року - січень 2014 року) за рахунок спільних коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 сплачено суму, визначену Договором № 2 - 32 820,00 грн.Зміст акту взаєморозрахунків від 13 вересня 2005 року, який укладено майже одночасно з Договором № 2, свідчить про те, що сторони не мають взаємних претензій по розрахункам станом на час складання акту.Факт продовження внесення платежів за Договором № 2 (32 860,00 грн) випливає зі змісту договору, дати здійснення остаточного розрахунку та підтверджено в суді як позивачем так і відповідачем.
Оскільки за встановлених обставин гроші в розмірі 32 820,00 грн є спільними коштами, частка кожного з подружжя складає 16 820,00 грн.
Частка вартості квартири, сплачена ОСОБА_3 до шлюбу складає 36 340,00 грн (69 120, 00 грн - 32 820, 00 грн), що є його особистою власністю.
Отже, квартира є спільною власністю сторін, але частки у цьому майні мають визначатись відповідно до розміру внесків кожного як за рахунок спільних коштів (по 16 820,00 грн), так і особистих коштів ОСОБА_3 (36 340,00 грн), що відповідає вимогам частини 7 статті 57 СК.
Відповідні частки кожного у праві спільної власності складали: для ОСОБА_1 (16 820,00 грн) - 24/100 частки у праві власності, для ОСОБА_3 (16 820, 00 грн + 36 340, 00 грн = 52 750, 00 грн) - 76/100 часток у праві власності на квартиру.
Оскільки за договором дарування від 10 серпня 2007 року ОСОБА_3 подарував позивачці 1/2 частку квартири, то з цього часу його частка складала 26/100 часток квартири (76/100 - 1/2).
Частка ОСОБА_1 внаслідок дарування збільшилась, та загалом складала 74/100 (24/100 + 1/2) часток квартири.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на 26/100 часток квартири АДРЕСА_3 .
Оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 січня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 видане на 1/2 (50/100) частку цієї квартири, тоді як спадщина відкрилась лише на 26/100 частки квартири, то відповідно до статті 1301 ЦК України це свідоцтво має бути визнано частково недійсним, а саме,в частині 24/100 часток квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2017 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2019 року. До реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, ОСОБА_3 фактично став власником спірної квартири, придбавши її за власні кошти, про що свідчить сплата 28 липня 2004 року першого платежу у розмірі 32 820,00 грн до укладення шлюбних відносин; відсутність претензій забудовника щодо розрахунків за квартиру відповідно до акту взаємних розрахунків від 13 вересня 2005 року та передача цієї квартири ОСОБА_3 до укладення шлюбу; рішення виконавчого комітету від 23 вересня 2005 року № 1801 "Про надання квартир у житловому будинку по АДРЕСА_4", видачу ордерів і погодження із виділеннями у власність, яке винесене до укладення шлюбу. Матеріали справи не містять доказів того, що після розірвання шлюбу сторони за спільні кошти проводили виплати з погашення заборгованості. Спірна квартира не була спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.