ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 813/4452/16
адміністративне провадження № К/9901/2410/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Васильченко І. П. від 15 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В. П., Лічевецького І. О., Оксененка О. М., від 19 грудня 2019 року
у справі №813/4452/16
за позовом ОСОБА_1
до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Національного банку України (далі також - відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - відповідач 2, ФГВФО) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року справу № 813/4452/16 передано до Окружного адміністративного суду міста Києва за територіальною підсудністю.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, позовну заяву залишено без розгляду, з підстав передбачених пунктом 4 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України).
4. 20 січня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі №813/4452/16, у якій просить рішення судів скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач повторно не прибув у судове засідання без поважних причин.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Надсилання заяви про неявку у судове засідання 15 жовтня 2019 року на електронну адресу Київського окружного адміністративного суду не є помилкою позивача, оскільки сайт цього суду повинен був бути заблокованим Державною судової адміністрації України, а тому зазначене свідчить про належне повідомлення суду першої інстанції щодо неявки позивача у судове засідання призначене на15 жовтня 2019 року.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
9. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
10. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
12. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника не є прийнятні з огляду на наступне.
13. Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
14. Частиною 5 статті 205 КАС України передбачено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів. До позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.
15. Правила цієї статті встановлюють умови та підстави, які спрямовані не те, щоб учасники судового процесу й, зокрема, суд не могли свавільно обмежити право особи на судовий розгляд справи по суті заявлених вимог через ухвалення будь-якого виду судового рішення, що припинить провадження у справі. Водночас правила цієї статті прописують наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження.
16. Частина п`ята цієї статті сконструйована таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду її автору, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду. Логіка цих норм така, що якщо позивач два і більше разів не з`явився в судове засідання на судові виклики, не повідомив причин неявки й не висловив свою позицію щодо можливості розгляду справи без його участі, не постав перед судом і не переконав його у тому, що відповідач щодо нього чинив протиправно чи незаконно, то тоді такими діями він фактично сигналізує про свою нехіть до спору.
17. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/949/18.
18. Приписами пункту 4 частини 1 статті 240 КАС встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
19. Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили із того, що застосування наведених норм передбачає наявність таких обов`язкових умов: позивач належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання; позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки; неявка позивача перешкоджає розгляду справи по суті; від позивача не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності; відповідач не наполягає на розгляді справи по суті за відсутності позивача на підставі наявних у ній доказів.
20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача про час і місце розгляду справи на 12 березня 2019 року, 16 липня 2019 року, 10 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року повідомлено належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
21. Таким чином, позивач була належним чином повідомлена судом про призначення судового засідання як на 10 вересня 2019 року, так і на 15 жовтня 2015 року, двічі (повторно після відкладення розгляду справи) не прибула у судове засідання без повідомлення поважних причин неявки та заяв про розгляд справи за її відсутністю не подавала. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування визначеного статтями 205, 240 КАС України правового наслідку неявки позивача у судове засідання - залишення позову без розгляду.
22. Колегія суддів враховує, що у касаційній скарзі позивач не оспорює факту повідомлення її належним чином про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції (10 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року), натомість зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що представником позивача вчасно подано заяву про неприбуття у судове засідання 15 жовтня 2019 року, яка 14 жовтня 2019 року направлена на електрону пошту Окружного адміністративного суду міста Києва, що підтверджується копією листа адміністратора ресурсу mail.gov.ua.
23. Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем 14 жовтня 2019 року надіслано вищезазначену заяву на e-mail: inbox@adm.ko.court.gov.ua. Проте, Окружний адміністративний суд міста Києва використовує офіційну електронну адресу: inbox@adm.ki.court.gov.ua.
24. Частиною 2 статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
25. У розумінні КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду. Тому, будучи ініціатором судового розгляду справи, позивач насамперед має активно, не зловживаючи, використовувати власні процесуальні права. При цьому визначальними процесуальними обов`язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді адміністративної справи.
26. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів критично відноситься до доводів касаційної скарги у частині, що саме через дії (бездіяльність) Державної судової адміністрації України позивач помилково направила листа на електронну адресу Київського окружного адміністративного суду замість Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вона була повідомлена про судове засідання призначене на 15 жовтня 2019 року ще з 21 вересня 2019 року, що давало можливість здійснити відповідні процесуальні дії щодо належного повідомлення Окружного адміністративного суду міста Києва, зокрема, про неявку у судове засідання. Крім того, власна помилка позивача щодо направлення листа на електронну адресу іншого суду, у даному випадку, не є підставою для задоволення касаційної скарги.
27. Стосовно доводів позивача щодо направлення довідки про короткотерміновий розлад здоров`я представника позивача ОСОБА_2 з 11 жовтня 2019 року по 16 жовтня 2019 року, колегія суддів зазначає, що про дану обставину позивач повідомила суд першої інстанції не заздалегідь, а після розгляду справи 21 жовтня 2019 року. При цьому, будь-яких доказів подання такого повідомлення до початку розгляду справи 15 жовтня 2019 року до суду першої інстанції не надано.
28. Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги) як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
29. Із довідки № 199 від 16 жовтня 2019 року, виданої ОСОБА_2, вбачається, що останній був хворий та перебував на лікуванні у сімейного лікаря із діагнозом гострої респіраторної вірусної інфекції. Тобто, у даному випадку як представник позивача, так і сам позивач могли завчасно повідомити суд першої інстанції про поважність причин неприбуття у судове засідання призначене на 15 жовтня 2019 року.
30. Відтак неявка позивача (представника позивача) у судові засідання призначені на 10 вересня 2019 року та 15 жовтня 2019 року давала підстави суду першої інстанції зробити висновок щодо повторної неявки представника позивача без повідомлення про причину такої неявки. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із повторним неприбуттям позивача у судове засідання без поважних причин.
31. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 800/482/17.
32. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
33. Передбачене статтею 6 Конвенції право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
34. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин 1 - 3 статті 242 КАС України.
35. Крім того, частиною 4 статті 240 КАС України передбачено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
36. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
37. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 КАС України,