ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/7865/18
адміністративне провадження № К/9901/19029/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Національна поліція України, про скасування наказу, поновлення на посаді, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року (суддя Кузьменко В. А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (головуючий-суддя Мєзєнцев Є. І., судді: Земляна Г. В., Сорочко Є. О.),
І. Суть спору
У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Ліквідаційна комісія), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), третя особа - Національна поліція України (далі - НПУ), у якому просив:
- скасувати наказ ГУ МВС України у Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 354 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;
- поновити позивача на посаді старшого слідчого Авдіївського МВ Донецької області з 06 листопада 2015 року;
- зобов`язати Ліквідаційну комісію розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02 листопада 2015 року про зарахування його в якості кандидата на посаді в органах НПУ та запропонувати позивачу посаду в органах НПУ, як реабілітованої особи.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 354 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся до відповідача з відповідним рапортом про бажання проходити службу в органах НПУ.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
Згідно даних трудової книжки позивача останній у період з 15 серпня 1996 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи НПУ та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, у тому числі, відповідно ГУ МВС України в Донецькій області, та створено новий орган - ГУ НП в Донецькій області.
Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 "Про організаційно штатні питання" вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочуються всі посади у ГУ МВС України в Донецькій області.
На виконання постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року капітана поліції ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу з 04 березня 2015 року (наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 03 листопада 2015 року).
Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 354 о/с "По особовому складу" звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (із постановкою на військовий облік) старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року згідно з п. 9 розд. XI Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за підп. "г" п. 64 (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі).
Згідно з наказом від 04 січня 2016 року № 3 о/с лк ГУ МВС України в Донецькій області унесено зміни до наказу від 06 листопада 2015 року № 354 о/с. Вважати підставою звільнення працівників пункти 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", а не пункт 9 розділу ХІ цього Закону.
Вважаючи такий наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 354 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області. Зобов`язано Ліквідаційну комісію розглянути рапорт ОСОБА_1 про намір продовжувати службу в НПУ та запропонувати ОСОБА_1 посади, які заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що враховуючи положення чинного законодавства лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для звільнення особи за скороченням штатів. Суди зазначили, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відмовився від проходження служби в поліції та/або не міг бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Крім того, відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підп. "г" п. 64 Положення про проходження служби.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 вересня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: суддя-доповідач Мацедонська В. Е., судді: Данилевич Н. А., Шевцова Н. В.
Ухвалою судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонської В. Е. від 22 жовтня 2020 року прийнято до свого провадження вказану касаційну скаргу.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ГУ МВС України в Донецькій області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишити позовну заяву без розгляду у відповідній частині.
В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 804/189/16.
ГУ МВС України в Донецькій області вважає, що заяву (рапорт) ОСОБА_1, як документ, який конкретно був би адресований уповноваженій особі та містив бажання проходити службу в поліції, за своєю суттю не можна розцінювати як підставу для його переведення на службу в поліцію.
Також відповідач переконаний, що судами порушено норми процесуального права. Так, на думку скаржника, поновлюючи ОСОБА_1 строк на звернення до суду, суди врахували норми ч. 4 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та послалися на те, що позивач подав позов 21 травня 2018 року, тобто через місяць після залишення без розгляду його позовної заяви у справі № 826/12259/16. Відповідач вважає, що суди проігнорували ті обставини, що позовні заяви ОСОБА_2 двічі були залишені без розгляду з причин його неприбуття до суду без поважних причин.
Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, в яких останній зазначає, що додані до касаційної скарги додатки не засвідченні належним чином у визначеному законодавством порядку, не додано підтверджень повноважень особи, яка підписала касаційну скаргу, а тому зазначене є підставою для неприйняття касаційної скарги для розгляду Верховним Судом.
Також позивач зазначає, що рішення першої та апеляційної інстанцій не підлягають касаційному оскарженню в силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, оскільки справа є малозначною.
Щодо питання про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що воно розглядалось судами попередніх інстанцій окремо від рішень судів, які оскаржуються відповідачем. Всі способи і межі оскарження судових рішень були вичерпані відповідачем по справі відповідно до вимог діючого законодавства.
Крім того, позивач на підставі п. 5 ст. 339 КАС України просить закрити касаційне провадження, оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений в постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 8 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) передбачає, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники МВС України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
За п. 9 розд. XI Закону № 580-VIII передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Відповідно до п. 10 розд. XI Закону № 580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) установлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.
Згідно з підп. "г" п. 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
VІІ. Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (ч. 1 ст. 341 КАС України).
Так, Закон № 580-VІІІ опублікований в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року за № 141-142, отже, він набрав чинності 07 листопада 2015 року (окрім норм, визначених п. 1 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення").
Тобто, тримісячний строк, протягом якого працівники міліції, що виявили бажання проходити службу в поліції, за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, передбаченим Законом № 580-VІІІ, могли бути прийняті на службу в поліцію, закінчився 06 листопада 2015 року, що є останнім днем вказаного строку.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач до закінчення визначеного Законом № 580-VІІІ строку (02 листопада 2015 року) подав до ГУ МВС в Донецькій області заяву (рапорт), у якій зазначив про свій намір продовжувати службу в Національній поліції та просив поновити його особову справу з усіма документами, які повинні у ній знаходитися.
При цьому, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що посилання ГУ МВС в Донецькій області на те, що вказана заява не може вважатися виявленням бажання працювати у поліції відповідно до п. 9 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ є безпідставними, оскільки цим Законом не визначено форму та зміст рапорту, а відповідне бажання проходити службу в Національній поліції було чітко висловлено ОСОБА_1 у своїй заяві (рапорті) від 02 листопада 2015 року.
Також слід зазначити, що відповідно до вищенаведених норм законодавства працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.
У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.
Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підп. "г" п. 64 Положення № 114.
У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).
З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування п.10 розд. XI Закону № 580-VІІІ щодо звільнення особи за скороченням штатів.
Отже, при вирішенні питання щодо звільнення позивача через скорочення штатів на підставі підп. "г" п. 64 Положення № 114, відповідач був зобов`язаний розглянути можливість його подальшого використання на службі, оскільки такий порядок звільнення працівника міліції прямо передбачений п. 9-10 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ, чого зроблено не було.
Враховуючи приписи п. 9-10 розд. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ та підп. "г" п. 64 Положення № 114, працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.
Необхідно також зауважити, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Отже, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі
№ 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 804/189/16, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини у цій справі є відмінними від обставин, які встановлені судом у справі № 804/189/16. Так, судами у справі № 804/189/16 було встановлено, що позивач не звертався до відповідного органу МВС з заявою (рапортом) про бажання проходити службу в поліції, що в силу приписів Закону № 580-VІІІ вважається не виявленням бажання на проходження служби в поліції. Водночас, у цій справі, позивач виявив своє бажання на проходження служби в поліції, подавши 02 листопада 2015 року відповідну заяву (рапорт).
Таким чином, правовідносини, які виникли у справі, яка розглядається, та у справі № 804/189/16 не є подібними.
Щодо доводів ГУ МВС в Донецькій області про порушення судами норм процесуального права в частині поновлення строку ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом, оскільки, на думку відповідача, такий строк сплив ще 07 грудня 2015 року, колегія суддів зазначає наступне.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску поважними та поновлення строку звернення до суду відмовлено, клопотання ГУ МВС України в Донецькій області про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, у зв`язку з пропуском строку на звернення з позовом до суду. Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В касаційному порядку вищезазначені судові рішення не оскаржувалися.
В подальшому, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду із позовом до МВС України, Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Донецькій області, ГУ МВС України в Донецькій області, третя особа - НПУ, про скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії.
Вказану ухвалу суду ГУ МВС України в Донецькій області оскаржено в апеляційному порядку. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ МВС України в Донецькій області на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2020 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 299 КАС України (апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку з тим, що судами попередніх інстанцій неодноразово вирішувалося вказане вище питання, надавалася оцінка аргументам позивача стосовно підстав поновлення строку на звернення до суду і прийнято відповідні судові рішення, які набрали законної сили.
Стосовно доводів касаційної скарги, що 22 грудня 2016 року Вищим адміністративним судом України задоволено касаційну скаргу ГУ МВС України в Донецькій області у справі № 805/1475/15-а, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року, залишено в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, якою ОСОБА_1 відмовлено в позові, а тому відсутнє законодавче підґрунтя для оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року № 354 о/с, колегія суддів зазначає наступне.
На час прийняття оскаржуваного наказу позивач був поновлений на посаді, вищезазначеною постановою Вищого адміністративного суду України не допущено повороту виконання судового рішення, з трудової книжки позивача вбачається, що останній проходив службу в органах внутрішніх справ з 15 серпня 1996 року по 06 листопада 2015 року, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в межах спірних правовідносин звільнення позивача за порушення трудової дисципліни не має правового значення при оцінці правомірності оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року № 354 о/с.
Ураховуючи зазначене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Доводи, викладені позивачем в запереченнях на касаційну скаргу, щодо неналежного оформлення касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки касаційна скарга підписана головою Ліквідаційної комісії Остапчуком В. В., відомості про якого внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який забезпечує в тому числі і суд достовірною інформацією з реєстру згідно з вимогами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Також колегією суддів в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 13 серпня 2020 року не встановлено підстав для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкритті.
Доводи позивача щодо неможливості касаційного оскарження рішень у зазначеній справі через її малозначність не узгоджуються з вимогами законодавства, оскільки згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Враховуючи, що позивач займав посаду старшого слідчого, яка в розумінні примітки до ст. 50 Закону України "Про запобігання корупції" віднесена до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, дана справа не є малозначною.
З урахуванням цих обставин і було відкрито касаційне провадження, про що зазначено в ухвалі від 13 серпня 2020 року.
Також не може бути закрито касаційне провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 339 КАС України, про що зазначає позивач, оскільки відповідно до вищезазначеного пункту суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який послався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Разом з тим, ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі з підстав, передбачених п. 2-4 ч. 4 ст. 328 КАС України, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування п. 5 ч. 1 ст. 339 КАС України, оскільки касаційне провадження на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України не відкривалось.
Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд