П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2021 року
м. Київ
справа №333/1571/16-к
провадження № 51-1768км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Бущенка А. П., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гладкіх Л. М.,
прокурора Єременка М. В.,
захисника Сілкіної О. О. (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої Середи А. А. (в режимі відеоконференції),
перекладача Ніколаєнка А. Ф.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сілкіної Ольги Олександрівни на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця села Балки Васильківського району Запорізької області, з середньою спеціальною освітою, одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрований у АДРЕСА_1 ) та фактично проживає у АДРЕСА_2 ), раніше не судимий,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 рокуОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185 КК, та за ч. 1 ст. 115 КК призначено покарання у виді позбавлення волі строком 14 років, за ч. 1 ст. 185 КК призначено покарання у виді позбавлення волі строком 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 14 років.
Зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 10 січня 2016 року по 20 квітня 2017 року у співвідношенні один день утримання в слідчому ізоляторі за два дні покарання у виді позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень, у решті позову відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів та витрат на експертизу.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2019 року вирок суду першої інстанції змінено в частині призначеного покарання, зменшено покарання за ч. 1 ст. 115 КК до 10 років позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 10 років. Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 20 квітня 2017 року по 31 січня 2019 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. В решті вирок залишено без змін.
Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2019 року ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 вересня 2020 року вирок місцевого суду змінено та на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України №838-VIII зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 20 квітня 2017 року по 31 січня 2019 року включно та з 10 грудня 2019 року по 21 вересня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами встановлено, що 09 січня 2016 року приблизно о 22:30 ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 сім ударів ножем у ліву задню частину грудної клітки, один удар у черевну порожнину, один удар ножем у шию, один удар ножем в обличчя та один удар ножем по 4-5 пальцях правої кисті.
У результаті цих дій ОСОБА_3 були заподіяні численні колото-різані сліпі проникаючі поранення грудної клітки, проникаючі в ліву плевральну порожнину, з розсіченням лівого 7 ребра та пошкодженням по ходу раньових каналів лівої легені, одиночне колото-різане сліпе проникаюче поранення живота з пошкодженням по ходу раневого каналу печінки, що призвело до масивної крововтрати, які є тяжкими тілесними ушкодженнями і перебувають у прямому причиновому зв`язку з настанням смерті, а також два колото-різаних сліпих поранення грудної клітки; поверхневі різані рани на обличчі, шиї та 4-5 пальцях правої кисті, які є легкими тілесними ушкодженнями, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я; крововиливи та садна на обличчі, шиї та кінцівках; крововиливи в м`яких тканинах шиї та поперековій ділянці.
Після цього, затягнувши ОСОБА_3 до ванної кімнати, ОСОБА_1 закрив за ним двері, які підпер дошкою для праски, тим самим перешкодивши йому вільний доступ до приміщення квартири.
Далі ОСОБА_1 викрав телевізор "Saturn TV LED 19-F" та мобільний телефон, який належав ОСОБА_3, з викраденим майном покинув місце скоєння злочину та розпорядився ним на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги та заперечень на неї
У касаційній скарзі захисник вважає вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції незаконними у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, іншими порушеннями кримінального процесуального закону, порушеннями конституційних прав засудженого.
Захисник просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. Також просить зарахувати ОСОБА_1 попереднє ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день за два дні позбавлення волі - період з моменту його затримання та до набрання вироком законної сили, тобто з 10 січня 2016 року по 21 вересня 2020 року.
Захисник стверджує, що місцевий суд припустився непослідовності та неконкретності під час формулювання обвинувачення, що ставить під сумнів висновки, яких він дійшов. На її думку, викладені обвинуваченням фактичні обставини не відповідають фактичним обставинам справи.
На обґрунтування касаційних вимог захисник зазначає, що суд апеляційної інстанції повторно не дослідив обставин, досліджених судом першої інстанції, не надав належної правової оцінки висновкам експертів, доводам сторони захисту.
Захисник стверджує, що засуджений захищався від протиправних дій потерпілого, який заподіяв йому тілесне ушкодження і мав при собі ніж. Вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив належно аргументи засудженого про самозахист, без належної аргументації відкинув позицію сторони захисту.
Також захисник ставить під сумнів висновки судів нижчих інстанцій щодо наявності умислу в ОСОБА_1 на вбивство ОСОБА_3, оскільки він закрив потерпілого у ванній кімнаті тоді, коли останній був ще живим і намагався вийти напасти на засудженого.
Захисник стверджує, що протокол огляду місця події та показання ОСОБА_1 свідчать про відсутність суб`єктивної сторони умисного вбивства.
Крім цього, сторона захисту вважає, що апеляційним судом не проаналізовано всіх доводів апеляційних скарг, чим порушено вимоги ч. 2 ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Серед іншого захисник зазначає про неправильне зарахування у строк покарання попереднього ув`язнення, яке слід було застосувати з 10 січня 2016 року (день затримання засудженого) по 21 вересня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Доведеність вини та правова кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК у касаційному порядку захисником не оскаржуються.
На касаційну скаргу в інтересах потерпілої ОСОБА_2 представником Середою А. А. подано заперечення, в яких він просить Суд залишити судові рішення судів нижчих інстанцій без зміни. Представник зазначає про відсутність підстав для врахування ОСОБА_1 під час призначення покарання пом`якшуючих обставин, а також звертає увагу Суду на безпідставність посилань у касаційній скарзі на норму ст. 412 КПК. На думку представника потерпілої, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам, установленим щодо них ст. 370 КПК, а доводи касаційної скарги про протилежне є необґрунтованими.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
У судовому засіданні прокурор заперечив вимоги касаційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.
Потерпіла та її представник заперечували проти доводів та вимог касаційної скарги, у її задоволенні просили відмовити.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули, причин своєї неявки Суду не повідомили, заяв (клопотань) не подали.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, установлених судами нижчих інстанцій.
Основним аргументом сторони захисту є твердження про перебування ОСОБА_1 у стані необхідної оборони. Сторона захисту вважає, що ОСОБА_3 першим заподіяв удар ОСОБА_1, мав ножа, а засуджений лише після цього взяв ніж і заподіяв потерпілому смертельні ураження.
Ці аргументи сторони захисту були предметом детальної перевірки суду апеляційної інстанції, і позиція суду знайшла своє відображення в судовому рішенні, прийнятому за результатами апеляційного перегляду.
Апеляційний суд дійшов до висновку, що з обставин цього кримінального провадження вбачається відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони.
В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зауважив, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, іншої особи від суспільно небезпечного посягання.
Апеляційний суд зазначив, що якщо визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, бажання розправитися з ним, то такі дії за своїм характером не становлять необхідної оборони і мають розцінюватися на загальних підставах.
Спростовуючи версію сторони захисту про намагання засудженого захиститися від потерпілого, апеляційний суд дійшов висновку, що поведінка обвинуваченого та потерпілого, тяжкість отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, їх локалізація, спосіб завдання, а також відсутність даних про наявність конфлікту з ОСОБА_3 свідчать про те, що засуджений не відчував реальної загрози з боку потерпілого, і спростовують версію сторони захисту про те, що ОСОБА_1 використав ніж виключно для самозахисту, та свідчать про наявність у діях обвинуваченого прямого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_3 .
Колегія суддів погоджується з висновками, зробленими судами першої та апеляційної інстанцій про те, що немає підстав вважати, що ОСОБА_1 знаходився у стані необхідної оборони, заподіюючи удари ножем потерпілому.
Засуджений стверджував, що потерпілий перший взяв ніж і заподіяв ним ушкодження. Судами було встановлено, що на місці події було вилучено ножі з нашаруванням крові.
З матеріалів кримінального провадження та тих доказів, які були покладені в основу судових рішень щодо ОСОБА_1, вбачається, що у квартирі, у якій відбулося вбивство, було чотири ножі, на трьох з яких (об`єкти №1-6) була кров (висновок експерта №668 від 18 березня 2016 року, згідно з яким у змивах із трьох ножів, вилучених з місця події, знайдена кров людини) (а. с. 284-286, т. 4).
Також колегія суддів звертає увагу на досліджені судами експертизи ножів від 23 березня 2016 року №124, від 29 січня 2016 року № 92-д. Зокрема, ними встановлено, що на поверхні чотирьох ножів, вилучених з місця події 10 січня 2016 року, слідів папілярних узорів рук не виявлено.
Результатами касаційної перевірки підтверджено, що на жодному з ножів, які були у квартирі зі слідами крові, немає відбитків пальців потерпілого, який, за словами ОСОБА_1 напав на нього з ножем. З обставин справи, установлених судами нижчих інстанцій вбачається, що у квартиру, де було вчинено умисне вбивство, ніхто після її залишення ОСОБА_1, не заходив.
Суд вважає, що нанесення потерпілому 11 ударів ножем, 7 з яких завдано у спину, свідчить виключно про бажання засудженого вчинити умисне вбивство, розправитись з потерпілим, а не про перебування в стані необхідної оборони.
Додатково колегія суддів звертає увагу на поведінку засудженого після вчинення умисного вбивства. Так, останній стверджував, що унеможливив вихід потерпілого ОСОБА_3 із ванної кімнати через те, що той нібито намагався на нього напасти. Водночас ОСОБА_1 після залишення потерпілого у ванній кімнаті не повідомив правоохоронні органи про напад на нього, не покликав сусідів на допомогу, не прийняв рішення про надання потерпілому медичної допомоги. Натомість він взяв кілька речей, що були у квартирі (телевізор та мобільний телефон), зачинив двері та пішов з місця події.
Викрадення із квартири, у якій було вчинено умисне вбивство, телевізора та мобільного телефона вказує на чітке усвідомлення і спланованість дій ОСОБА_1 .
Таким чином, поведінка засудженого після вчинення злочину (в тому числі й неповідомлення правоохоронним органам про факт нападу на нього зі сторони потерпілого) додатково свідчить про відсутність підстав вважати, що останній був у стані необхідної оборони.
Захисник у поданій касаційній скарзі стверджує, що засудженому ОСОБА_1 були спричинені й інші ушкодження. У своїй скарзі та під час касаційного розгляду захисник наголосила, що на білій футболці, у яку був одягнений ОСОБА_1, наявні чотири сліди від порізів. У засіданні остання стверджувала, що це свідчить про спричинення засудженому проникаючих ножових уражень.
Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи містяться висновки судово-медичних експертиз тих ушкоджень, які були наявні на тілі засудженого.
Відповідно до висновків судово-медичних експертиз №113 та №114д від 12 січня 2016 року встановлено нанесення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, які не є проникаючими пораненнями.
Сам засуджений під час судових розглядів у судах першої та апеляційної інстанцій не ставив під сумнів ці висновки експертиз.
Тому суд відхиляє припущення захисника про наявність інших тілесних ушкоджень у засудженого як такі, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати саме як умисне вбивство, а не як заподіяння смерті при перевищенні меж необхідної оборони. Аргументи сторони захисту були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Що стосується доводів захисника про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_3, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною 1 ст. 115 КК встановлено кримінальну відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.Із суб`єктивної сторони названий злочин характеризується виною у формі умислу. Про спрямованість умислу на позбавлення життя особи можуть свідчити, зокрема, спосіб та знаряддя вчинення злочину, кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Одним із доказів, який вказує на умисність завдання смерті іншій особі, є спричинення ушкоджень у життєво важливі органи потерпілого, у результаті чого настає його смерть.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з обставин цього кримінального провадження між засудженим та потерпілим конфлікт виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, у ході якого ОСОБА_1 наніс потерпілому 11 ножових поранень, затягнув його до ванної кімнати, підпер двері дошкою для праски та покинув місце вчинення злочину.
Факт заподіяння потерпілому такої кількості ударів, їх локалізація, місцезнаходження трупа, інші обставини вчинення цього злочину підтверджуються низкою інших досліджених судом першої інстанції доказів, зокрема:
- протоколом огляду місця події від 10 січня 2016 року з фототаблицею та відеозаписом, під час якого у квартирі АДРЕСА_3 було виявлено труп ОСОБА_3 зі слідами застосування насильства. Крім того, було виявлено та вилучено: з ванної кімнати два ножі з нашаруванням РБК; зі столу кімнати №5 ніж з нашаруванням РБК, змиви РБК із зовнішньої ручки дверей у ванну кімнату, з зовнішнього боку зовнішніх дверей у квартиру, з накладного замку внутрішніх дверей у квартиру, з дверного отвору ванної кімнати; вирізи з лінолеуму з нашаруванням РБК, виріз оббивки із зовнішнього боку внутрішніх дверей з нашаруванням РБК; двоє штанів синього кольору з нашаруванням РБК, футболку білого кольору з нашаруванням РБК;
- протоколом огляду трупа від 11 січня 2016 року, згідно з яким об`єктом огляду є труп ОСОБА_3, під час проведення огляду встановлено наявність на його тілі тілесних ушкоджень у вигляді ран та саден;
- протоколом пред`явлення особи для впізнання від 11 січня 2016 року з фототаблицею до нього, з якого вбачається, що свідок ОСОБА_4 серед пред`явлених осіб для впізнання, за загальними ознаками, впізнав ОСОБА_1, який вибрав місце під № 4, та пояснив, що це особа, яка тимчасово мешкала з ним та ОСОБА_3 в квартирі №214 та 9 січня 2016 року повернулась у цю квартиру, де перебував потерпілий;
- лікарським свідоцтвом про смерть №149 від 13 січня 2016 року, згідно з яким смерть ОСОБА_3 настала в результаті множинних проникаючих сліпих колото-різаних поранень тулуба з ушкодженням внутрішніх органів та масивної крововтрати.
Крім цього, суди попередніх інстанцій послалися на висновки експертів, зокрема:
- №25 від 29 січня 2016 року, №173 від 2 лютого 2016 року, №174 від 3 лютого 2016 року, №175 від 2 лютого 2016 року, № 176 від 2 лютого 2016 року, №177 від 3 лютого 2016 року, згідно з якими на вирізі оббивки дверей, у змивах з місця пригоди, на вирізі лінолеуму, на речах (кофті та спортивних штанах) ОСОБА_1, у змивах з кистей рук ОСОБА_3, у піднігтьовому вмісті зрізів вільних кінців нігтьових пластин з обох рук потерпілого, на речах (футболках, гумових капцях, джинсових брюках, ганчірці, шортах) ОСОБА_3 встановлено наявність крові людини, яка може походити як від потерпілого, так і від ОСОБА_1, при наявності в останнього тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею;
- № 668 від 18 березня 2016 року, згідно з яким у змивах із трьох ножів, вилучених з місця події, знайдена кров людини, яка може походити як від ОСОБА_3, так і від ОСОБА_1, при наявності в останнього на момент злочину тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею;
- №105-д від 8 лютого 2016 року, згідно з яким тринадцять слідів пальців рук, вилучених 10 січня 2016 року під час огляду місця події, залишені ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що діяння, до яких вдався ОСОБА_1, не дають підстав вважати, що він мав намір спричинити потерпілому будь-які тілесні ушкодження. Натомість вчинені діяння (передусім їх кількість, характер, локалізація, знаряддя вчинення злочину) були завідомо для нього такими, що потягнуть смерть потерпілого.
Колегія суддів вважає, що кількість (11 ударів), локалізація ударів (більшість - у життєво важливі органи), знаряддя вчинення злочину (ніж), поведінка засудженого після вчинення злочину поза розумним сумнівом свідчать про намір останнього вчинити саме умисне вбивство.
Детально та належно здійснивши апеляційну перевірку матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд надав правильну правову оцінку діям ОСОБА_1, констатувавши що останній діяв з прямим умислом на вбивство, тобто бажав настання смерті потерпілого ОСОБА_3 .
Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що ухвала Запорізького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, якою призначене ОСОБА_1 покарання було зменшено до 10 років позбавлення волі, стороною захисту не оскаржувалося, в тому числі й в частині кримінально-правової кваліфікації та доведеності винуватості засудженого.
Доводи захисту про те, що апеляційним судом повторно не досліджено обставин, які були предметом дослідження суду першої інстанції є невмотивованими.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов`язком повторного дослідження обставин справи. При цьому таке клопотання повинно бути належно мотивованим. З матеріалів даного провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції не встановив неповноти судового розгляду чи будь-яких інших порушень дослідження доказів, а тому доводи захисту фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду і є необґрунтованими.
Крім цього, як зі змісту апеляційної скарги захисника, так зі звукозапису судового засідання та журналу судового засідання від 21 вересня 2020 року видно, що клопотань про повторне дослідження доказів Сілкіна О. О. не заявляла.
Разом з тим зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що цей суд детально проаналізував аргументи апеляційної скарги як засудженого, так і захисника та надав їм належну правову оцінку, правильно застосувавши норми як матеріального, так і процесуального права, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Посилання сторони захисту на неправильне зарахування у строк покарання попереднього ув`язнення ОСОБА_1, яке слід було застосувати з 10 січня 2016 року (день затримання засудженого) по 21 вересня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, також є необґрунтованими.
Як убачається з оскаржуваної ухвали, на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України №838-VIIIапеляційний суд правильно зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 20 квітня 2017 року по 31 січня 2019 року включно та з 10 грудня 2019 року по 21 вересня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Апеляційний суд здійснив правильне застосування правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №663/537/17, та правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Із врахуванням приписів ст. 433 КПК, якою визначено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, Суд вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог з огляду на таке.
З 01 липня 2020 року набув чинності Закон України від 22 листопада 2018 року №617-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень" (далі - Закон України № 617-VIII).
Згідно із ч. 2 ст. 12 КК у редакції Закону України №617-VIIIкримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.
В редакції Закону України № 617-VIII санкція ч. 1 ст. 185 КК передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п`яти років.
Таким чином, покарання у виді позбавлення волі санкцією нової редакції ч. 1 ст. 185 КК не передбачено.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Із врахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що нова редакція ч. 1 ст. 185 КК є більш м`якою, ніж попередня, що пов`язано з виключенням із неї більш суворого виду покарання у виді позбавлення волі при альтернативних видах покарання, а тому дія Закону України №617-VIII поширюється на засудженого ОСОБА_1, який вчинив крадіжку до набрання чинності цим Законом, тобто має місце зворотня дія закону в часі.
Таким чином, судові рішення щодо призначення покарання засудженому за ч. 1 ст. 185 КК необхідно змінити та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 14 років.
Виходячи із викладеного, суд вважає, що апеляційним судом наведено мотиви, з яких він виходив при постановленні оскаржуваної ухвали, спростовуючи доводи апеляційних скарг, і положення закону, якими він керувався, а також зазначено підстави, з яких апеляційні скарги захисника та засудженого визнано необґрунтованими.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК є законними та обґрунтованими, висновки судів ґрунтуються на детальному аналізі матеріалів провадження з повним дослідженням доказів та встановленням вини засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, а тому вирок та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК у цій частині.
Керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд