Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 638/20248/19
провадження № 61-11744св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року у складі судді Семіряд І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви, рішень суду першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 до суду подана заява про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень другого поверху № 30 - 33, 41 - 47, загальною площею 145,2 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, що розташовані по
АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що у листопаді 2019 вона дізналась про те, що ОСОБА_4, використовуючи раніше надану йому довіреність від ФОП ОСОБА_1, уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_2 договір купівлі- продажу від 18 січня
2019 року на зазначені нежитлові приміщення, що належали їй на праві власності. ОСОБА_4 не повідомив позивача про те, що укладено правочин, жодних коштів не передавав. Продаж майна вчинено за набагато нижчою ціною. В подальшому між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки щодо передачі спірних приміщень. Жодних повідомлень про продаж приміщень позивач не отримувала. Відповідач таємно уклав договір купівлі-продажу. На думку ОСОБА_1 існує загроза, що спірне майно буде повторно перепродане з метою утворення ланцюга добросовісних набувачів.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 січня 2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Заборонено відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_2, а саме нежитлових приміщень другого поверху № 30 - 33, 41 - 47, загальною площею 145,2 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, що розташовані по
АДРЕСА_1 .
Суди керувалися тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірного нерухомого майна може призвести до утруднення виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову: якщо спірне майно буде відчужено, ймовірно, позивач буде позбавлена можливості повернути спірне майно у свою власність.Позивачем доведено, що на теперішній час існує загроза відчуження спірних приміщень, що на думку, позивача, може призвести до порушення її конституційних прав. Запропонований позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачкою вимогами.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на оскаржені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуальногоправа, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити; судові витрати покласти на відповідача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції задоволено заяву позивача про забезпечення позову з порушенням положень частини першої статті 151 та частини десятої статті 153 ЦПК України, а апеляційним судом
в порушення пункту 4 частини першої статті 376 та підпункту "в" пункту
3 частини першої статті 382 ЦПК України зазначене не враховано та не зазначено мотивів відхилення вказаного аргументу апеляційної скарги. Судами помилково не повернуто заяву про забезпечення позову заявнику.
Всупереч положенням частини першої статті 153 ЦПК України та частини першої статті 126 ЦПК України суд першої інстанції постановив оскаржену ухвалу поза межами встановленого законом процесуального строку, а апеляційний суд не врахував вказане порушення судом норм процесуального права й не навів мотивів відхилення вказаного аргументу апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що заяву про вжиття заходів забезпечення позову подано
27 грудня 2019 року. Таким чином, суд першої інстанції повинен був розглянути заяву про забезпечення позову в строк, не пізніше 02 січня 2020 року.
Оскаржені судові рішення постановлено судами з порушенням вимог частини другої статті 149 ЦПК України щодо наявності обов`язкових підстав для вжиття заходів забезпечення позову та з виходом за межі співмірності заходів забезпечення позову із позовними вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Суди при прийнятті оскаржених рішень не зазначили доказів, на підставі яких вони зробили висновки про наявність загрози відчуження спірних приміщень та про порушення прав позивача. Позивачем заявлено немайновий позов про визнання недійсними договору купівлі-продажу спірних приміщень та договору іпотеки. Позовних вимог про застосування наслідків недійсного правочинів купівлі-продажу у вигляді повернення майна у власність позивача не заявлено. Водночас в заяві про забезпечення позову позивачем поставлено питання щодо заборони відчуження майна, тобто вчинення дій майнового характеру.
Суди не врахували висновків у постановах Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня
2019 року у справі № 308/3824/16-ц, Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17. Позивач, звернувшись із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та іпотеки, до заяви про забезпечення позову (до позовної заяви) не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що існує будь-яка реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки. Стверджуючи про наявність підстав для забезпечення позову, позивач не додала відповідних доказів, а суди попередніх інстанцій всупереч вимогам частини другої статті 149, частин першої, шостої статті 81 та частини першої статті 89 ЦПК України, із порушенням принципу змагальності (частина третя статті 12 ЦПК України), принципу доказування, вважали доведеними не підтверджені доказами припущення позивача щодо існування вказаних підстав, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.