ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 718/1631/19
провадження № 51- 1902км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Бущенка А. П., Шевченко Т. В.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисника Федіна В. Ю. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Федіни В. Ю. на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 06 грудня 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в кримінальному провадженні № 12019260000000037 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 06 грудня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 27 січня 2019 року приблизно о 18:15, перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, на подвір`ї домоволодіння на АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з метою вбивства умисно завдав ОСОБА_2 удар ножем у шию, внаслідок чого настала його смерть.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Федін В. Ю. просить скасувати судові рішення через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На думку захисника, під час судового розгляду судом не було встановлено спосіб, мотив, мету, умисел та інші складові суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Вказує, що засуджений завдав удару потерпілому ненавмисно та вживав заходів для надання останньому медичної допомоги, а тому вважає, що його дії підлягають кваліфікації за ст. 119 КК.
Стверджує, що медичний огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння був проведений з порушенням його права на захист. Також, на переконання захисника, місцевий суд під час судового розгляду безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про проведення комісійної судово-медичної та медико-криміналістичної експертизи.
Крім того вважає, що з огляду на щире каяття засудженого, відшкодування шкоди та думку потерпілої призначене останньому покарання є занадто суворим і у судів обох інстанцій були підстави для застосування до його підзахисного статей 69 та 75 КК.
Наводить доводи щодо упередженості головуючого судді під час розгляду справи в суді першої інстанції та експерта, який проводив судово-медичну експертизу у кримінальному провадженні.
На переконання захисника, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи, наведені ним в апеляційній скарзі, та не дав на них обґрунтованих відповідей. Крім того, цей суд вийшов за межі апеляційної скарги та допитав у судовому засіданні експерта і долучив до матеріалів провадження вирок щодо ОСОБА_1, хоча останній вважається раніше не судимою особою в силу ст. 89 КК. З огляду на це вважає, що ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу.
Прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Іншим учасникам про час і місце розгляду касаційної скарги було належним чином повідомлено, однак вони у судове засідання не прибули.
Мотиви Суду
Колегія суддів (далі-Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість ці обставини, на які посилається і захисник у касаційній скарзі, були предметом перевірки у судах першої та апеляційної інстанцій.
При перевірці оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість наведених у них висновків про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Так, встановлені місцевим судом фактичні обставини кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого, який не заперечував факту заподіяння смерті потерпілому, однак стверджував, що завдав удару ненавмисно; показаннях потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо обставин справи; даних протоколів огляду місця події від 27 січня 2019 року, огляду трупу ОСОБА_2, проведення слідчого експерименту від 23 квітня 2019 року; висновках експертів № 0250-К від 11 березня 2019 року, № 352 від 28 січня 2019 року, № 98 від 28 січня 2019 року, № 79 від 05 лютого 2019 року, № 294 від 07 березня 2019 року, № 345 від 12 березня 2019 року, № 103-І від 28 лютого 2019 року, № 74 від 28 лютого 2019 року, № 74-Д від 08 травня 2019 року, № 067 від 31 травня 2019 року та № 098-Д від 07 листопада 2019 року, й інших доказах.
Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності. Підстав не довіряти цим доказам у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.
Твердження захисника в касаційній скарзі про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого і наявність у його діях складу злочину, передбаченого ст. 119 КК є безпідставними.
Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), тобто коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь та проявляється в способі вчинення діянь.
На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 цілеспрямовано та умисно завдав ОСОБА_2 удару ножем у життєво важливий орган - шию зверху вниз зі значною силою, заподіявши йому тілесних ушкоджень не сумісних із життям, що перебуває у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілого.
Надані ОСОБА_1 пояснення про необережний характер заподіяння смерті потерпілому не знайшли свого підтвердження в суді. Продемонстрований ним під час слідчого експерименту механізм заподіяння ОСОБА_2 смертельного поранення ножем, де він показував як тримав ніж у руках та розмахував ним перед потерпілим, не збігається з характером тілесного ушкодження виявленого на тілі потерпілого. Згідно з висновком судово-медичного експерта, виявлені у потерпілого тілесні ушкодження не могли виникнути за тих обставин, на які вказував засуджений.
З урахуванням ретельного аналізу досліджених у судовому засіданні доказів судом першої інстанції було встановлено та описано у вироку всі обставини події та зроблено висновок, що сукупність усіх обставин вчиненого діяння, у тому числі локалізація заподіяння тілесного ушкодження та знаряддя, яким його завдано, свідчать про доведеність спрямованості умислу ОСОБА_1 на умисне вбивство потерпілого, тобто вказують на наявність об`єктивної та суб`єктивної ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Щодо мотиву злочину суд у вироку зазначив, що вбивство відбулося через конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який раптово виник між ними на ґрунті особистих неприязних відносин.
Таким чином, наведені захисником у касаційній скарзі доводи про недоведеність судом умислу та мотиву вчинення ОСОБА_1 вбивства ОСОБА_2 є безпідставними.
Під час перегляду вироку апеляційний суд уважно перевірив доводи захисника викладені в його апеляційній скарзі, зокрема допитав учасників провадження, дослідив матеріали справи та належним чином проаналізував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження, наявні у провадженні докази, мотиви з яких виходив цей суд постановляючи вирок щодо ОСОБА_1 та встановив, що сукупність всіх обставин вчиненого діяння, локалізація заподіяного тілесного ушкодження та знаряддя, яким його завдано, а також доведеність спрямованості умислу засудженого на умисне вбивство потерпілого свідчать про те, що останній бажав настання смерті потерпілого, а відтак у його діях наявна ознака суб`єктивної сторони складу такого злочину, як умисне вбивство.
З урахуванням зазначеного апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи захисника щодо вчинення ОСОБА_1 вбивства потерпілого з необережності.
Безпідставними є і посилання захисника у касаційній скарзі про те, що у справі не було проведено комісійної судово-медичної та медико-криміналістичної експертизи.
Як убачається з матеріалів провадження, під час судового розгляду ухвалою суду від 26 вересня 2019 року за клопотання захисника таку експертизу було призначено та поставлено на її вирішення питання щодо тяжкості, характеру, локалізації та механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 . У проведенні експертизи брали участь судово-медичні експерти та експерти-криміналісти. За результатами проведених досліджень експертами було складено висновок № 098-Д від 07 листопада 2019 року (т 3 а.п.233-240) в якому надано відповіді на усі поставлені питання. Експерти, які проводили експертні дослідження, були ознайомлені з правами та обов`язками, передбаченими ст. 69 КПК та попереджені судом про кримінальну відповідальність за статями 384, 385 КК. Обґрунтованих аргументів щодо упередженості цих експертів захисник у касаційній скарзі не навів і даних, які би вказували на це з матеріалів провадження не вбачається.
У своїй касаційній скарзі захисник також зазначає про незаконність проведення медичного огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння без участі захисника.
У зв`язку з цим колегія суддів зауважує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій не посилалися на цей протокол огляду. Під час апеляційного розгляду апеляційний суд належним чином перевірив ці доводи, наведені захисником в апеляційній скарзі, та дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність, зазначивши в своїй ухвалі про те, що сам засуджений у судовому засіданні не заперечував вживання ним алкогольних напоїв та наркотичних речовин напередодні злочину.
Не є прийнятними і доводи захисника щодо незаконності долучення до матеріалів справи судом апеляційної інстанції вироку Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2010 року щодо ОСОБА_1, оскільки цей суд у своїй ухвалі не посилався на вказаний вирок і не використовував його як відомості, що характеризують особу засудженого, а навпаки вказав у ній про відсутність судимостей в останнього.
Неспроможними також є і доводи захисника в касаційній скарзі щодо упередженості складу суду в судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального провадження, цими судами розглянуто всі скарги та клопотання захисника, за результатами чого були прийняті відповідні рішення, а незгода захисника з прийнятими рішеннями не є свідченням упередженості суду. Окремо слід зауважити й на те, що під час розгляду справи відводи складу суду стороною захисту не заявлялися.
Згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Як убачається з вироку, при призначенні покарання засудженому суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним злочину, його наслідки, а також дані про особу ОСОБА_1, який частково визнав свою вину, його нейтральну характеристику, що він раніше не судимий, не працює, та відсутність обставин які пом`якшують покарання. Вчинення останнім злочину в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння суд визнав обставиною, яка обтяжує покарання.
При перевірці доводів апеляційної скарги захисника в цій частині апеляційний суд визнав, що при призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції дотримався вимог статей 50 та 65 КК, а призначене цим судом покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
З огляду на зазначені обставини колегія суддів не може погодитись із доводами захисника в касаційній скарзі про явну суворість та несправедливість покарання призначеного засудженому.
Наведені захисником у касаційній скарзі доводи є аналогічними тим, що були викладені ним і в апеляційній скарзі, які суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та дав на них у своєму рішенні умотивовані відповіді, навівши у ньому відповідні мотиви та положення закону, якими він керувався залишаючи її без задоволення.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належним чином умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, або невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би тягнули за собою їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд