Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 547/362/18
провадження № 61-469св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 23 липня 2018 року у складі судді Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що вона як спадкоємець після смерті чоловіка вступила в спадкові права з управління фермерським господарством. Неврегульованість чинним законодавством питання спадкування права постійного користування земельною ділянкою після смерті осіб, які правомірно набули таке право на підставі чинного на той час законодавства, не може бути перешкодою для захисту права спадкоємців таких осіб успадкувати всі належні і не припинені права спадкодавця.
Позивач просила суд визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 49,1 га, яка розташована в с. Погребняки Семенівського району Полтавської області, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 23 липня 2018 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів існування та створення ОСОБА_2 фермерського господарства, членства позивача у цьому фермерському господарстві, використання нею спірної земельної ділянки. Також відсутні докази вчинення як ОСОБА_2, так і позивачем відповідних дій щодо переоформлення права на землю, що виключає можливість визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. Підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, якими визначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, немає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право користування земельною ділянкою, що виникло у спадкодавця ОСОБА_2 лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припинилося зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини, що узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково тлумачать поняття інституту постійного користування, що втратило чинність у січні 2002 року та спадкування права постійного користування земельною ділянкою, набутого відповідно до ЗК України; Законом України "Про фермерське господарство" не передбачено, що спадкуванню підлягає лише земельна ділянка, право на користування якою оформлено на підставі цивільно-правового договору, а в законі зазначено про право користування земельною ділянкою; право постійного користування земельною ділянкою, набуте до набрання чинності ЗК України у редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню.
У лютому 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що позивач з 05 березня 1978 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, 8).
Згідно з державним актом на право користування землею серії Б № 048139, виданого Погребняківською сільською радою у 1993 році, ОСОБА_2 надано у безстрокове і безоплатне користування 49,1 га землі в межах згідно з планом землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 10-15).
Позивач прийняла спадщину після смерті чоловіка, подавши відповідну заяву до Семенівської державної нотаріальної контори. Сини спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спадщину в передбаченому законом порядку не прийняли (а. с. 92, 95, 96).
Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих державним нотаріусом Семенівської державної нотаріальної контори Трембач Н. В. 06 жовтня 2009 року за № 2000, від 25 серпня 2009 за № № 1695, 1693,1699, 1697, 1701 ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, а саме житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 ; земельних ділянок площею 0,15 га, 1,90 га, 0,39 га, 0,51 га, 0,39 га, які розташовані на території Погребняківської сільської ради Семенівського району Полтавської області (а. с. 74-77, 108).
Відділ Держкомзему у Семенівському районі Полтавської області листом від 22 червня 2010 року № 01-26/755 на звернення ОСОБА_1 повідомив, що для отримання нею земельної ділянки, що надавалася у постійне користування ОСОБА_2, який помер, необхідно пройти комісійний та професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство та оформити на себе фермерське господарство та дотриматися процедури, передбаченої статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" (а. с. 9).
Відповідно до довідки Погребняківської сільської ради від 26 січня 2018 року № 31 на 01 січня 2018 року в користуванні фермерського господарства "Мороз В. І." (далі - ФГ "Мороз В. І.") на території Погребняківської сільської ради рахується 46,30 га земель, у тому числі: рілля земель запасу 38,3 га, рілля приватна власність 5,7 га, сіножаті 2,3 га (а. с. 15).
Позивачем не надано доказів існування та створення ОСОБА_2 фермерського господарства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").
Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини справи, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою не може бути визнано таким, що успадковане позивачем.
Так, як убачається з загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФГ "Мороз В. І." зареєстроване ОСОБА_2 16 лютого 1993 року, а тому з моменту проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Помилкове посилання судів на те, що позивачем не надано доказів існування та створення ОСОБА_2 фермерського господарства не вплинуло на результат розгляду справи.
Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково тлумачать поняття інституту постійного користування, що втратило чинність у січні 2002 року та спадкування права постійного користування земельною ділянкою, набутого відповідно до ЗК України, а також про те, що Законом України "Про фермерське господарство" не передбачено, що спадкуванню підлягає лише земельна ділянка, право на користування якою оформлено на підставі цивільно-правового договору, а в законі зазначено про право користування земельною ділянкою, а право постійного користування земельною ділянкою, набуте до набрання чинності ЗК України у редакції 2001 року, в разі смерті особи підлягає успадкуванню, є помилковими.
Так, згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.
Право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об`єктом спадкування.
Однак, майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт "а" частини першої статті 14 Закону України "Про фермерське господарство"). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону України "Про фермерське господарство"). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 Закону України "Про фермерське господарство"). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство").
За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству, а відтак, не може входити до складу спадщини. Припис пункту "а" частини першої статті 14 Закону України "Про фермерське господарство" у частині права членів фермерського господарства відповідно до закону передавати земельні ділянки у спадщину стосується тих ділянок, які належать членам цього господарства на праві власності, та якими фермерське господарство користується на підставі правочинів, вчинених з його членами.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.