Постанова
Іменем України
28 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 569/18722/17
провадження № 61-4027св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", відповідач - ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Власик Вікторії Яківни на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року у складі судді Тимощука О. Я. та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації та повернення майна у власність, посилаючись на те, що 27 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - ВАТ "Ощадбанк"), яке змінило назву на ПАТ "Ощадбанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 197, за яким позичальник отримав кредит на споживчі цілі в сумі 20 000 доларів США під 12,7 % річних з терміном остаточного погашення не пізніше 26 квітня 2017 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 27 квітня 2007 року № 197/1. Цього ж дня між банком та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким в забезпечення належного та своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором в іпотеку було передано однокімнатну квартиру загальною площею 35 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 27 квітня 2007 року відповідні записи про іпотеку внесені до Державного реєстру Іпотек - реєстраційний номер 4898701, та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - реєстраційний номер 4891796. Право власності на іпотечну квартиру АДРЕСА_2 належало іпотекодавцю на підставі договору дарування від 05 березня 1996 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 (обдаровувана), посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Василютою Л. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 4-597. Право власності на вказану квартиру належало ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 30 січня 1992 року, укладеного між нею (обдаровувана) та ОСОБА_1 (дарувальник), посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Квасиловець Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 4-597. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору 22 листопада 2010 року Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення в цивільній справі № 2-12281/10, яким на користь Акціонерного товариства "Ощадбанк" було стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитом в сумі 20 344,98 доларів США, що за курсом Національного банку України на 22 листопада 2010 року становило 161 492,34 грн, та судові витрати. У зв`язку з відсутністю реального стягнення банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення. 16 червня 2015 року Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено рішення у цивільній справі № 569/4379/15-ц, яким позов задоволено. 02 грудня 2015 року представником банку спільно з представником відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції було здійснено виїзд за адресою предмета іпотеки з метою здійснення виконавчих дій, проте їм було повідомлено, що власниками однокімнатної квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 (розмір частки 73/100) та ОСОБА_8 (розмір частки 27/100). Підставою виникнення права власності ОСОБА_8 стало рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2011 року, ухвалене в цивільній справі № 2-5065/11, яким визнано за ОСОБА_8 право власності на 27/100 частин квартири; визнано недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договір дарування квартири, посвідчений 30 січня 1992 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 4-597; визнано недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6, посвідчений 05 березня 1996 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-905. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року рішення Рівненського міського суду від 31 жовтня 2011 року у цивільній справі № 2-5065/11 скасовано. Проте 16 липня 2013 року було зареєстровано право власності на частини квартири: ОСОБА_8 - на 27/100 частин, а ОСОБА_1 - на 73/100 частин. 18 липня 2013 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 639523 . Оскільки рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2011 року було визнано недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений 30 січня 1992 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 4-597, то державним реєстратором було прийнято рішення видати ОСОБА_1 свідоцтво про право власності від 18 липня 2013 року № 6395323 . Разом з тим станом на день звернення з позовною заявою до суду вказане судове рішення, на підставі якого було зареєстровано право власності, скасоване рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року, яким встановлено, що при вчиненні правочинів щодо реєстрації права власності та отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на квартиру було відсутнє спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, - набуття права власності, а реальною метою вчинення правочинів було намагання вивести предмет іпотеки з-під обтяження. Враховуючи, що договір іпотеки спірної квартири є чинним, ПАТ "Ощадбанк" просило: визнати недійсними рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 липня 2013 року, індексний номер: 4073489, та свідоцтво про право власності № 6395323, видане 18 липня 2013 року; скасувати право власності на 73/100 частки квартири АДРЕСА_2, зареєстроване за ОСОБА_1 за номером запису 1700870 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; повернути у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 ; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_2 .
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 4073489, від 18 липня 2013 року 10:24:23, ОСОБА_9, Рівненське міське управління юстиції, Рівненська область. Визнано недійсним свідоцтво про право власності № 6395323, видане 18 липня 2013 року, видавник: Державний реєстратор Ящук І. В. Скасовано право власності на 73/100 частки квартири АДРЕСА_2, зареєстроване за ОСОБА_1 за номером запису 1700870 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Повернуто у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 . Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 35 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м за ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки станом на день звернення до суду з позовом є чинними правовстановлюючі документи на іпотечну квартиру, існують підстави для визнання правочинів з приводу реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_8 недійсними, проте у реєстратора відсутні підстави про скасування записів про право власності за ОСОБА_1 на 73/100 частки квартири АДРЕСА_2 . Позивач як іпотекодержатель позбавлений можливості задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечної квартири, яка фактично належить ОСОБА_2, так як в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідні записи відсутні. Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, суд виходив з того, що про порушення своїх прав ПАТ "Ощадбанк" дізналося 02 грудня 2015 року, а з позовом до суду звернувся 07 грудня 2017 року, тобто в межах трирічного строку.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власик В. Я. залишено без задоволення, а заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, яка подана його представником - адвокатом Власик В. Я., зводяться виключно до оспорювання правомірності незастосування судом позовної давності. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд зазначив, що про порушення свого права позивач довідався 17 грудня 2015 року, а тому саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
28 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власик В. Я. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 січня 2020 року і, застосувавши позовну давність, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Власик В. Я. вказала, що суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.
У квітні 2020 року АТ "Ощадбанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
24 квітня 2020 року справа № 569/18722/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 27 квітня 2007 року між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 197, за яким позичальник отримав на споживчі цілі кредит в сумі 20 000 доларів США під 12,7 % річних, з терміном остаточного погашення не пізніше 26 квітня 2017 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, позичальником та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 27 квітня 2007 року № 197/1.
В цей же день між ВАТ "Ощадбанк" та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Кострикіним В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1497.
За умовами договору іпотеки в забезпечення належного та своєчасного виконання зобов`язань за кредитним договором, в іпотеку було передано однокімнатну квартиру загальною площею 35 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
27 квітня 2007 року відповідні записи про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек - реєстраційний номер 4898701 та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - реєстраційний номер 4891796.
Право власності на іпотечну квартиру АДРЕСА_2 належало іпотекодавцю на підставі договору дарування від 05 березня 1996 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 (обдаровувана), посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Василютою Л. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 4-597.
Право власності на вказану квартиру належало ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 30 січня 1992 року, укладеного між нею (обдаровувана) та ОСОБА_1 (дарувальник), посвідченого державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори Квасиловець Л. А., зареєстрованого в реєстрі за № 4-597.
У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2010 року у справі № 2-12281/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитом в сумі 20 344,98 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 161 492,34 грн, та судові витрати. Рішення набрало законної сили 01 травня 2011 року.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2015 року у справі № 569/4379/15-ц за позовом АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення позов банку задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 .
02 грудня 2015 року представнику банку стало відомо, що власниками вказаної квартири є ОСОБА_1 (розмір частки 73/100) та ОСОБА_8 (розмір частки 27/100).
Підставою виникнення права власності у ОСОБА_8 стало рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2011 року в цивільній справі № 2-5065/11.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2011 року у цивільній справі № 2-5065/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності та визнання недійсними договорів дарування квартири за ОСОБА_8 визнано право власності на 27/100 частин квартири АДРЕСА_2 . Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений 30 січня 1992 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 4-597. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6, посвідчений 05 березня 1996 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-905.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2011 року в цивільній справі № 2-5065/11 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання права власності на 27/100 частин квартири, визнання недійсними договорів дарування квартири.
Тобто судове рішення, на підставі якого ОСОБА_8 зареєстрував право власності на спірну квартиру, було скасоване.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зводяться виключно до оспорювання правомірності незастосування судами позовної давності, то оскаржувані судові рішення підлягають перегляду Верховним Судом саме в цій частині.
Особа, яка вважає, що її права або інтереси порушені, може звернутися до суду за їх захистом лише в межах визначеного законодавством строку.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.