Постанова
Іменем України
29 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 677/1330/19
провадження № 51-5192 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017240170000429 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2019 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Крім того, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 10 987,56 грн процесуальних витрат за проведені експертизи.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 серпня 2017 року близько 15:20, керуючи автомобілем марки "КАМАЗ 45143", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по другорядній дорозі Ледянка-Корчівка, наближаючись до нерегульованого перехрестя із головною дорогою Т-23-14 Теофіопіль-Красилів, порушуючи вимоги п. 16.3, п. 16.11 Правил дорожнього руху, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність, не надав переваги в русі автомобілю "Ауді А6", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався по головній дорозі, при цьому не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та виїхав на перехрестя, що призвело до зіткнення із зазначеним автомобілем. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Ауді А6" д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а також неправильним вирішенням цивільного позову. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про його винуватість у вчиненні злочину, при цьому поза увагою залишив той факт, що дорожньо-транспортна пригода сталась з вини водія автомобіля "Ауді". Зазначає, що його дії не створювали жодної небезпеки для руху, оскільки на момент виїзду на головну дорогу автомобіля під його керуванням автомобіль "Ауді" перебував на відстані близько 400 метрів від перехрестя. При цьому вважає, що експертним шляхом не встановлено, за якої саме відстані між автомобілями "КАМАЗ" та "Ауді" виникла небезпека для руху останнього. Наголошує, що місцевим судом не надано належної оцінки слідам гальмування автомобіля "Ауді", які зафіксовані у протоколі огляду місця події та схемі до нього, що перешкодило об`єктивно встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, вказує, що під час вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 місцевий суд не взяв до уваги те, що в дорожньо-транспортній пригоді винуватий водій автомобіля "Ауді", та безпідставно поклав обов`язок відшкодування моральної шкоди лише на нього. Також зазначає, що місцевим судом в основу обвинувального вироку як доказ покладено висновки лише трьох експертиз, а тому відсутні підстави для стягнення із засудженого судових витрат за проведення інших експертиз. Наголошує, що апеляційний суд не перевірив наведених обставин та не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, пославшись лише на обставини, встановлені судом першої інстанції, вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги не надав.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Вараниця В.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просив судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд зробив на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 дані, що містяться у довідці служби автомобільних доріг у Хмельницькій області № 193 від 05 лютого 2019 року, акті огляду та тимчасового затримання автомобіля "Ауді А6", д.н.з. НОМЕР_2, від 05 серпня 2017 року, акті огляду та тимчасового затримання автомобіля "КАМАЗ 45143", д.н.з. НОМЕР_1, протоколі проведення слідчого експерименту від 04 березня 2019 року за участю ОСОБА_1 .
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у висновках інженерно-транспортних експертиз № 447А від 22 листопада 2017 року, № 448А від 23 листопада 2017 року та № 10.4/10.1-0095:19 від 14 червня 2019 року, висновку судово-медичної експертизи № 104 від 09 грудня 2017 року.
Вказуючи про незаконність вироку місцевого суду, засуджений вважає, що експертним шляхом не встановлено, за якої саме відстані між автомобілями "КАМАЗ" та "Ауді" виникла небезпека для руху останнього. При цьому місцевим судом не надано належної оцінки слідам гальмування автомобіля "Ауді", які зафіксовані у протоколі огляду місця події та схемі до нього, що перешкодило встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди.
Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що призвели до дорожньо-транспортної пригоди, місцевий суд послався на висновки інженерно-транспортних експертиз, відповідно до яких водій автомобіля "КАМАЗ 45143", д.н.з. НОМЕР_1, з технічної точки зору у зазначеній дорожній обстановці повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 16.3, 16.11 Правил дорожнього руху.
Місцевим судом було встановлено, що відповідно до висновку інженерно-транспортної експертизи № 448А від 23 листопада 2017 року, робоча гальмівна система автомобіля "Ауді А6", д.н.з. НОМЕР_3, на час експертного дослідження перебувала у працездатному стані.
При цьому місцевий суд у своєму вироку зазначив, що в ході досудового розслідування проведено ряд автотехнічних експертиз, в яких на дослідження експерту ставилось питання щодо встановлення швидкості руху автомобіля "Ауді" та його гальмівного шляху, однак, враховуючи, що вказаний автомобіль оснащений антиблокувальною системою (АБС у робочому стані), сліди гальмування, що зафіксовані під час огляду місця події, не могли бути залишені технічно справним автомобілем "Ауді".
Оскільки під час судового розгляду не встановлено, що сліди гальмування на дорожньому покритті належать саме автомобілю "Ауді", місцевий суд не взяв до уваги висновки експертиз у цій частині.
При цьому місцевий суд не погодився з доводами обвинуваченого ОСОБА_1 про винуватість водія "Ауді А6", д.н.з. НОМЕР_3, ОСОБА_3 у настанні дорожньо-транспортної пригоди через перевищенням ним дозволеної швидкості руху та несвоєчасним гальмуванням, оскільки такі твердження повністю спростовуються дослідженими під час судового розгляду доказами.
Перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд погодився з такими виносками місцевого суду, та зазначив, що у вказаній дорожній обстановці, водій ОСОБА_3 не зобов`язаний був враховувати можливість грубого порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1, не передбачав і не мав можливості передбачити, що автомобіль, яким керував обвинувачений, не зупиниться перед виїздом на головну дорогу та не дасть йому перевагу у русі. За таких обставин, у причинному зв`язку із настанням суспільно-небезпечних наслідків, перебувають лише дії водія ОСОБА_1, що, зокрема, підтвердив експерт ОСОБА_5 в судовому засіданні під час апеляційного розгляду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень статей 85, 86, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, є правильною.
Порушень процесуального законодавства в процесі збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів колегією суддів не встановлено, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Враховуючи викладене, колегія суддів не може погодитись з доводами касаційної скарги засудженого про те, що місцевий суд не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, що перешкодило встановити всі обставини дорожньо-транспортної пригоди, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений вказує, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про його винуватість у вчиненні злочину, при цьому залишив поза увагою той факт, що дорожньо-транспортна пригода сталась з вини водія автомобіля "Ауді". Зазначає, що його дії не створювали жодної небезпеки для руху, оскільки на момент виїзду на головну дорогу автомобіля під його керуванням автомобіль "Ауді" перебував на відстані близько 400 метрів від перехрестя.
Однак такі доводи касаційної скарги засудженого не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Крім того, колегія суддів не може погодитися з доводами касаційної скарги засудженого про те, що, вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_2, місцевий суд не взяв до уваги, що в дорожньо-транспортній пригоді винуватий водій автомобіля "Ауді", та безпідставно поклав обов`язок відшкодування моральної школи лише на нього.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Оскільки на розгляді місцевого суду перебував обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1, то в місцевого суду були відсутні підстави вирішувати питання про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_2 моральної шкоди з водія автомобіля "Ауді" ОСОБА_3 (свідок у даному кримінальному провадженні).
Як передбачено положеннями ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Під час судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху пасажиру автомобіля "Ауді" ОСОБА_2 було заподіяно тілесне ушкодження середньої тяжкості, тобто завдано шкоди цим кримінальним правопорушенням.
У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Крім того, відповідно до ст. 374 КПК України в мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються, серед іншого, підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.
Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 місцевий суд повністю дотримався.
Вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, місцевий суд виходив із того, що саме внаслідок дій ОСОБА_1 потерпілій було заподіяно значних душевних страждань.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів, вирок суду в частині часткового задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 та стягнення моральної шкоди з ОСОБА_1 узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілої.
За таких обставин твердження засудженого про те, що місцевий суд неправильно вирішив цивільний позов у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений вказує, що оскільки в основу обвинувального вироку як доказ місцевим судом покладено висновки лише трьох експертиз, а тому підстав для стягнення з нього судових витрат за проведення інших експертиз немає.
З такими твердженнями касаційної скарги засудженого колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 9 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.
При цьому питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні, їх види та порядок розподілу регламентовано главою 9 КПК України.
Зокрема, ч. 2 ст. 124 КПК України визначено, що в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Таким чином, доводи касаційної скарги засудженого в цій частині колегія суддів вважає надуманими та такими, що не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону.
Як на підставу для скасування ухвали суду апеляційної інстанції у касаційній скарзі засуджений посилається на відсутність в ухвалі апеляційного суду відповідей на всі доводи його апеляційної скарги, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
На думку колегії суддів, такі доводи касаційної скарги засудженого є безпідставними.
Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги обвинуваченого в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
Ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування або зміни.
Крім того, на думку колегії суддів, призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1, попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України, та з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд