Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 594/599/18
провадження № 51-4172км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
представника потерпілих Скиби В.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та представника потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвоката
Скиби В.М. на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 червня
2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017210050000300, за обвинуваченням
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 4
ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК), та
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Іванків Борщівського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 296 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від
29 січня 2020 року визнано винуватим і засуджено:
- ОСОБА_4 до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 1 ст. 122 КК - на строк 2 роки; за ч. 4 ст. 296 КК - на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень остаточне покарання ОСОБА_4 визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
На підставі ст. 76 КК зобов`язано ОСОБА_5 протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Цивільний позов прокурора задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь фінансового управління Борщівської районної державної адміністрації витрати, понесені на стаціонарне лікування від кримінального правопорушення ОСОБА_1 в сумі 6895,07 грн, ОСОБА_2 в сумі
14 033,04 грн, ОСОБА_3 в сумі 6309,64 грн, всього - 27 237,75 грн.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2913,18 грн та 30 000 грн відповідно на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3211,11 грн та 50 000 грн відповідно на відшкодування матеріальної та моральної шкоди У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 2660,83 грн та 30 000 грн відповідно на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винуватими в тому, що вони 06 серпня 2017 року близько 23:30 навпроти приміщення сільського клубу на вул. Центральній, 87 у с. Гуштинка Борщівського району Тернопільської області групою осіб вчинили хуліганські дії за наступних обставин. ОСОБА_5 з особливою зухвалістю, яка виразилась у грубому порушенні громадського порядку, особливій нахабності та грубості, безпричинно, з хуліганських спонукань, прагнучи протиставити себе суспільству, умисно завдав ОСОБА_1, який сидів за кермом автомобіля марки "Фольксваген" і з яким у нього виник словесний конфлікт, два удари кулаком у ділянку підборіддя, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді синця на підборідді, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Далі ОСОБА_4 в групі з ОСОБА_5 з хуліганських спонукань, використовуючи спеціально пристосований та заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень предмет - пістолет невстановленої марки, калібру 9 мм, у присутності інших осіб здійснив один постріл в сторону потерпілої ОСОБА_3, заподіявши їй тілесні ушкодження середньої тяжкості.
У подальшому ОСОБА_4, продовжуючи свої злочинні дії, використовуючи цей же пістолет, здійснив один постріл у сторону потерпілого ОСОБА_1 та чотири постріли в сторону потерпілого ОСОБА_2, заподіявши їм тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 22 червня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 змінено.
Постановлено вважати ОСОБА_4 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК
з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
На підставі п. 1, п. 2 ч. 1 ст.76 КК зобов`язано ОСОБА_4 протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу
з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 296 КК закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 1 ст. 296 КК
з призначенням покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
На підставі п. 1, п. 2 ч.1 ст. 76 КК зобов`язано ОСОБА_5 протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
У решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду скасувати
у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених через м`якість і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що показання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у тій частині, що вони не мали умислу на вчинення хуліганських дій, надані в судовому засіданні, слід вважати непослідовними і такими, що не узгоджуються з доказами у справі. Стверджує, що формулювання обвинувачення, визнане апеляційним судом доведеним,
у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 122 КК, містить суперечності щодо мотивів спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 . Не погоджується з рішенням апеляційного суду
в частині закриття провадження щодо ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 296 КК. Вважає, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_5 з ч. 2 на ч. 1 ст. 296 КК. Стверджує, що призначене апеляційним судом покарання засудженому ОСОБА_4 не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
У касаційній скарзі представник потерпілих - адвокат Скиба В.М. просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Доводи касаційної скарги представника потерпілих аналогічні доводам прокурора.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Піх Ю.Г. підтримала касаційну скаргу прокурора та представника потерпілих.
Представник потерпілих просив задовольнити його скаргу та скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Вирішення цих питань процесуальним законом покладено на суди першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції при перегляді кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що
ОСОБА_4 обвинувачувався за ч. 1 ст. 122 та ч. 4 ст. 296 КК, ОСОБА_5 - за
ч. 2 ст. 296 КК. Суд першої інстанції кваліфікував їхні дії за цими ж статтями.
Апеляційний суд, погодившивсь з вироком районного суду про визнання винності ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 122 КК, кримінальне провадження за його обвинуваченням за ч. 4 ст. 296 КК закрив на підставі п. 2 ч. 1
ст. 284 КПК за відсутністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення.
Своє рішення апеляційний мотивував тим, що кваліфікація дій ОСОБА_4 не ґрунтувалася на правильному застосуванні судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність.
З таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується.
Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК
є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників, і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством
і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, у кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
У цій справі фактичні обставини суд апеляційної інстанції встановив шляхом проведення часткового судового слідства.
За показаннями ОСОБА_4, ввечері 06 серпня 2017 року він катався на своєму автомобілі та випадково зустрів свого знайомого ОСОБА_5, який попросив підвезти його в с. Гуштинка. По дорозі ОСОБА_5 повідомив йому, що біля приміщення сільського клубу йому призначив зустріч ОСОБА_2 для того, щоб залагодити конфлікт, який виник раніше. Вони приїхали на місце зустрічі. Туди ж під`їхав і мікроавтобус. ОСОБА_5 підійшов до водія мікроавтобуса та про щось із ним говорив, розмови він не чув. Після того, як ОСОБА_5 завдав водію мікроавтобуса ударів, звідти вийшли потерпілі та ще якісь люди, потерпілі їх били металевими палицями та арматурою. Коли він побачив, що ОСОБА_5 лежить на землі, а потерпілі завдають йому удари металевими прутами, у нього виник намір захистити його. Він взяв у машині травматичний пістолет свого батька та почав хаотично стріляти, що відігнати потерпілих від ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 суду показав, що в середині липня в нього виник конфлікт з ОСОБА_2, а 6 серпня 2017 року за декілька годин до подій потерпілий запропонував йому зустрітися біля приміщення клубу в с. Гуштинка. Він зустрів ОСОБА_4 і попросив його відвезти на цю зустріч. Він першим підійшов до мікроавтобуса марки "Фольксваген Т-4", на якому приїхали потерпілі. Після того, як він завдав двох ударів в обличчя ОСОБА_1, який сидів за кермом мікроавтобуса, та обізвав його нецензурною лексикою,
з автомобіля повибігали потерпілі та ще якісь люди та почали їх бити. Йому завдавали удари по голові та тілу, від яких він впав на землю.
Показання засуджених апеляційний суд визнав такими, що узгоджуються між собою та показаннями свідків, частково з показаннями потерпілих, а також частково з іншими доказами, які є в матеріалах провадження.
Зокрема, аналогічні показання були надані ОСОБА_5 під час проведення слідчого експерименту від 29 травня 2018 року, де він детально описував та відтворював події того вечора (т. 2, а.с. 220-223).
Із показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що під час розмови
ОСОБА_5 з кимось із братів ОСОБА_1 з автомобіля марки "Фольксваген" вибігло четверо осіб і один з них завдав ударів арматурою чи дерев`яною битою по голові та по спині ОСОБА_5 . Він намагався їх розборонити, однак отримав удар у губу, після чого вони із засудженими побігли вниз по вулиці.
Такі ж показання свідок давав під час проведення слідчого експерименту від 10 березня 2018 року (т. 2, а.с. 69-77).
Допитана в суді свідок ОСОБА_8 підтвердила, що того дня вона проснулася від звуку пострілів, вийшла на вулицю, де побачила потерпілих, у яких були вогнепальні поранення. Через деякий час підійшли ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який був побитий.
Апеляційний суд правильно визнав неспроможними доводи потерпілих
ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про завдання їм тілесних ушкоджень безпричинно, з хуліганських спонукань, оскільки вони спростовуються іншими доказами, якими підтверджується, що причиною вказаних дій засудженого
ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_2 були неприязні відносини між ними, які виникли як раніше, так і під час події.
Апеляційний суд правильно визнав показання потерпілих необґрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.
Апеляційний суд правильно зазначив, що обстановка та обставини події, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки насильницької поведінки ОСОБА_4 свідчили про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до потерпілих, яка виникла раптово через сварку у відповідь на агресивні дії останніх, прагненням помститися їм, а не бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. При цьому слід зазначити, що у формулюванні обвинувачення, з яким погодився суд першої інстанції, відсутні будь-які конкретні обставини, які б свідчили про порушення засудженим громадського порядку, крім загальних фраз про ігнорування правильної поведінки у суспільстві, нахабство та грубість і безпричинність його дій.
На підставі зазначеного апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність у діях ОСОБА_4 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою ознакою кримінального правопорушення, передбаченого
ст.296 КК, а отже, і складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 296 КК, та закрив провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що дії ОСОБА_4 були зумовлені наміром завдати шкоди здоров`ю потерпілих і безпосередньо спрямовані на досягнення цього результату, а тому містять об`єктивні та суб`єктивні ознаки злочину проти особи і підлягають кваліфікації за наслідками як умисне спричинення потерпілим ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, і такі його дії правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 122 КК.
Доводи прокурора щодо неправильного звільнення засудженогоОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням не є переконливими.
Стаття 75 КК передбачає, що якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд, переглянувши це кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника Гуляка В.І. та ОСОБА_5 - адвоката Денисової Т.С. і прокурора, змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_4 . При цьому врахував те, що
ОСОБА_4 вперше притягується до відповідальності, позитивно характеризується, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, вибачився перед потерпілими, частково відшкодував заподіяну шкоду, що підтвердили потерпілі, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік на підставі ст. 75 КК.
З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.
Отже, оскільки не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_4 через м`якість, що були би безумовною підставою для скасування або зміни судового рішення, та касаційні скарги прокурора та представника потерпілих не підлягають задоволенню.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне змінити судові рішення щодо ОСОБА_5 з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК, якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в пунктах 57-59 своєї постанови від 12 вересня 2018 року (провадження № 13-32кс18), відповідно до частини другої статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Зазначена норма процесуального права перебуває у системному зв`язку з диспозитивністю як однією із загальних засад кримінального провадження. Зміст цієї засади розкрито в частині третій статті 26 КПК, згідно з якою суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Водночас іншою загальною засадою кримінального провадження є верховенство права (частина перша статті 8 КПК). Відповідно до цієї засади людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Саме на реалізацію цієї засади спрямовані встановлені спеціальними нормами КПК винятки, які дають можливість судам усіх інстанцій без обмеження процесуальними позиціями сторін, навіть з власної ініціативи, приймати рішення щодо покращення правового становища обвинуваченого, засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, урахувавши те, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, виключив з обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 296 КК кваліфікуючу ознаку - вчинення групою осіб, перекваліфікував його дії з ч. 2 ст. 296 КК на ч. 1 ст. 296 КК.
Однак з таким рішенням суду апеляційної інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.
Кваліфікація дій засуджених за ознакою хуліганства, вчиненого групою осіб, означає, що засуджені діяли з єдиним умислом, обумовленим хуліганським мотивом.
Виключення цієї ознаки з кваліфікації дій одного із засуджених виключає кваліфікацію дій іншого як хуліганства. Крім того, як було зазначено вище, суд апеляційної інстанції правильно встановив відсутність хуліганського мотиву в діях обох засуджених. При цьому слід зазначити, що і саме формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, вказує на те, що причиною того, що ОСОБА_5 завдав двох ударів ОСОБА_1, був словесний конфлікт, який виник між ними.
Апеляційний суд, перекваліфікувавши дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 296 КК, не усунув допущеного місцевим судом неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і всупереч вимогам статті 419 КПК не навів в ухвалі достатнього обґрунтування, чому він відхилив аргументи апеляційної скарги захисту про відсутність у діянні засудженого ОСОБА_5 мотиву явної неповаги до суспільства.
Разом із тим суд першої інстанції встановив, а сторони провадження не заперечували факту заподіяння засудженим ОСОБА_5 умисного легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1, що відповідає диспозиції частини 1 статті 125 КК.
Відповідно до правового висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19), звернення потерпілого до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього злочину без визначення кримінально-правової кваліфікації або з неправильною кваліфікацією є проявом волі на притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, що надає суду право за результатами судового розгляду кримінального провадження, розпочатого за процедурою публічного обвинувачення, ухвалити відповідно до встановлених частиною третьою статті 337 КПК меж судового розгляду обвинувальний вирок з перекваліфікацією діяння на злочин приватного обвинувачення незалежно від позиції потерпілого щодо зміни його правової оцінки.
Таким правом щодо перекваліфікації дій винного наділені і суди вищих інстанцій.
Як видно з матеріалів провадження, ОСОБА_1 звернувся до поліції із заявою про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за те, що біля клубу в с. Гуштинка останній завдав йому двох ударів в обличчя (т. 2,
а.с. 14).
Тому з урахуванням обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважає за необхідне перекваліфікувати дії
ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 296 КК на ч. 1 ст. 125 КК.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло 2 роки.
Згідно з ч. 5 ст. 74 КК особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Оскільки ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, 06 серпня 2017 року і на час розгляду справи судом касаційної інстанції минуло більше двох років, то на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК
ОСОБА_5 підлягає звільненню від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Таким чином, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд