ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/5794/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - компанії Фейсбук, Інк. (Facebook, Ink.) - Жухевич О.В., адвокат (дов. від 28.10.2019),
відповідача - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Догс Компані" - Шкробтак І.В., адвокат (дов. від 01.03.2021),
відповідача - 2 - державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Нові продукти України" - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Догс Компані"
на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2020 (суддя Підченко Ю.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 (головуючий суддя: Поляков Б.М., судді: Доманська М.Л., Пантелієнко В.О.)
у справі № 910/5794/20
за позовом компанії Фейсбук, Інк. (Facebook, Ink., далі - Компанія)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Догс Компані" (далі - ТОВ "Догс Компані") та державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (далі - ДП "Український інститут інтелектуальної власності"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Нові продукти України" (далі - ТОВ "Нові продукти України"),
про дострокове припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Догс Компані" та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про дострокове припинення дії свідоцтва України № 165513 від 10.01.2013 на знак для товарів і послуг щодо усіх товарів 30, 32, 33 класів МКТП, для яких цей знак зареєстрований, у зв`язку з його невикористанням в Україні протягом більше ніж п`яти останніх років. Також позивач просив суд зобов`язати Міністерство внести зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг про дострокове припинення дії свідоцтва України № 165513 на знак для товарів і послуг, про що здійснити відповідну публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність".
Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2020 залучено до участі № 910/5794/20 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "НАПОЇ ПЛЮС".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.2020 зі справи № 910/5794/20 позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.
Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020, зокрема, замінено співвідповідача у справі - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України його правонаступником - ДП "Український інститут інтелектуальної власності".
Також судом апеляційної інстанції у розгляді апеляційної скарги зазначено про зміну найменування третьої особи у справі на товариство з обмеженою відповідальністю "Нові продукти України".
Постановою суду апеляційної інстанції від 17.02.2021 зі справи рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Догс Компані" просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник в якості підстав касаційного оскарження вказує пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 910/1546/18, що призвело до неправильного застосування цієї норми і, як наслідок, неправильного вирішення спору між сторонами.
Також скаржник наголошує на порушенні приписів статті 236 ГПК України та стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів про використання на етикетках товарів саме тієї етикетки, право власності на які отримала третя особа відповідно до Договорів від 20.01.2014, 01.07.2015, 01.08.2016 та від 03.01.2017 про передачу (відчуження) всіх виключних майнових прав інтелектуальної власності на твори. За доводом скаржника, системний аналіз наявних в матеріалах справи доказів дає підстави для висновку про використання саме такого дизайну етикетки, а саме: найменування товару, яке зазначене на дизайні етикетки з нанесеним спірним знаком, право власності на яку отримано третьою особою у справі, найменування товару, яке зазначене на етикетці, якою безпосередньо маркувався товар та найменування товару у видаткових накладних, що підтверджують факт реалізації, є повністю ідентичним.
Доводи інших учасників справи
Компанія 16.04.2021 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) подала відзив на касаційну скаргу, в якому остання просила Суд, зокрема, поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, прийняти відзив на касаційну скаргу до розгляду та залучити його до матеріалів справи.
Суд у судовому засіданні 29.04.2021 протокольною ухвалою постановив відмовити Компанії у задоволенні заяви про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, а відзив Компанії на касаційну скаргу - залишити без розгляду.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Згідно з базою даних зареєстрованих в Україні знаків для товарів та послуг ДП "Український інститут інтелектуальної власності" (Укрпатент), відповідач - 1 є власником свідоцтва № 165513 від 10.01.2013 (дата подання заявки № m201119788 - 09.12.2011; дата публікації - 10.01.2013 бюл. № 1; попередній власник - Компанія "АКВА ЕН.ЕР.ДЖИ. ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД") на комбінований знак для товарів і послуг "LIKE! LIKE!" щодо товарів 30, 32, 33 класів МКТП.
Звертаючись з позовом до суду про дострокове припинення дії свідоцтва № 165513 від 10.01.2013 на знак для товарів і послуг, позивач зазначав про невикористання торговельної марки відповідачем-1 протягом більше ніж п`яти останніх років. В обґрунтування наявності охоронюваного інтересу, що стало підставою для звернення Компанії з позовом до суду, остання вказувала на прагнення зареєструвати позначення, яке є схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою відповідача-1 щодо товарів 30, 32 та 33 класів МКТП та здійснювати підприємницьку діяльність під такою торговельною маркою (прагнення правомірного її використання в майбутньому) на території України, а наявність реєстрації торговельної марки за спірним свідоцтвом створює перешкоди позивачу у набутті ним права інтелектуальної власності на позначення, схоже настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою відповідача-1, яка зареєстрована для товарів тих самих класів МКТП, та можливості використовувати його у своїй діяльності.
Судами попередніх інстанцій у розгляді справи встановлено, що відповідачем-1 та третьою особою наданими ними доказами (договорами про передачу (відчуження) всіх виключних майнових прав інтелектуальної власності на твори з актами приймання передачі, етикетками товарів [пива спеціального, сидру, води питної негазованої, напоїв слабоалкогольних, цукерок з використанням арахісу], довідками про реалізацію товарів за період 2015 - 2018 років та видатковими накладними за період 2015 - 2018 років) не доведено обставин використання комбінованого позначення - торговельної марки "LIKE! LIKE!", що охороняється за спірним свідоцтвом стосовно товарів 30, 32 та 33 класів МКТП, протягом 5-ти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва (30.01.2013); відповідачем-1 та третьою особою не надано жодного примірника товару із використанням отриманого третьою особою на підставі зазначених договорів етикеток, та який можливо було б співставити із переліком товарів, що були реалізовані згідно з наданими виданими накладними.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для дострокового припинення дії свідоцтва України № 165513 від 10.01.2013 на знак для товарів і послуг щодо усіх товарів 30, 32, 33 класів МКТП, для яких цей знак зареєстрований, у зв`язку з його невикористанням в Україні протягом більше ніж п`яти останніх років.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з доведеності позивачем існування тих обставин, з якими стаття 198 Угоди про асоціацію та пункт 4 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (у редакції, чинній станом на час звернення позивача з позовом до суду) пов`язує можливість дострокового припинення дії свідоцтва України на знак для товарів і послуг (торговельна марка за свідоцтвом України № 165513 не була введена у використання протягом безперервного п`ятирічного періоду на території України для товарів 30, 32, 33 класу МКТП). При цьому суди зазначили про недоведеність відповідачем-1 та третьою особою наданими ними доказами обставин використання комбінованого позначення - торговельної марки "LIKE! LIKE!", що охороняється за спірним свідоцтвом стосовно товарів 30, 32 та 33 класів МКТП, протягом 5-ти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва (30.01.2013).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 910/1546/18, що призвело до неправильного застосування цієї норми і, як наслідок, неправильного вирішення спору між сторонами.
Так, відповідно до приписів пункту 4 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (у відповідній редакції) використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/5794/20 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
У справі № 910/1546/18, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, виходив, зокрема, з того, що згідно з пунктом 4 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та статтею 198 Угоди про асоціацію підставами для відмови в достроковому припиненні дії свідоцтва (повністю або щодо частини зазначених у ньому товарів чи послуг) є: фактична наявність на ринку України спірних товарів і послуг; невикористання зареєстрованої торговельної марки менше визначеного законом п`ятирічного строку; наявність поважних причин такого невикористання.
Якщо знак для товарів і послуг без поважних причин безперервно не використовується щодо частини або всіх товарів та/або послуг, внесених до реєстру, протягом п`яти років від дати публікації про видачу свідоцтва або від іншої дати, то це є достатньою підставою для дострокового припинення за рішенням суду дії свідоцтва на такий знак повністю або частково щодо відповідних товарів та/або послуг. Не підлягає достроковому припиненню дія свідоцтва у випадку, коли використання знака розпочалося або відновилося до подання позову. Початок використання або його поновлення протягом трьохмісячного періоду, що передує заяві про анулювання, яке розпочалося відразу після закінчення безперервного п`ятирічного періоду невикористання, не беруться до уваги, якщо підготовка до початку або поновлення використання здійснюється лише у зв`язку з тим, що власник усвідомлює можливість подання заяви про анулювання.
На підтвердження використання знака власник свідоцтва має подати суду докази вчинення принаймні деяких дій з числа, зазначених у пункті 4 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".
При цьому докази, які можуть підтвердити використання знака для товарів і послуг, повинні бути, як правило, обмежені п`ятирічним строком до дати звернення позивача до суду.
Посилаючись на те, що правова позиція Верховного Суду у справі № 910/1546/18 щодо застосування приписів статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не була врахована судом апеляційної інстанції у розгляді справи № 910/5794/20, скаржник залишив поза увагою те, що постанова, на яку останній посилається, прийнята за інших, ніж у даній справі обставин (зокрема, спірні правовідносини у справі № 910/1546/18 стосувалися питання використання знака для товарів і послуг виключно для послуг 35 класу МКТП, для яких останній був зареєстрований) та відповідно іншої фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин у них. Скаржник не враховує й того, що доказова база використання знака для товарів і послуг для товарів та для послуг не буде ідентичною.
Для товарів одним з визначальних елементів доказової бази буде фактична наявність на ринку спірних товарів, зокрема, у досліджуваний період часу.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин.
За таких обставин, не можна вважати справи № 910/1546/18 та № 910/5794/20 подібними, з огляду на різні фактичні обставини, встановлені судами під час розгляду цих справ, залежно від яких і було надано відповідну кваліфікацію спірним правовідносинам та вирішено справи по суті.
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Верховний Суд переглядає справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Перевірка відповідних доводів (аргументів) касаційної скарги перебуває поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Догс Компані" на судові рішення попередніх інстанцій зі справи в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів про використання на етикетках товарів саме тієї етикетки, право власності на які отримала третя особа відповідно до Договорів від 20.01.2014, 01.07.2015, 01.08.2016 та від 03.01.2017 про передачу (відчуження) всіх виключних майнових прав інтелектуальної власності на твори. За доводом скаржника, системний аналіз наявних в матеріалах справи доказів дає підстави для висновку про використання саме такого дизайну етикетки, а саме: найменування товару, яке зазначене на дизайні етикетки з нанесеним спірним знаком, право власності на яку отримано третьою особою у справі, найменування товару, яке зазначене на етикетці, якою безпосередньо маркувався товар та найменування товару у видаткових накладних, що підтверджують факт реалізації, є повністю ідентичним.
Фактично зазначений довід касаційної скарги відповідає за своїм змістом приписам пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що за приписами пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відсутні підстави для закриття касаційного провадження. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 зі справи № 905/2137/19, від 22.04.2021 зі справи № 923/509/20.
З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилася.
З огляду на викладене судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.