Постанова
Іменем України
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/10477/18
провадження № 61-12265св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2019 року
у складі судді Плахтій І. Б. та постанову Волинського апеляційного суду від
23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Киці С. І.,
Федонюк С. Ю.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, щов травні 2015 року між нею та відповідачем була досягнута усна домовленість щодо укладення договору купівлі -продажу належного їй на праві власності житлового будинку АДРЕСА_1 .
28 травня 2015 року вона, в присутності сина відповідача - ОСОБА_3, передала ОСОБА_2 авансовий платіж в розмірі 25 903 дол. США, що підтверджується розпискою. В зазначеній розписці було також обумовлено, що вартість будинку складає 68 000 дол. США і що загальну суму покупець зобов`язується виплатити до 01 вересня 2018 року.
09 жовтня 2015 року позивач та відповідач уклали нотаріально посвідчений попередній договір про укладення договору купівлі - продажу вищевказаного житлового будинку і земельної ділянки не пізніше 01 вересня 2018 року за ціною 891 480 грн, що становить 39 100 дол. США станом на день укладення попереднього договору. Також, у попередньому договорі було обумовлено, що відповідач зобов`язується отримати згоду на укладення основного договору від ПАТ "Мегабанк" як іпотекодержателя відчужуваного майна.
В подальшому, впродовж 2015-2017 років позивач сплатила відповідачу ще
8 036 дол. США та 1000 Євро. Крім того, протягом 2016-2017 років позивач за особисті кошти та з дозволу власника ОСОБА_2 виконала роботи
в будинку на суму 64 746,16 грн.
Оскільки відповідач відмовила їй в укладенні договору купівлі-продажу на умовах попередньої угоди, вона звернулася до останньої з проханням повернути їй сплачені нею авансом кошти, однак станом на дату звернення до суду кошти повернуті не були, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 35 069 дол. США 58 центів сплачених авансом за житловий будинок загальною площею 105,4 кв. м, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1855 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Струмівка, по курсу НБУ на момент виконання рішення суду та 64 746,16 грн за виконані
в житловому будинку невід`ємні поліпшення.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого
2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 33 939 дол. США та 1000 Євро авансу за неукладеним договором купівлі-продажу житлового будинку
АДРЕСА_2, 64 746,16 грн витрат на поліпшення майна та 8 810 грн судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу будинку, який за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладений не був, сторони лише домовилися укласти такий договір
у майбутньому, однак житловий будинок продано іншій особі, тому отримана ОСОБА_2 грошова сума в розмірі 33 939 дол. США та 1000 Євро, як попередня оплата в рахунок суми за основним договором є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_1 .
Крім того, підлягають відшкодуванню відповідачем понесені позивачем витрати в розмірі 64 746, 16 грн за виконані в житловому будинку роботи для його поліпшення, що є невід`ємною частиною будинку: водопостачання, водовідведення, опалення, газифікація та інші. Факт виконання вказаних робіт
в будинку підтверджується актами приймання виконаних робіт, а їх вартість,
з урахуванням придбаних матеріалів, підтверджується товарними та фіскальними чеками, видатковими накладними, які є належними та допустимими доказами.
Постановою Волинського апеляційного суду від 23 травня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2019 року
в частині стягнення судового збору скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції вирішуючи питання про розподіл судових витрат не врахував, що відповідач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті
5 Закону України "Про судовий збір". В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Аргументи учасників справи
У липні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого
2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити
в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені
у рішеннях судів не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема, стягнута за рішеннями суду сума витрат на поліпшення майна не підтверджена належними та допустимими доказами, при цьому роботи для поліпшення майна виконані позивачем самовільно, без дозволу власника, також не встановлено суму, на яку збільшилась вартість будинку.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу за неукладеним договором купівлі-продажу житлового будинку та витрат на поліпшення майна, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив на касаційну скаргу на надходив.
Рух справи
УхвалоюВерховного Суду від 15 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_2 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .
28 травня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто домовленості про продаж вказаного будинку за ціною 68 000 дол. США, що підтверджується розпискою. Також вказаною розпискою підтверджується, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 25 903 дол. США, і, що загальну суму покупець зобов`язується виплатити до 01 вересня 2018 року.
09 жовтня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1
і земельної ділянки площею 0,1855 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:6540 за цією адресою. Сторони дійшли згоди, що купівля-продаж предмету договору буде здійснена не пізніше 01 вересня 2018 року і за ціною 891 480,00 грн, що за комерційним курсом гривні до долара США на день укладення цього договору становило 39 100,00 дол. США. Сторонам відомо, що предмет договору переданий в іпотеку ПАТ "Мегабанк" за договором іпотеки, посвідченим 18 грудня 2012 року нотаріально та зареєстрованим в реєстрі за
№ 778, та що продавець зобов`язується на день укладення договору купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки отримати згоду іпотекодержателя на відчуження предмету іпотеки за договором іпотеки або погасити кредит, тобто припинити обтяження на предмет договору, а також здійснити всі дії щодо припинення арештів на нерухоме майно.
Згідно з розписками ОСОБА_2 впродовж червня 2015 року по червень 2017 року отримувала від ОСОБА_1 періодичні платежі на загальну суму 8036 дол. США та 1000 Євро.
Факт передачі позивачем коштів у розмірі 33 939 дол. США та 1000 Євро та отримання вказаних коштів відповідачем підтверджується наявними
у матеріалах справи доказами, які суди визнали належними та допустимими.
Відповідно до витребуваної судом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №151301309 ОСОБА_2 26 жовтня 2018 року відчужила належний їй житловий будинок АДРЕСА_1, іншій особі.
Згідно статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 526 ЦК Україницивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило
є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так
і недоговірних зобов`язань.
Відповідно до статті 570 ЦК Українизавдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних
з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі
№ 6-176цс12 зроблено висновок, що "внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_8 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим".
Суди встановили, що передана ОСОБА_2 грошова сума за розпискою від 28 травня 2015 року є авансом. Тому висновок судів про наявність правових підстав для стягнення суми авансу на користь позивача є обґрунтований.
Також суди встановили, що впродовж 2016 - 2017 років позивачем виконані роботи для поліпшення спірного будинку, які є невід`ємними (гідроізоляція підлоги першого поверху з облаштуванням теплої підлоги, встановлено підвіконники і проведено шпаклювання відкосів вікон, стін і стель в кімнатах
і коридорах житлового будинку, газифікація житлового будинку
з встановленням батарей обігріву в кімнатах, а також двоконтурного котла опалення на підставі виготовленого робочого проекту газифікації житлового будинку; підведено водопостачання, змонтовано каналізацію і витяжну систему).
Відповідно до частин третьої, четвертою статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-389цс16 зазначено, що: "частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Оскільки позивачка та відповідачка дійшли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу майна на певних умовах, у т. ч. домовилися про оплату та проживання позивачки
в будинку, суд дійшов вірного висновку, що позивачка є добросовісним володільцем. Однак, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню
з відповідачки на користь позивачки апеляційний суд на підставі частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України виходив з вартості будівельних робіт, які здійснено позивачкою на поліпшення отриманого нею майна без установлення можливості відокремлення поліпшень, або суми, на яку збільшилась вартість будинку (частина четверта цієї статті), або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивачка починаючи з цього часу (частина третя цієї статті). Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України про право добросовісного володільця на відшкодування здійснених ним витрат
у сумі, на яку збільшилась вартість майна, суд не дослідив питання, чи забезпечили проведені в будинку ремонтні роботи приріст ринкової вартості будинку. Отже, стягнувши з відповідачки всю суму коштів на проведення ремонтних робіт, суд неправильно застосував вказану норму права. При цьому до спірних правовідносин суд одночасно застосував обидві зазначені норми, які за своєю суттю не є тотожними та регулюють різні права й обов`язки учасників правовідносин, різні підстави та розміри відшкодування здійснених витрат".
У справі, що переглядається, суди не встановили факт та розмір приросту ринкової вартості будинку та/або вартість необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушена була здійснити позивач починаючи з часу, з якого майно підлягало поверненню, у зв?язку з чим зробили передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення
з відповідача загальної суми витрат на ремонтні роботи.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.