ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/7013/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз"
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Мельниченко І.Ф.)
від 30.12.2020,
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий - Орєшкіна Е.В., судді -Подобєд І.М., Широбокова Л.П.)
від 15.02.2021,
за позовом Акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз"
про зобов`язання надавати послуги з розподілу природного газу,
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2020 року Акціонерне товариство "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про зобов`язання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" надавати позивачу послуги з розподілу природного газу відповідно до умов договору розподілу природного газу № 0942005АРВВР016 від 01.01.2016 та згідно з тарифом, встановленим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 425 від 24.03.2016.
Разом з позовом було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив заборонити АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", його структурним та відокремленим підрозділам вчиняти будь-які дії з припинення (обмеження) розподілу природного газу (газопостачання) та/або припиняти (обмежувати) розподіл природного газу (газопостачання) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат".
Вказана заява обґрунтована такими обставинами: позивач є містоутворюючим підприємством, одним з найбільших виробників України з видобутку, збагачення та переробки марганцевої руди (частка його продукції на українському ринку марганцю становить 30%); природний газ використовується на котельні № 1 для приготування води на потреби гарячого водопостачання, для виробництва теплової енергії з метою опалення виробничих потужностей цехів, розташованих на промисловому майданчику Грушівської збагачувальної фабрики, основного цеху з виробництва марганцевого концентрату; припинення/обмеження розподілу природного газу призведе до зупинення виробництва марганцевого концентрату на Грушівській збагачувальній фабриці, до замороження технологічного обладнання, трубопроводів, виходу з ладу комунікацій у цехах виробничого комплексу АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Крім цього, припинення/обмеження розподілу природного газу, і як наслідок, припинення приготування води на потреби гарячого водопостачання призведе до порушення і санітарно-гігієнічних умов праці робітників. З урахування вказаного, на підставі ст. ст. 136, 137 ГПК України, просив задовольнити вказану заяву.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2021, заяву АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" задоволено.
Заборонено АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", його структурним та відокремленим підрозділам вчиняти будь-які дії з припинення (обмеження) розподілу природного газу (газопостачання) та/або припиняти (обмежувати) розподіл природного газу (газопостачання) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат".
05.03.2021 АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" подало касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат".
Підставами для скасування вказаних судових рішень зазначає порушення судами норм процесуального права - ч. 2 ст. 13, ч. 2 ст. 73, ч. 1 ст. 86, ч. 2 ст. 136, ч. 4 ст. 137, ч. 4 ст. 236 ГПК України та неправильне застосування норми матеріального права - ч. 1 ст. 6 ГК України, пункт 1 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ, пункт 5 глави 1 розділу І, пункт 2 глави 7 розділу ІХ Кодексу ГРС. Вказує на неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 08.10.2018 у справі № 913/257/18, від 29.04.2020 у справі № 910/13230/18, від 13.06.2018 у справі № 911/3871/17, від 05.08.2019 у справі № 910/16586/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Посилається на відсутність в матеріалах справи доказів, що позивач є містоутворюючим підприємством, що відсутність газопостачання призведе до істотного ускладнення в частині виробничого процесу підприємства, матиме наслідком зупинення діяльності АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", унеможливить роботу інших підприємств, порушить права працівників на лікування в санаторії -профілакторії, призведе до забруднення навколишнього середовища. Вважає, що суд задовольнив заяву позивача, виходячи лише з підстав отримання позивачем від відповідача повідомлення про припинення (обмеження) газопостачання та з власних припущень. Стверджує, що суди фактично з`ясовували обставини справи, які мають бути досліджені під час розгляду справи по суті, а не під час розгляду заяви про забезпечення позову. Посилається на те, що позов не може бути забезпечено таким способом, який підміняє собою судове рішення та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Зазначає, що забезпечення позову завдає збитків відповідачу, порушує право сторони договору на отримання коштів за надання послуг, загрожує настанням аварійних ситуацій та негативних наслідків щодо майна і здоров`я невизначеного кола осіб. На думку скаржника, суди шляхом такого забезпечення позову унеможливили виконання відповідачем пункту 1 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ, що є втручанням в господарську діяльність останнього.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін, з наведених у відзиві підстав. Зокрема, посилається на безпідставність ототожнення відповідачем вказаного заходу забезпечення позову із задоволенням позовних вимог. Зазначає, що інформація про те, що позивач є містоутворюючим підприємством є загальновідомою і міститься, в тому числі, на сторінці вікіпедії в мережі інтернет у розділі "економіка" статті "Марганець (місто)". Вказує, що припинення розподілу природного газу також призведе до порушення і санітарно-гігієнічних умов праці робітників підприємства. Посилається на те, що вжиті судами заходи забезпечення позову є співмірними з заявленими позовними вимогами і спрямовані на запобігання більших негативних наслідків, які мають велику ймовірність виникнення у випадку незастосування заходів забезпечення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 137 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення із заявою про забезпечення позову).
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 910/19506/20).
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Згідно з ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
З урахуванням того, що предметом спору є немайнові вимоги - зобов`язання відповідача надавати позивачу послуги з розподілу природного газу відповідно до умов договору розподілу природного газу № 0942005АРВВР016 від 01.01.2016 та згідно з тарифом, встановленим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 425 від 24.03.2016, згідно з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, які повинні судом враховуватись в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, суди попередніх інстанцій правомірно досліджували в цьому випадку питання чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення, чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України (в тому числі, надавши оцінку повідомленню від 23.12.2020, в якому відповідач запропонував позивачу самостійно відключити від газових мереж газоспоживання і підготувати газоспоживне обладнання до опломбування та попереджав, що у разі невиконання цієї вимоги, транспортування газу установам позивача буде припинено у примусовому порядку), встановивши, що існує реальна загроза відключення АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", яке є містоутворюючим підприємством та одним з найбільших виробників України з видобутку, збагачення та переробки марганцевої руди, від газопостачання, що може призвести до негативних наслідків як для АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (зупинення виробництва підприємства), так і для третіх осіб, в той час як, застосування вказаних заходів забезпечення позову не спричинить шкоди майновому становищу відповідачу і не створить ризиків завдання останньому збитків; що заявлений захід забезпечення позову (заборона АТ "Оператор Газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", його структурним та відокремленим підрозділам вчиняти будь-які дії з припинення (обмеження) розподілу природного газу (газопостачання) та/або припиняти (обмежувати) розподіл природного газу (газопостачання) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат") не є тотожним позовним вимогам, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнили заяву позивача та заборонив АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", його структурним та відокремленим підрозділам вчиняти будь-які дії з припинення (обмеження) розподілу природного газу (газопостачання) та/або припиняти (обмежувати) розподіл природного газу (газопостачання) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат".
Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права - ч. 2 ст. 13, ч. 2 ст. 73, ч. 1 ст. 86, ч. 2 ст. 136, ч. 4 ст. 137, ч. 4 ст. 236 ГПК України, то необхідно зазначити, що судами було прийнято судові рішення з дотриманням норм процесуального права, які підлягали застосуванню при вирішенні питання щодо забезпечення позову шляхом заборони оператору, його структурним та відокремленим підрозділам вчиняти будь-які дії з припинення (обмеження) розподілу природного газу (газопостачання) та/або припиняти (обмежувати) розподіл природного газу (газопостачання) споживачу, що відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.
Недоречними є посилання відповідача і на порушення судами ч. 1 ст. 6 ГК України, пункт 1 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ, пункт 5 глави 1 розділу І, пункт 2 глави 7 розділу ІХ Кодексу ГРС з огляду на те, що судами вказані норми матеріального права не застосовувались і спір по суті справи не вирішувався, а судами надавалась оцінка можливості забезпечення позову з огляду на вимоги ст. ст. 136, 137 ГПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що забезпечення позову шляхом заборони АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", його структурним та відокремленим підрозділам вчиняти будь-які дії з припинення (обмеження) розподілу природного газу (газопостачання) та/або припиняти (обмежувати) розподіл природного газу (газопостачання) АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" є втручанням суду у господарську діяльність АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" є безпідставними, зводяться до нічим не підтверджених відповідачем припущень.
Як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 08.10.2018 у справі № 913/257/18, від 29.04.2020 у справі № 910/13230/18, від 13.06.2018 у справі № 911/3871/17, від 05.08.2019 у справі № 910/16586/18.
Щодо посилань скаржника на вказані постанови Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, то необхідно зазначити таке.
Недоречним є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц при розгляді заяви про забезпечення позову у справі, яка переглядається, з огляду на те, що у справі № 129/1033/13-ц Великою Палатою Верховного Суду вирішувався спір по суті (визнання недійсними рішення загальних зборів співвласників підприємства), а не досліджувалось питання забезпечення позову, а, отже, не викладався висновок щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України.
У постанові від 13.01.2021 у справі № 922/2163/17 суд касаційної інстанції, встановивши, що господарські суди при задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, в межах суми позовних вимог 1 000 000,00 (один мільйон гривень), що належать ОСОБА_1, не врахували вимог процесуальних норм та не обґрунтували припущення того, що невжиття заходів до забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі, скасував судові рішення попередніх інстанцій і відмовив у задоволенні заяви.
У справі, яка переглядається, предметом спору є немайнова вимога, а тому суди попередніх інстанцій не здійснювали перевірку того чи може невжиття заходів до забезпечення позову в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі, з огляду на висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18. Господарські суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин, з правильним застосуванням норм процесуального права, задовольнили відповідну заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 08.10.2018 у справі № 913/257/18, то суд касаційної інстанції скасував оскаржувані судові рішення і відмовив у задоволенні заяви Лисичанського спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на порушення судами при прийнятті рішень ч. 11 ст. 137 ГПК України. На відміну від цієї справи, у справі, яка переглядається, судами було дотримано вимог процесуального права, зокрема, і ст. 137 ГПК України.
У справі № 910/13230/18 Верховний Суд, залишаючи в силі постанову суду апеляційної інстанції, виходив з такого: застосовані ухвалою суду першої інстанції заходи забезпечення позову не є співмірними з предметом спору, суперечать ч. 5 ст. 137 ГПК України та порушують права інших учасників господарського товариства; суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував, яким чином невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, зважаючи на те, що провадження у справі зупинено у листопаді 2018 року, у січні 2019 року було усунуто обставини, що викликали його зупинення, і до жовтня 2019 року (подання заяви про забезпечення позову) позивач не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення провадження у справі, у зв`язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення.
Отже, Верховний Суд у справі № 910/13230/18 за інших, встановлених фактичних обставин, ніж у справі, яка переглядається, дійшов висновку про відмову у забезпеченні позову.
Щодо посилання скаржника на постанову від 13.06.2018 у справі № 911/3871/17, то у ній судом касаційної інстанції було залишено в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 26.12.2017 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018, якими було частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, встановивши вчинення відповідачем дій спрямованих на припинення газопостачання ТОВ "Інвестиції третього тисячоліття" та, що загроза припинення (обмеження) газопостачання позивачу є реальною, дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ПАТ "Київоблгаз" обмежувати чи припиняти газопостачання ТОВ "Інвестиції третього тисячоліття" до моменту вирішення спору по суті.
Оскаржувані судові рішення у справі, яка переглядається, були прийняті з урахуванням висновку Верховного Суду у справі № 911/3871/17.
Також судові рішення у справі, яка переглядається, жодним чином не суперечать висновкам викладеним Верховним Судом у справі № 910/16586/18, в якій суд касаційної інстанції скасував частково постанову апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви компанії "І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед" (EBC Eastern Beverage Company Limited) про забезпечення позову та залишив в цій частині в силі ухвалу про задоволення відповідних вимог. Залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин справи, ніж у справі, яка переглядається.
З огляду на вище вказане, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Інші доводи касаційної скарги повторюють доводи апеляційної скарги, яким була надана належна оцінка судом апеляційної інстанції, зводяться до оцінки доказів у справі, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Але, відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2020 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2021 прийняті з додержанням вимог процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15 лютого 2021 року у справі за № 904/7013/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.