ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 357/138/15-ц
провадження № 61-235св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Трушківська сільська рада Білоцерківського району Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2015 року, ухвалене у складі судді Ярмоли О. Я., та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 жовтня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Савченка С. І., Білоконь О. В., Березовенко Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Трушківська сільська рада Білоцерківського району Київської області, Білоцерківський районний відділ земельних ресурсів, про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 12 червня
1992 року йому наділена земельна ділянка вільного присадибного фонду без номеру на АДРЕСА_1 площею 0,12 га для будівництва житлового будинку та господарських будівель. Актом комісії Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 12 червня 1992 року вказану земельну ділянку винесено в натурі. Рішенням цієї ж ради від 13 липня 1993 року йому надано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво на вказаній земельній ділянці. У подальшому він виготовив план забудови садиби, затверджений відділом архітектури та будівництва Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області і зареєстрований у книзі реєстрації сільської ради, однак будівництво так і не розпочав.
31 серпня 2010 року комісією сільської ради за участю суміжних землекористувачів ОСОБА_5 і ОСОБА_4 встановлено в натурі зовнішні межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною орієнтовною площею 0,12 га та зроблено її абрис, а рішенням Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 жовтня 2010 року № 34-403 йому надано згоду на розробку технічної документації про передачу у власність цієї земельної ділянки. Акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі підписаний усіма вказаними особами та завірений сільським головою Прохоренком М. І. Однак під час виготовлення технічної документації для приватизації ділянки з`ясувалося, що ОСОБА_4 приватизувала частину його ділянки розміром 0,06 га, яку на підставі договору дарування набула
ОСОБА_2 . При цьому акт погодження меж, необхідний для виготовлення державного акта ОСОБА_4, він не підписував і межі земельної ділянки не погоджував.
28 січня 2015 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_2, а ухвалою цього ж суду від 10 лютого 2015 року - Трушківську сільську раду Білоцерківського району Київської області.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог згідно з останньою заявою від 17 березня 2015 року, просив визнати недійсними рішення 25-ої сесії
4-го скликання Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 березня 2006 року № 25-122 в частині затвердження матеріалів інвентаризації і передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 216383, виданий ОСОБА_4 на земельну ділянку на
АДРЕСА_1 площею 0,3236 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним рішення Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 березня 2006 року про затвердження матеріалів інвентаризації і передачу земельних ділянок у власність, а саме пункт 5 в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 розміром 0,3236 га для ведення особистого селянського господарства.
Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯГ № 216383, виданий ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку, кадастровий номер 322048740104:010:0003, власником якої на даний час є ОСОБА_2 .
Суд мотивував своє рішення тим, що частка земельної ділянки, переданої ОСОБА_1 у користування, приватизована суміжнім землекористувачем ОСОБА_4, що у свою чергу порушує права позивача та перешкоджає йому приватизувати цю земельну ділянку у встановленому законом порядку.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2015 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2015 року ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 червня 2015 року скасовано з підстав порушення норм процесуального права і справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 травня 2016 року до участі у справі залучена ОСОБА_3 як правонаступник ОСОБА_4 .
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 жовтня 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2015 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про відповідність висновків суду обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просили скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 20 березня 2015 року і ухвалу апеляційного суду Київської області
від 6 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили підставу виникнення у ОСОБА_1 права власності чи права користування спірною земельною ділянкою. Таке право позивача не зареєстровано у встановленому порядку. Ділянка позивача незабудована і фундамент відсутній, він проживав в іншому місці і ділянкою не користувався, тому факт порушення його прав відсутній.
Вказували, що в порушення статей 27, 31 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій позивач протягом розгляду справи декілька разів змінював предмет і підстави позову, на що суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення з порушенням норм процесуального права.
Крім того, у касаційній скарзі просили здійснити касаційний перегляд справи з викликом сторін.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3, у яких послався на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Просив врахувати, що протягом розгляду справи судами він не змінював предмет та підстави позову, а уточнював позовні вимоги, що не суперечить нормам процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
3 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 12 червня 1992 року
ОСОБА_1 наділено земельну ділянку вільного присадибного фонду на
АДРЕСА_1 площею 0,12 га для будівництва житлового будинку та господарських будівель. Актом комісії Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 12 червня 1992 року вказану земельну ділянку винесено в натурі.
Рішенням Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 13 липня 1993 року № 7 ОСОБА_1 надано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво на виділеній йому земельній ділянці. ОСОБА_1 виготовив план забудови садиби, який затверджений відділом архітектури та будівництва Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області та зареєстрований в книзі реєстрації сільської ради, однак будівництво не розпочав.
Також суди встановили, що рішенням 34-ої сесії 5-го скликання Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 11 жовтня 2010 року № 34-403 ОСОБА_1 надано згоду на розробку технічної документації про передачу у власність земельної ділянки на
АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку загальною орієнтовною площею 0,12 га.
31 серпня 2010 року комісією Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області за участю позивача та суміжних землекористувачів ОСОБА_5 і ОСОБА_4 встановлено в натурі зовнішні межі виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,12 га та зроблено абрис цієї земельної ділянки. Акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі підписаний вказаними особами та завірений сільським головою Прохоренком М. І.
Суди встановили, що рішенням Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 08-82 від 6 серпня 2003 року передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 дві земельні ділянки, що знаходяться у селі Трушки Білоцерківського району Київської області площею 0,25 га для обслуговування будинку і споруд та 0,26 га для ведення особистого селянського господарства.
23 березня 2006 року затверджено матеріали інвентаризації і передано у власність ОСОБА_4 три земельні ділянки у селі Трушки Білоцерківського району Київської області: площею 0,3743 га для ведення особистого селянського господарства; площею 0,1576 га для будівництва і обслуговування будинку; площею 0,3236 га для ведення особистого селянського господарства.
При складанні акта встановлення та погодження меж земельної ділянки площею 0,3236 га в натурі не зазначено ОСОБА_1 суміжним землекористувачем.
Судами встановлено, що на підставі рішення 25 сесії 4 скликання Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 23 березня
2006 року № 25-122 ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3236 га, а 1 червня 2011 року подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_2 .
З рішення Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області 34 сесії 5 скликання від 11 жовтня 2010 року суди встановили, що ОСОБА_1 надано згоду на розробку технічної документації про передачу у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .
З висновку Приватного підприємства "Обрій" від 9 листопада 2011 року судами встановлено, що частина земельної ділянки, переданої ОСОБА_1 у користування, приватизована суміжнім землекористувачем ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 20 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області
від 6 жовтня 2016 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і заперечень на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.
Відповідно до статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
За змістом статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина перша). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина третя).
Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 5 травня 1993 року № 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення"ЗК України (справа про постійне користування земельними ділянками)
від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),пункт 6 розділу X "Перехідних положень"ЗК України, у якому передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають упостійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні 1 січня 2005 року(після змін -
до 2008 року) переоформити право власності на них або право оренди на них.
Відповідно до пункту "в" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України можуть набувати права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що ОСОБА_6 у встановленому законом порядку виділено спірну земельну ділянку та фактично він набув права користування нею на підставі рішення Трушківської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Земельна ділянка, яка перебувала у його користуванні, не вилучалася, відмови від права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 не надавав.
Доводи касаційної скарги про відсутність у позивача права користування спірною земельною ділянкою відхиляються касаційним судом, оскільки право користування у ОСОБА_1 виникло з моменту винесення рішення Трушківською сільською радою Білоцерківського району Київської області від 12 червня 1992 року. Ці доводи спростовуються встановленими судами обставинами та нормами матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини і які правильно застосовані судами при вирішенні даного спору.
Посилання заявників у касаційній скарзі на порушення судами процесуального права щодо розгляду позову, предмет і підстави якого змінювались позивачем одночасно, є безпідставними, оскільки, звернувшись із вказаними позовом, позивач мав на меті захист порушених прав користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим протягом розгляду справи неодноразово доповнював позовні вимоги, що є єдиним механізмом, направленим на захист його порушених прав, тому таке доповнення позовних вимог не можна вважати одночасною зміною предмета і підстав позову.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявники такі не вказують.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої
статті 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.
Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення викладеного у касаційній скарзі клопотання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про розгляд справи за їх особистої участі, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.